4.Історичні аспекти розвитку світової етичної думки.

Перші правила поведінки записані на давніх глиняних шумерських табличках. Шумери вважали, що вони були написані богами і через це їх треба обов'язково виконувати всім. Порушення правил етикету безжально каралося вигнанням із племені.

Одна із найбільш ранніх згадок про етикет була створенана в Єгипті 2350 р. до н.е. й називалась «Повчання Качемні фараонові Снофру».

Великий китайський мислитель Конфуцій у 519 р. до н.е. в книзі «Розмови і судження», досліджуючи проблеми людини, вирішальну роль відводив проблемам благопристойності, що регулюють її поведінку за різних життєвих ситуацій.

Засновник філософської школи і піфагорійської спілки Піфагор (584—500 рр.) твердив: «Людино! Не роби іншим того, чого не хочеш, щоб еони робили тобі!». Розвиваючи далі цю моральну норму, він заявляв: «Народи! Намагайтеся спочатку мати кращі звичаї, ніж закони: звичаї є найперші закони». Етичне вчення Піфагора було обґрунтуванням певної «соціальної гармонії», яка спирається на абсолютне підпорядкування демосу аристократії. Саме математичний підхід до розуміння світу, заснований піфагорійцями, що полягав у поясненні можливості уявної маніпуляції з числами як абстрактними об'єктами, призвів до розуміння їх як самостійно існуючих об'єктів, що дало змогу пояснювати реальність як гармонійне співіснування реального та нереального та підпорядкування того й іншого загальним законам поведінки.

В історії стародавньої етичної думки багато уваги приділялось особистісним моральним цінностям людини. Адже в той час за відсутності у суспільстві сталих соціальних інститутів, інститутів влади та бізнесу, коли кожна людина та родина впродовж всього життя покладалися на себе, а не на державу і закони, власні моральні цінності було найважливішими. Так, розумінню щастя присвячені праці Сократа(469—399 рр. до н.е.), Антісфена (435—375 рр. до н.е.), Платона (424—347 рр. до н.е.). А любов як стан душі та необхідна умова людського щастя досить детально досліждена у творах Емпедокла (485—425 рр. до н.е.).

Багато праць присвятив проблемам етики Арістотель (384—322 рр. до н.е.) — учень Платона і вихователь видатного полководця стародавнього світу Олександра Македонського. Напевно, що першим глибоко і системно Арістотель досліджував усі доступні йому праці попередніх мислителів. Серед багатьох його праць особливо вирізняються роботи, присвячені проблемі політики та етики (у тому числі «Нікомахова етика», «Евдомова етика»).

В зміст поняття «етика» Арістотель вклав частину так званої практичної філософії і філософії людських справ. В ті часи воно означало «звичаї та звички, які сформувались в певній місцевості проживання людей». На його думку, держава повинна вимагати від громадянина певних чеснот, без яких неможливо досягти добробуту в суспільстві. Чесноти поділялись за Арістотелем на розумові, інтелектуальні, що формуються шляхом навчання, та етичні, що стосуються характеру людини, її поведінки. Основу доброчинного життя він вбачав у відходженні від крайнотей, у поміркованості в усьому і дотриманні принципу активної діяльності людини. «Етика,— стверджував учений,— допомагає пізнати, що варто роби­ти і від його варто утриматися».

У давньоіндійському збірнику релігійних гімнів «Рігведа» велике зна­чення надається концепції ріти, (моральності), якій повинні підкорятись всі боги та люди. Де існує етика і зовнішня форма її вияву — дхарма (етикет), там несправедливість і хаос мають лише тимчасовий характер. За «Рігведою» невдачі добра не повинні бути причиною відчаю.

В Японії значна увага завжди приділялась етиці, зокрема гармонійним стосункам між людьми, правилам поведінки людини в різних життєвих ситуаціях. Норми поведінки в сім'ї, правила відносин підданих і володаря в цій країні не втрачають свого значення і понині. Ті, що відступають від норм гірі (етики), втрачають своє обличчя.

У Стародавньому Римі багато чого було запозичено з етичних норм греків, але в міжнародному протокольному етикеті їм не було рівних. За кордон римляни вперше почали відправляти представницькі групи по 3—10 осіб, які вже найменувались «посольство». Кожний учасник посольства мав золоту каблучку, що надавала право на перевезення багажу без мита. Під час подорожі морем послів супроводжував почесний ескорт кораблів. Для організації іноземних посольств у Римі була створена спеціальна посада магістра церемоніалу.

В етиці особистих відносин цікаві зауваження Сенеки (4 р. до н.е. — 65 р. н.е.) — вихователя римського імператора Нерона. У своїх «Листах до Луцилія» він писав: «Нехай той, хто зайшов у нашу оселю, буде приємно вражений спілкуванням з нами, а не з нашим посудом... Сповнена величі та людина, яка посудом з глини користується як срібним...». Велику частину свого творчого спадку Сенека присвятив вибору друзів, спробам розкриття сутності справжньої дружби. На осмислення необхідності дружби як складової людського щастя вказував і Марк Тулій Ціцерон (106—43 рр. до н.е.), римський ритор і філософ.

Перші письмові правила поведінки в суспільстві наших предків, Давній Русі, можна знайти в «Ізборніку» (1076 р.), який написаний у формі діалогу, бесіди батька з сином. На питання «Якій бути людині?» давалась відповідь: «Перед людьми похилого віку — мовчазною, перед мудрим — слухняною, з рівними дружити, з молодшими — мати дружні взаємини. Не сміятися, коли це недоречно, бути сором 'язливим, очі держати долі, а не вгору, не сперечатися. Найбільше людині треба утримуватися від непристойних слів».

На початку XII ст. виходять у світ «Повчання Володимира Мономаха», в яких можна було знайти таке: «Куди не підете по своїй землі, ніде не дозволяйте ні своїм, ні чужим нащадкам зобіжати мешканців ні в селах, ні на полях..., де б не зупинились в дорозі. Кругом дайте попити кожному, хто просить..., поважайте гостя, звідки б він не прийшов до вас, — проста ця людина, чи знатна, або посол, — ... пригостіть їжою та питвом... Хворого відвідуйте, мертвого приводьте... Не пропускайте мимо людину, не вітаючись з нею, а промовте кожному при зустрічі добре слово...».

У 1204 р., як пам’ятка європейської етичної думки, у Іспанії з'явився трактат «Про правила поведінки» («Дисципліна клерікаліс»), написаний Педро Альфонсо.

Більш детально норми етикету формуються в Європі в XV—XVI ст. У другій половині XV ст. при дворі англійського короля Едуарда IV, коли його церемоніймейстер Олів'є де ла Марш, написав книгу про устрій цього двору, щоб запропонувати його королю як приклад поведінки в елітному колі. У 1517 р. в Італії виходить книга Бальтазаре Кастільоне «Придворний», в якій показано ідеальний тип людини епохи Відродження, хороші манери він трактував як гарне виховання та інтелектуальна освіченість.

У Східній Європі Ян Каменський, чеський педагог-гуманіст, написав для своїх учнів «Правила поведінки, зібрані для юнацтва у 1653 році». У його невеличкій книжці можна було знайти майже всі розділи етикету, але мудрий Каменський розумів, що будь-які поради самі по собі не зблизять людей. Він наставляв: « Вважай усіх товаришів по навчанню друзями та братами».

Дуже складними і суворими були правила поведінки при дворах монархів. Порушення вимог придворного етикету розцінювалось як злочин. Ніхто з простих людей не смів привселюдно доторкнутися до короля чи королеви. За це карали смертю. Ніхто не мав права заговорити з королем, не отримавши на це відповідного дозволу. Навіть монархи не мали права порушити вимоги придворного етикету, наскільки суворі вони були. Розписано було практично все: від необхідної пряжки на взутті та зачіски до певної церемонії прийому гостей. З'явилися навіть спеціальні посади церемоніймейстерів, які добре знали comme il faut (світські правила) й допомагали іншим як слід орієнтуватися в них.

Суворість придворного етикету призводила до курйозних, навіть трагічних ситуацій. Якось Людовік XIII зайшов поговорити про справи до кардинала Ришельє, коли той хворів і не міг встати з ліжка. Тоді Людовік XIII, королівська гідність якого не дозволяє йому розмовляти з лежачим підданим сидячи чи стоячи, ліг поряд з ним! А от король Іспанії Філіп III учадів перед каміном, що надто розгорівся, оскільки не схотів власноруч його загасити: відповідального за «етикет придворного вогню» в цей час не було поряд. Отримавши великі опіки, король помер через декілька днів.

У Росії, в першій половині XVI ст., була написана книга «Домоустрій», що містила настанови кожному християнину — і чоловіку, і дружині, і дітям, і слугам, і служницям. У «Домоустрої» можна було прочитати: «Як не розпускати плітки і не говорити про те, чого не знаєш сам».

У XVIІ ст. згідно з розпорядженням Петра І була надрукована книга «Юности честное зерцало, или показа к житейскому обхождению, собранное от разных авторов». У цій книзі подавались поради молодим дворянам щодо поведінки у суспільстві і в різних життєвих ситуаціях. Так, наприклад, «Ніхто не може потупивши вниз очі ходити по вулиці, косо дивитись на людей, кожен повинен виглядати веселим і приємним з благочинною постійністю, щоб ніхто не міг сказати, що він лукаво дивиться на людей або найбільше повинні діти батька та матір поважати. І коли батьки дають їм якусь вказівку, завжди капелюх тримати в руках, а не стояти в ньому перед ними, і біля них не сидіти, і попереду них не сідати, при них у вікно всім тілом не виглядати, але все робити непомітно і з великою повагою, не поруч з ними, але трішки позаду або збоку стоячи...». Зазначена книга перевидавалась декілька разів у XVIII ст. і пізніше.

З часом манери вищого світу стали підкреслювати соціальну прірву між заможними і бідними верствами суспільства, між експлуататорами і експлуатованими. Класова ж ненависть, породжена соціальною несправедливістю, призвела до Жовтневої революції в Росії (1917 р.), Лютневої революції в Німеччині (1918 р.) і Листопадової революції в Австрії (1918 р.), по закінченні яких етикет поступово втратив свої первісне значення правил придворної поведінки та спілкування заможних верств населення і набув значення загальних та обов’язкових норм поведінки людей у суспільстві та різних суспільних установах, незалежно від суспільного стану людини.

Нині знання етики та правил етикету сприяють розвитку почуття такту, поваги до інших людей. Навіть за умов протистояння і суперечки нарешті вони відкривають можливість зберегти власну гідність.

Досконале знання правил публічної поведінки робить взаємини між людьми більш продуктивними. Але не слід забувати того, що радив яксь своєму сину лорд Честерфілд: «Лам 'ятай, що тільки людину ввічливу і таку, в якої ця ввічливість щира (що, власне кажучи, і є ознакою її гарного виховання), люблять і добре сприймають у товаристві, що людина погано вихована та брутальна про­сто нестерпна, і будь-яке товариство намагається її позбутись...».

Питання до самоконтролю:

1. Дайте визначення понять «етика» та «ділова етика».

2. Назвіть види етикету та охарактеризуйте кожен з них.

3. В чому полягає сутність етичного підходу до визначення поведінки людини?

4. Назвіть найвищі моральні цінності людини, що рівнозначно важливі як для бізнесу так і в повсякденному житті.

5. У якій країні етику було вперше сформовано як науку?

6. У яких країнах стародавнього світу етика розвивалася як один з напрямів філософії?

7. Назвіть характерні напрями розвиту етики у періоди Середньовіччя та Нового часу.

8. Назвіть основні ознаки та характерні напрями розвиту сучасної етики.

Література:

1. Аболіна Т.Г., Єфименко В.В. Етика: Навч. Посибник. – К., 2005. – 218 с.

2. Герасимчук А.А., Тимошенко О.І. Етика та етикет. – К.: ЕУ. – 2006.- 350 с.

3. Добрович А.Б. Общение: наука и искусство. – М.: МГУ, 2003. – 143 с.

4. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. – М.: ЭКМОС, 2004. – 535 с.