21) Тютюнопаління. Клініка абстинентного синдрому. Профілактика та диспансеризація пацієнтів з токсикоманіями.

КУРІННЯ – Одна з форм токсикоманії, що надає негативний вплив на здоров'я курця і оточуючих осіб («пасивне паління»). У міру звикання до паління проявляється стимулююча дія нікотину на деякі системи організму (підйом АТ, посилення відділення шлункового і кишкового соку, жовчі). Поступово формується стійка психічна і фізична залежність, і стан людини вже повністю визначається потребою в нікотині. Частота куріння зростає при напруженій інтелектуальній роботі, фізичної втоми, хвилюванні і т.д.

У разі неможливості продовжувати куріння (відсутність тютюну) розвивається абстинентний синдром, який характеризується дратівливістю, нездатністю зосередити увагу, розладом сну, слабкістю, головним болем і т.д.

До різноманітним наслідків куріння відносяться хвороби серцево-судинної і травної систем. Ризик розвитку ішемічної хвороби серця, гіпертонічної хвороби, гастриту, виразкової хвороби шлунка у курців значно вища. У них частіше зустрічаються хронічний ларінгофарінгіт, бронхіт, пневмосклероз, емфізема та рак легенів.

У більшості випадків можливе одномоментне припинення куріння, так як при поступовому відвиканні зберігається потяг до куріння. Сприятливий ефект приносить психотерапія, форму якої обирають залежно від особливостей особистості. Для відвикання від куріння і пом'якшення абстинентного синдрому використовують різні спеціальні препарати, Нікотиновмісні пластирі та ін.

Абстинентний синдром ( лат. abstinentia - Утримання) - синдром фізичних та / або психічних розладів, що розвивається у хворих наркоманією та алкоголізмом через деякий час після припинення прийому наркотику, алкоголю або зменшення їх дози. Абстинентний синдром є складовою частиною синдрому фізичної залежності.

Абстинентний синдром прийнято поділяти по етіології на алкогольний абстинентний синдром (у народі він більше відомий як похмільний синдром або похмілля) і наркотичний абстинентний синдром (у народі він також відомий як "ломка").

Час розвитку абстинентного синдрому після припинення наркотизації для різних форм наркоманії різному: найбільш швидко з'являються ознаки абстиненції при курінні - в межах години; алкоголізмі - через кілька годин, найбільш повільно при опиомании - 20-24 години.

Абстинентний синдром в клініці хвороби формується поступово, при різних формах наркоманії в різні терміни: найбільш повільно абстинентний синдром формується при гашишизме, швидше - при алкоголізмі, ще швидше - при зловживанні снодійними і стимуляторами, найбільш швидко - при опиомании і кокаїнізмі. При вживанні деяких речовин, що класифікуються як наркотичні, абстинентний синдром не формується взагалі ( ЛСД) або його прояви незначні (зловживання летючими наркотично діючими речовинами). Наявність тих чи інших симптомів у структурі абстинентного синдрому визначається конкретною формою наркоманії (наприклад, див похмільний синдром - окремий випадок абстинентного синдрому при алкоголізмі). Після подолання гострого абстинентного стану головним принципом побудови наркологічної терапевтичної програми є придушення залишкової психопатологічної симптоматики. У цих цілях використовуються нейролептики, антидепресанти, нормотімікі, блокатори опіатних рецепторів ^[1].

Абстинентний синдром при всіх формах наркоманії представлений двома основними групами симптомів: симптоми психопатологічні і симптоми вегетативні, соматоневрологические. Виразність цих груп симптомів різна для різних форм наркоманії, наприклад, при барбитуроманов виражена психопатологічна симптоматика, на опиомании і гашишизме - вегетативна. Виразність симптоматики абстинентного синдрому при одній формі наркоманії пропорційна інтенсивності попередньої наркотизації.

Абстинентний синдром має фазовий перебіг (тобто конкретні фази і складові їх симптоми різні для різних форм наркоманії), при спаді абстиненції характерна зворотна послідовність зникнення симптомів: раніше зникають ті симптоми, які при розвитку абстиненції з'явилися пізніше.

Патогенетичний абстинентний синдром - спроба організму власними ресурсами в відсутність наркотику відтворити умови, що відповідають наркотичної інтоксикації, тобто умови, необхідні для задовільного функціонування організму. Патологічна симптоматика абстинентного синдрому є наслідком недосконалої компенсації в умовах відсутності наркотику.

Лікування абстинентного синдрому. Допомогти хворому в стані абстинентного синдрому значно важче, ніж при звичайному отруєння, і перш за все, тому що хворий наркоманією чи алкоголізмом, як правило, неадекватно сприймає свій стан. У разі коли за всіма ознаками у людини спостерігається абстинентний синдром, то він знаходиться в стані наркотичної або алкогольної абстиненції і йому потрібна негайна медична допомога. У деяких випадках допомога може бути надана і на дому, але консультація фахівця все ж обов'язкове. А в більш важких випадках хворого необхідно помістити в умови підготовленого наркологічного стаціонару.

Ведучі наркологи вважають, що повне знеболення абстинентного синдрому погано впливає на подальше одужання наркомана або алкоголіка, так як захисні механізми хвороби дуже швидко залишають в пам'яті людини тільки добрі та приємні спогади, викликаючи ще більші проблеми в лікуванні і реабілітації хворого. Тому першим етапом лікування абстинентного синдрому є його купірування для попередження подальшого повернення до наркотиків. Пацієнту призначають препарати, які підтримують серцеву діяльність і транквілізатори з подальшої поступової їх скасуванням. А також проводиться симптоматичне лікування, спрямоване на боротьбу з неврозом, астенією і порушенням сну.