4. Техніка і науково-технічний прогрес

Розвиток матеріально-виробничої сфери суспільства на сучасному його етапі визначається певними особливостями, які дозволяють характеризувати цей етап науково-технічною рево­люцією, або революцією технологічною, інформаційною, комп’ютерною, телекомунікаційною тощо. Незважаючи на тер­мінологічні розбіжності, його провідною рисою є величезний розвиток техніки, інформації та комунікативних засобів, котрі суттєво змінюють усю систему суспільних відносин і саму люди­ну. Техніка (від грец. ІесИпе — майстерність, мистецтво) розгля­дається як система створених людиною засобів, знарядь вироб­ництва, а також прийоми та операції, вміння й мистецтво здійснення процесу праці. У техніці людство акумулювало свій багатовіковий досвід, засоби, методи пізнання та перетворення природи, втілювало досягнення культури.

З усієї сукупності технічних засобів визначальними в житті й розвитку суспільства є ті, що функціонують у сфері матеріально­го виробництва. Техніка, таким чином, як «виробничі органи су­спільної людини» є результатом людської праці та розвитку знання та одночасно їх засобом. Рівень розвитку техніки — пока­зник володіння оволодіння людиною силами природи. Якщо на ранніх стадіях історії техніка (в сучасному розумінні) була роз­винута крайньо слабо і у виробництві переважала жива праця, то зараз у загальній сумі трудових витрат на одиницю продукції пе­реважає, як правило, оречевлена праця. Скорочення частини жи­вої у праці в процесі виробництва — закономірна тенденція тех­нічного прогресу. Вдосконалення техніки дозволяє не тільки все більш масштабно впливати на навколишнє середовище, але й змінює саму людину, розвиваючи її здібності та знання.

Історичний розвиток техніки включає три основні етапи: зна­ряддя ручної праці, машини, автомати. Технічний прогрес — найважливіший фактор зростання продуктивності праці і показ­ник рівня розвитку продуктивних сил суспільства. Сучасний роз­виток продуктивних сил ґрунтується на широкій базі науково- технічного прогресу.

Початок науково-технічного прогресу датується XVI— XVIII ст. — початком надзвичайно бурхливого соціального і економічного розвитку. Потреби торгівлі, мореплавства, ману­фактурного виробництва вимагали теоретичного й експеримента­льного вирішення ряду практичних промислових завдань. Подальший розвиток продуктивних сил став неможливим на попередній основі, без активного розвитку техніки та науки.

У загальному ході науково-технічного прогресу виділяють три етапи, пов’язані з якісними перетвореннями продуктивних сил, що призводили до різкого збільшення продуктивності праці, до­зволяючи говорити про науково-технічну революцію.

Першим етапом став етап механізації, машинізації виробницт­ва, який звільнив людину від виснажливої фізичної праці і наба­гато разів збільшив її продуктивність.

Другий етап — етап автоматизації, пов’язаний з науковими досягненнями в галузі автоматики, електроніки, обчислювальної техніки, Це зумовило можливість переходу до вищих форм авто­матизації — автоматизації цілих цехів, заводів. Сьогоднішні сут­тєві зміни у продуктивних силах націлені на повну автоматиза­цію виробництва в масштабах усього суспільства.

Третій етап пов’язаний з розвитком мікроелектроніки, інфор­матики, біотехнології, створення робототехніки, масової комп’ ютеризації тощо. Науково-технічний прогрес в сучасних умовах характеризується тісним зв’язком виробництва з досяг­неннями таких фундаментальних наук, як фізика, математика, хімія, біологія, а також наук, що виникли на стику різноманітних галузей знань, наприклад, таких, як біотехнологія, що ґрунтуєть­ся на інтеграції методів біології, генетичної та клітинної інжене­рії у сполученні з мікробіологічним синтезом.

Сутність сучасної науково-технічної революції якраз і полягає в перетворенні науки в безпосередню продуктивну силу. Це означає:

• по-перше, те, що наукові знання стають невід’ ємною скла­довою практично кожного зайнятого у процесі виробництва;

• по-друге, те, що управління виробництвом, технологічними процесами можливе тільки на основі науки;

• по-третє, включення науково-дослідної й конструкторської діяльності як безпосередньої ланки у структурі виробничого про­цесу.

Отже, наука — для того, щоб дійсно виконувати роль безпо­середньої продуктивної сили, — повинна випереджати розвиток виробництва. Науково-технічна революція охоплює сьогодні і науку, і технологію, і техніку, а також систему організації праці й управління виробництвом.

Разом із тим розвиток як самої науки, так і технічної освіти людини потребує від останньої й удосконалення її морального обличчя, яке формується під впливом усієї сукупності суспільних наук (передусім філософії, а також духовної культури в цілому). Суспільні науки беруть участь не тільки у формуванні духовного світу людини, але й у самій організації виробництва — гармоні­зації міжособистісних (моральних, психологічних, політичних, правових тощо) відносин, більш ефективному врахуванні можли­востей людини в її взаємодії з технічними системами тощо.

Таким чином, науково-технічна революція торкається не лише виробничо-технологічних, економічних процесів, але й, розвива­ючи людський фактор, призводить до змін у соціальній сфері, прискорює ритм самого життя, змінює форми та характер спілку­вання людей; вона, крім того, виводить людство на рішення ряду актуальних проблем глобального масштабу — екологічних, соці­ально-генетичних, проблем штучного інтелекту та клонування людини тощо.

Наслідки науково-технічного прогресу створили передумови для виникнення й теоретичного обґрунтування технологічного детермінізму — теорії та методології соціального детермінізму в позитивізмі, суть котрої зводиться до формули: «наука і техні­ка — незалежні, змінні; соціальні інститути — залежні». Виник­нувши на початку ХХ ст. у творах Т. Веблена, Д. Бернхема, Б. Бернштейна, К.Каутського, в подальшому ця теорія трансфор­мувалась в індустріалістські (У. Ростоу, Дж. Гелбрейт та ін.) і постіндустріалістські (Д. Белл, О.Тоффлер, З. Бжезінський, Г. Кан, Е. Вінер та ін.) концепції. Технологічний детермінізм аб­солютизує відносну самостійність та визначальну роль науки й техніки, оптимістично сприймаючи їх наслідки в сучасному сус­пільстві, і недооцінює зворотний вплив на них соціальних факто­рів — характер суспільних відносин, науково-технічну політику держави, культурні традиції й цінності. Технологічний детермі­нізм є теоретичним обґрунтуванням і виправданням пов’язаного з науково-технічною революцією суспільного розвитку, тому за­кладається в основу більшості сучасних технократичних концеп­цій суспільства.

З іншого боку, з’ явились і протилежні оцінки наслідків науко­во-технічної революції, що знайшли відображення в антитехніци- змі, або технофобії (від двох слів: «техніка» і грец. рИоЬо8 — по­боювання, страх) — умонастрої, філософсько-світоглядній і життєвій позиції окремих мислителів і певної частини суспільст­ва, котрі пов’язані з песимістичним та нігілістичним ставленням до техніки. Такі ідеї трапляються в Аристотеля, Ж.-Ж. Руссо, М. Бердяєва, представників екзистенціальної філософії, Римсько­го клубу тощо.

Сьогодні поширення антитехніцизму значною мірою зумов­люється проблемами екологічного характеру, що зумовило появу низки філософських концепцій відповідної спрямованості.

Екологічний песимізм ґрунтується на думці, що технічна циві­лізація зайшла у глухий кут. Загибель природи в результаті тех­нічного прогресу неминуча, а це наближає смертний час людства. У зв’язку з останнім наповнюється новим змістом релігійно- есхатологічні уявлення про «кінець світу» тощо.

Неорусизм відштовхується від поглядів Руссо, який стверджу­вав, що розвиток науки людству щастя не принесе. Необхідно відмовитися від технічної цивілізації, перейти до простого при­родного життя, повернутися до «золотого віку» — тобто «назад до природи».

Екологічний оптимізм сповідує думку, що для паніки немає підстави: треба лише обмежити шкідливі наслідки технічного прогресу, посилити охорону природи, розробити заходи щодо протидії забрудненню середовища тощо. При цьому все це може бути досягнуто в ході подальшого продовження технічного про­гресу і на його основі.

Технократичний утопізм наполягає на тому, що технічний прогрес зупинити неможливо, і масштаби людського впливу

на природу будуть зростати все більшими темпами. Це рано чи пізно зробить природні умови на землі остаточно неприда­тними для життя. Але не треба впадати у відчай: людство на основі досягнень науки спроможне створити для себе штучне технічне середовище і може жити в нових умовах не гірше, ніж зараз.

Т ехнофобні настрої посилюються і побоюванням того, що результати технічних досягнень можуть цілеспрямовано ви­користовуватися певними політичними силами чи силовими структурами проти окремих громадян, чи цілого суспільства, або проти інших країн, а також узагалі вийти з-під контролю людини, перетворюючись на силу, котра протистоїть людині і спрямовує свої дії проти неї. Тому нерідко технофобія супро­воджується гаслами про відмову від благ «технологічної ци­вілізації», закликами до природного і навіть до аскетичного способу життя, до «конструктивного опору» науково- технічному оновленню.

Питання для самостійного опрацювання

1. Основні риси інформаційно-технічного суспільства.

2. Особливості розвитку і роль матеріального виробництва на су­часному етапі розвитку українського суспільства.

3. Проблема науково-технічної модернізації виробництва сучасної України як запорука її прогресивного розвитку.

4. Морально-психологічні наслідки науково-технічного прогресу в контексті юридично-правової їх оцінки.

Контрольні запитання

1. У чому полягає об’єктивний характер виробничих відносин?

2. Дайте визначення поняття «продуктивні сили» і назвіть їх струк­турні елементи.

3. Що складає основний елемент продуктивних сил і чому?

4. Що таке «виробничі відносини» і з яких елементів вони склада­ються?

5. Охарактеризуйте діалектичний механізм взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин.

6. Як Ви розумієте сутність науково-технічного прогресу?

7. Назвіть основні етапи науково-технічної революції.

8. Визначте сутність технократичного детермінізму.

9. Що таке технофобія та які об’єктивні передумови її виникнення?

ГО_Рд ■

Рекомендована література

1. Вебер М. Избранные произведения. — Ч. 3. Разд. «Наука как при­звание и профессия». — М., 1990. — С. 707—735.

2. Войтенко Т. О., Гончарук О. С., Привалов Ю. О. Громадянське суспільство в Україні: аналіз соціального конструювання. Наукова збі­рка. — К.: Стилос, 2002. — 368 с.

3. Воронкова В. Г. Соціально-економічне прогнозування. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — 288 с.

4. Канке В. А. Философия экономической науки. Уч. пос. — М.: Ло­гос, 2007. — 384 с.

5. Кармин А. С., Бернацкий Г. Г. Философия. — СПб.; Издательство ДНК, 2001. — С. 319—323.

6. Князев В. Н. Человек и технология: (Социально-философский ас­пект). — Київ: Либідь, 1990. — 173 с.

7. Маркс К. До критики політичної економії. Передмова // Маркс К., Енгельс Ф. — Твори. — Т. 13. — С. 5—9.

8. Милованов В. П. Неравновесные социально-экономические сис­темы: синергетика и самоорганизация. — М.: УРСР, 2002. — 264 с.

9. Михальченко М., Самчук З. Україна доби межчасся. — Дрогобич: «Відродження», 1998. — С. 73—95; 153—181.

10. Наука и технология: методологические и социально­экономические аспекты взаимодействия: [Сб. ст.] / Отв. ред. М. И. Па­нов. — М.: Наука, 1990. — 156 с.

11. Парсонс Г. Человек в современном мире. — М.: Прогресс, 1985. — С. 87—110.

12. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. — К., 1994. — Т. 2. — 494 с.

13. Социальная философия: Словарь / Под общ. ред. В. Е. Кемерова, Т. Х. Керимова. — М.: Академический проспект, 2003. — 560 с.

14. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: навчальний посібник / Упоряд. В. Лях. — Київ: Либідь. — 1996. — 384 с.

15. Хамитов Н. Философия: Бытие. Человек. Мир. — К.: Кондор, 2005. — 448 с.

Тести для самоперевірки знань

І . Філософська течія, яка вважала суспільство продовженням і розширенням природних зв’язків між індивідами:

1. Структуралізм

2. Конфуціанство

3. Матеріалізм

4. Конструктивізм

5. Натуралізм

2. Хто з філософів вважав суспільство результатом чинності за­кону функціонування складних систем:

1. О. Конт

2. Г. Гегель

3. Аристотель

2. Вкажіть поняття, яке не є одним з підходів щодо визначення суспільства:

1. Інституціональний підхід

2. Процесуальний підхід

3. Функціональний підхід

4. Системний підхід

5. Комплексуючий підхід

2. Серед основних сфер суспільного життя вкажіть ту, компо­нентом якої є продуктивні сили і виробничі відносини:

1. Матеріально-економічна

2. Соціальна

3. Політична

4. Духовна

2. Дайте визначення цілеспрямованій діяльності людей з метою перетворення природи для задоволення своїх потреб:

1. Наукові дослідження

2. Освоєння цілинних земель

3. Праця

4. Меліораторство

5. Екологічна криза

2. Назвіть основну мету суспільного виробництва:

1. Виготовлення матеріальних благ

2. Автоматизоване виробництво

3. Виробництво людини

4. Освоєння космосу

5. Впровадження нових технологій

2. Поняття «продуктивні сили» і «виробничі відносини» є ос­новними в економічній теорії:

1. М.Вебера

2. О.Конта

3. О.Шпенглера

4. К.Маркса

5. А. Сміта

2. Показником рівня розвитку продуктивних сил суспільства є:

1. Комп’ютеризація і автоматизація виробництва

2. Продуктивність праці

3. Розвиток науки і техніки

4. Впровадження передових технологій

5. Демократичні відносини

2. Суспільна організація, ініціатором створення якої був

А. Печчеї, що сприяла розповсюдженню технофобії і економічного песимізму в поглядах на наслідки НТР:

1. Версальська спілка

2. Флорентійська академія

3. Римський клуб

4. ЮНЕСКО

2. Взаємозв’язок продуктивних сил і виробничих відносин ста­новить:

1. Спосіб виробництва

2. Спосіб виживання

3. Соціальну революцію

4. Соціальну перспективу

5. Трудовий процес

Розділ 3

ОСНОВНІ СФЕРИ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ СОЦІАЛЬНА СФЕРА ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

План

1. Поняття соціальної сфери суспільного життя.

2. Провідні аспекти аналізу соціальної структури.

3. Основні елементи соціальної структури суспільства.

4. Типи соціальних структур.

5. Кровно-родинні спільноти.

6. Соціальні верстви (страти).

7. С оціально-етнічні спільноти.

Основні поняття: соціальна сфера, соціальна система, соціальна структура, аспект аналізу соціальної структу­ри, види розподілу праці, соціальний інститут, модель со­ціальної структури, соціальний склад, соціальні зв’язки, ви­ди соціальної структури, соціальна спільнота, тип соці­альної структури, соціальна верства (страта), соціальна група, народ, клас, етнос, рід, плем’я, народність, нація, національність.