Тема 15 . Процес виробництва і нагромадження капіталу

1 Визначення сутності категорії «капітал»

2 Загальна формула руху капіталу.

3 Основний і оборотний капітал. Постійний і змінний капітал.

4 Капітал як економічні відносини.

5 Амортизація. Фізичне і моральне зношування основного капіталу.

І. Різні економічні школи по-різному визначають суть капіталу.

Теоретичне осмислення сутності капіталу

Трактування сутності капіталу	Прихильники
Ототожнення капіталу з грошима	меркантилісти
Ототожнення капіталу із засобами с.-г. виробництва, поєднання, яких з природою забезпечує приріст чистого продукту	фізіократи
Капітал як частина призначених для подальшого виробництва запасів, від яких очікують отримати дохід	А. Сміт (1723 – 1790)
Капітал – фактор виробництва (уречевлені матеріальні блага, засоби виробництва), який сприяє створенню та перерозподілу національного доходу	Ж. Б. Сей (1767 – 1832)
Капітал – попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці, призначених для виробництва (заощадження, які споживаються у процесі виробництва)	Дж. С. Міль (1806 – 1873)
Капітал – само зростаюча вартість (вартість, що приносить додаткову вартість); виробничі відносини капіталістичного способу виробництва, засновані на експлуатації та монопольному привласненні капіталістами неоплаченої праці найманих робітників	К. Маркс (1818 – 1883)
Капітал – сукупність проміжних продуктів, що створюються на окремих стадіях «непрямого шляху» виробництва. Акцент на зв’язку дохідності капіталу з властивостями часу	Е. Бем-Беверк (1851 – 1919)
Капітал – сукупність речей, що формують передумови виробництва. Головна його властивість – здатність приносити дохід, який залежить від продуктивності факторів виробництва та відносної рідкісності, що випливає з тягаря утримання	А. Маршалл (1842 – 1924)
Капітал – фундаментальна основа виробництва, запас виробничих благ, які володіють фізичною продуктивністю	Дж. Б. Кларк (1847 – 1938)
Капітал – багатство, здатне приносити дохід. Перетворення багатства на капітал зумовлено перевищенням доходу від капіталовкладень над банківським відсотком	Дж. М. Кейнс (1883 – 1946)
Капітал – «фонд купівельної сили», що служить для придбання засобів виробництва, здатних забезпечити науково-технічний прогрес суспільства	Й. Шумпетер (1883 – 1950)
Капітал – дисконтований дохід, будь-яке благо, яке приносить дохід своєму власникові незалежно від сфери застосування та характеру діяльності	І. Фішер (1867 – 1947)

У традиційному політ економічному визначенні капітал (від лат. – capitalis – головний) має такі властивості:

• обмеженість;

• здатність до нагромадження;

• ліквідність;

• здатність до конвертації (постійної зміни форм);

• самозростання.

ІІ. Щоб підприємницька діяльність почала здійснюватися, необхідно мати певну величину капіталу у грошовій формі. Його наявність і цілеспрямований рух повинні забезпечити індивідуальне відтворення на рівні якогось конкретного суб’єкта господарювання. Індивідуальне відтворення – це безперервний процес виробничого поєднання факторів виробництва з метою створення товарів і отримання доходів. Вихідним моментом індивідуального відтворення є кругооборот капіталу. Послідовний рух капіталу, протягом якого він проходить три стадії (обігу, виробництва, обігу), набуває трьох функціональних форм (грошової - придбання елементів виробничого капіталу, виробничої - виробництво товару і додаткової вартості, товарної - реалізація товару і одержання додаткової вартості в грошовій формі) і виконує певні функції, називається кругооборотом капіталу. Схематично він має такий вигляд:

Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю оборотів за рік:

n = 360/О_Б ,

де: n – кількість оборотів за рік;

360 – кількість днів у році;

О_Б – тривалість одного обороту.

ІІІ. Відповідно до способу перенесення вартості на створений продукт капітал у виробничій формі поділяється на основний та оборотний.

З метою визначення джерел додаткової вартості (m) капітал поділяється на постійний і змінний:

К_ав = c + v, де К_ав – капітал авансований.

К_дійсн = К_ОСНіА_і^/ + К_ОБіn_і, де n_і – кількість обертів і-го капіталу;

А_і^/ – норма амортизації і-го елементу.

W = c + v + m

Дані види капіталу мають спільну матеріально-речову основу, що розкривається у наведеній схемі 3.

IV У єдності двох сторін капіталу – його речового змісту і суспільної форми – визначальна роль належить характеристиці суспільної форми, тобто відносинам власності. Тому капітал не річ, а суспільне відношення, притаманне певній суспільно-історичній формації; економічне відношення, яке втілене в речах та надає їм специфічного суспільного характеру.

Засоби праці, певні блага не завжди були капіталом, знаряддям експлуатації. Таку роль вони не виконували у первісному, рабовласницькому суспільстві. Його зародки виникли у феодальному суспільстві, де земля, засоби виробництва виконували роль засобу експлуатації лише частково. В умовах цього суспільства розвивається лихварський капітал, коли гроші в руках лихваря стають знаряддям привласнення частини праці дрібного товаровиробника, а також торговельний капітал. Системою виробничих відносин капітал стає лише за капіталізму. Для перетворення грошей у капітал необхідний ряд соціально-економічних та організаційно-технічних передумов. По-перше, наявність розвиненого ринку засобів виробництва та ринку робочої сили, що дає змогу потенційному підприємцю-капіталісту вступити у відносини щодо купівлі факторів виробництва; по-друге, за відсутності або недостатній кількості для організації підприємницької діяльності хоча б одного з цих факторів підприємець має можливість звернутись до послуг таких інститутів ринку, як комерційні банки, трасти, інвестиційні фонди, лізингові компанії, служби зайнятості тощо.

Отже, перетворення грошей на капітал супроводжується виникненням економічних відносин з різними суб’єктами господарювання. Відносини з останніми дають змогу підприємцю-капіталісту отримувати необхідні йому товари у вигляді засобів виробництва, різноманітних послуг, а також робочу силу. Носіями є індивіди, котрі в більшості випадків не є власниками засобів виробництва, отримують кошти для існування не від власної підприємницької діяльності, а від використання їх здатності до праці іншими, через її найом за відповідну плату.

V Процес переносу вартості основного капіталу протягом його служби на вартість виробленого товару називається амортизацією (від лат. Amort – безсмертний). Щорічні амортизаційні відрахування, які утворюють амортизаційний фонд, здійснюються за спеціальними нормами, які у кожній країні встановлюють державні органи.

де: А^/ – норма амортизації;

А – річна сума амортизаційних відрахувань;

ПВ_ок – первісна вартість основного капіталу.

З урахуванням затрат на ремонт обладнання та ліквідаційної вартості основного капіталу формула набуває наступного вигляду:

де: ПВ_ок – первісна вартість основного капіталу,

А^/ – норма амортизації,

Р – затрати на ремонт,

Д – затрати на демонтаж

Л – ліквідаційна вартість капіталу,

п – нормативний строк служби капіталу.

Норма амортизації складається з двох частин: норми на реновацію (повне відновлення) і норми на капітальний ремонт.

Сума, яка щорічно переноситься на продукт який виготовляється, називається річною сумою амортизації:

Для характеристики фізичного зношення основних виробничих засобів використовується коефіцієнт зношення (К₃),який визначається діленням суми зношення (А) основних засобів до їх первісної вартості (В):

Коефіцієнт придатності основних засобів у загальній вартості:

Методи амортизації:

І. Звичайні методи

1) виробничий метод

,де - загальний відробіток об’єкта за весь період його експлуатації; Т – загальна кількість років експлуатації об’єкта; А_і – сума амортизації в і-му році; Ф_осн – балансова вартість об’єкта; Л_т – ліквідаційна вартість на останній рік експлуатації об’єкта; П_і – відпрацювання об’єкту в і-му році

2) метод рівномірного прямолінійного списання вартості об’єкта

ІІ. Методи прискореної амортизації

Застосування цього методу дає можливість в перші роки експлуатації об’єкта списувати на амортизацію частину його вартості, яка значно перевищує ту, що є порційною терміну служби.

1) метод суми років: ,

де S – сума простої арифметичної прогресії від одного до загального числа років „життя” даного об’єкта

2) метод подвоєного зменшування залишку

, де - сума нагромадженої амортизації об’єкта на початок і-го звітного року; 2А - подвоєна норма щорічної амортизації, яка визначається за методом рівномірного прямолінійного списання;

3) метод зменшеної вартості – для всіх років окрім 1-го амортизація нараховується по відношенню до зменшеної вартості об’єкта.

Специфічні методи амортизації встановлюються в індивідуальному порядку державними органами.