Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Всі питання.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
176 Кб
Скачать
☆

27. Гігієнічні основи протирадіаційного захисту у медицині, промислових та побутових умовах. Методика оцінки радіаційного фону місцевості. Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами.

Протирадіаційний захист являє собою комплекс законодавчих, організаційних, санітарно-гігієнічних, та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці при роботі с джерелами іонізуючого випромінювання.

До основних принципів протирадіаційного захисту відносять:

  1. гігієнічне нормування;

  2. попереджувальний та поточний санітарний нагляд;

  3. виробниче навчання;

  4. санітарну освіту;

  5. радіаційний контроль;

  6. медичний контроль.

Радіаційний контроль — це контроль за забезпеченням радіаційної безпеки, виконанням вимог щодо санітарних норм праці з радіонуклідами, а також отримання інформації, про опромінення медичного персоналу та населення.

Розрізняють 4 види радіаційного контролю:

  1. дозиметричний;

  2. радіометричний;

  3. індивідуально-дозиметричний;

  4. спектрометричний.

Відповідно до класифікації основних видів радіаційного контролю, апаратуру, що використовують для його проведення, поділяють на наступні групи:

1. Дозиметричні прилади, що визначають потужність дози (рівень радіації).

2. Радіометричні прилади, які визначають рівень забруднення поверхонь різних предметів.

3. Індивідуальні та мініатюрні портативні прилади, що призначені для проведення індивідуального контролю дози опромінення за певний проміжок часу.

4. Спектрометричні установки, які — встановлюють спектр (склад) радіонуклідів у будь-якому забрудненому об’єкті.

Класифікація засобів індивідуального захисту

(за С.М.Городинським)

1.Ізолюючі костюми:

а) шлангові;

б) з автономним джерелом повітряного підживлення.

2.Засоби захисту органів дихання:

а) фільтруючі (респіратори, протигази);

б) ізолюючі (пневмошлеми, пневмокаски).

3.Спецодяг:

а) повсякденного призначення;

б) короткочасного використовування (рукавиці, одежа з плівки).

4.Спецвзуття:

а) основне (черевики, чоботи);

б) додаткове (бахіли, напівгалоші).

5.Допоміжні захисні засоби захисту:

а) окуляри;

б) ручні захвати;

в) щітки.

Для оцінки радіаційного фону місцевості можна використати Радіометр-рентгенометр ДП—5А

Спочатку проводять підготовку приладу до роботи. Для цього перемикач дiапазонiв переводять з положення “Викл” у положення “Реж”, ручкою “Режим” встановлюють стрілку гальванометра на чорний трикутник і прогрівають прилад протягом 2—3 хвилин. Під час використання приладу ДП—5Б стрілка повинна самостійно установитися у межах чорного сектора.

Для визначення природного фону приладу зонд з датчиком встановлюють у положення —випромінювання, а перемикач дiапазонiв переводять у положення “0,1”, або інше, якщо стрілка відхиляється до кінця шкали. Через 1—2 хвилини реєструють показники шкали, помножуючи їх величини на значення конкретного діапазону.

Для вимірювання рівня забруднення продовольства та води радіоактивними речовинами датчик розташовують на вiдстанi 1 см вiд зразка досліджуваної проби.

Переміщуючи його уздовж поверхні знаходять найбільше забруднення. Через 1—2 хвилини реєструють результати вимірювання, помноживши їх величину на значення діапазону і віднявши природний фон приладу.

Всі джерела іонізуючих випромінювань, які можуть використовуватись у медицині, поділяються на закриті та відкриті.

Закриті джерела випромінювання влаштовані так, що це виключає забруднення оточуючого середовища. До них слід відносити: рентгенівські установки, радіоактивні препарати у вигляді бус, трубок, голок, гамма-терапевтичні апарати, лінійні та циклічні прискорювачі, де радіоактивний препарат знаходиться у металічній герметичній трубці.

Вимоги по забезпеченню радіаційної безпеки персоналу установ та населення, а також по охороні навколишнього середовища від забруднення радіоактивними речовинами представлені в основних санітарних правилах роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання ОСП-72/87.

Відкриті джерела іонізуючого випромінювання – це рідкі, газоподібні або у вигляді порошків чи суспензій радіоактивні речовини, при використанні яких можливе забруднення оточуючого середовища, потрапляння на одег хворих та персоналу, на шкіру та в організм. До цієї групи передусім відносяться радіофармацевтичні препарати (РФП) – діагностичні та терапевтичні препарати, які містять радіоактивні радіонукліди (додаток 6).

Правила роботи з закритими радіонуклідними джерелами і пристроями, що генерують іонізуюче випромінювання:

  • повинен здійснюватись контроль герметичності джерел в об’ємі і з періодичністю, встановленою регламентуючими документами;

  • забороняється використовувати закриті джерела у випадку порушення їх герметичності або при закінчення терміна експлуатації;

  • у неробочому положенні всі радіонуклідні джерела повинні знаходитись в захисних пристроях, а пристрої, що генерують іонізуюче випромінювання знеструмлені;

  • пристрій в якому зберігається радіонуклідне джерело має бути стійким до механічних, хімічних, фізичних та інших дій;

  • для взяття радіонуклідного джерела з контейнера необхідно користуватись дистанційним інструментом або спеціальними пристроями;

  • забороняється доторкатись до радіонуклідного джерела руками;

  • при роботі з радіонуклідними джерелами, які вийняті з захисного контейнеру необхідно користуватись відповідними захисними екранами і маніпуляторами;

  • радіонуклідні джерела, непридатні для подальшого використання розглядаються, як радіоактивні покидьки, своєчасно списуються і здаються на зберігання.

Правила роботи з відкритими радіонуклідними джерелами:

  • комплекс заходів при роботі з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання має забезпечувати захист людини від зовнішнього та внутрішнього опромінення, попереджувати забруднення повітря та поверхонь робочих приміщень, шкіри та одягу персоналу, оточуючого середовища;

  • кількість радіоактивної речовини на робочому місті має бути мінімально необхідним для роботи;

  • для роботи використовувати розчини, а не порошки радіоактивних речовин;

  • кількість операцій при яких можливі втрати радіоактивної речовини (пересипання порошків, возгонка тощо) необхідно зводити до мінімуму;

  • роботи слід проводити на лотках і піддонах, зроблених із малосорбуючих матеріалів;

  • необхідно користуватись разовими підсобними матеріалами (пластиковими плівками, фільтрувальним папером тощо) для обмеження забруднення робочих поверхонь, обладнання та приміщень;

  • у фасувальній та процедурній, де поводиться робота з високоактивними препаратами, поверх спец одягу персонал одягає пластикові напівхалати, гумові рукавички, бахіли та маски;

  • працюють з радіоактивними препаратами на кюветах, покритих фільтрованим папером або в захисних боксах;

  • до роботи з радіоактивними препаратами допускаються особи старші 18 років, які не мають протипоказань.

Методи захисту від іонізуючої радіації (кількістю, відстанню, часом, екрануванням) можна поділити на законодавчі (нормативні) та організаційно-технічні.

Захист кількістю законодавчо регламентований НРБУ-97 (ліміти доз, допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм інгаляційним, аліментарним шляхом, допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу, рук персоналу, регламентовані активності радіонуклідів на робочому місці).

Захист часомзаконодавчо забезпечується скороченням робочого часу персоналу (категорії А), збільшенням тривалості відпустки та більш раннім виходом на пенсію.

Захист відстанню та екрануванням законодавчо забезпечується будівельними нормами; правилами, якими передбачені відповідні норми площі, кубатури відповідних приміщень, їх технічне обладнання.

Умови праці в установах, які використовують відкриті джерела іонізуючого випромінювання, за радіаційною небезпекою поділяються на 3 класи. Під час визначення класу робіт враховують два основні показники радіаційної небезпеки: групи радіаційної небезпеки та активність радіонуклідів на робочому місці.

Необхідно відзначити, що відповідно до НРБУ–97 встановлюються наступні категорії осіб, які зазнають опромінення:

Категорія А (персонал) ― особи, які безпосередньо постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія Б (персонал) ― особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але, у зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках з об’єктами, що пов’язані з радіаційно-ядерними технологіями, можуть отримувати додаткові опромінення.

КатегоріяВ― все населення.

Ліміти доз опромінення, мЗв/рік

Ліміти доз опромінення

Категорії осіб

А

Б

В

Ліміт ефективної дози

20

2

1