Система права соціального забезпечення

У структурі права соціального забезпечення виділяють загальну та особливу частини. Загальну частину формують правові норми, які визначають основні права громадян у галузі соціального забезпечення, державні соціальні стандарти та соціальні гарантії, принципи соціального забезпечення, організаційно-правові форми та види соціального забезпечення та ін. Особлива частина права соціального забезпечення містить норми, які врегульовують умови, підстави й порядок надання окремих видів соціального забезпечення. Особливістю системи такого права є наявність підгалузей права, котрі об’єднують групи однорідних відносин.

Нині можна виділити такі підгалузі: право загальнообов’язкового державного соціального страхування; право соціальної допомоги. Кожна із підгалузей має свою загальну частину, свої принципи. Однак вони підлягають дії загальних положень усієї галузі права соціального забезпечення. До складу кожної із підгалузей входять правові інститути.

2. Конституція україни про соціальний захист і соціальне забезпечення громадян

Основний Закон Української держави є фундаментом усієї національної правової системи. У ньому закріплені основи державного ладу країни, механізм взаємодії трьох гілок державної влади, принципи функціонування громадянського суспільства та основні права й обов’язки людини і громадянина. Серцевину Конституції становлять статті, що визначають правовий статус громадян, у тому числі найнезахищеніших прошарків: пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей та ін.

Соціальна держава— це така країна, в якій враховуються інтереси всіх соціальних прошарків суспільства, де працездатним людям дають змогу заробити на гідне життя собі і своїм сім'ям, а непрацездатним забезпечують гарантований рівень життя шляхом виплати пенсій, допомог, надання інших видів соціального забезпечення. Це держава, в якій людині гарантовано права свободи споживання і свободи господарської діяльності, в якій чоловіки й жінки наділені всіма демократичними правами впливу на владу.

Конституція України насамперед закріпила економічні, соціальні та культурні права своїх громадян. До них належать:

1. право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);

2. право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом (ст. 42);

3. право користуватися об’єктами права суспільної власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (ст. 13, 41);

4. право на працю (ст. 43);

5. право на страйк (ст. 44);

6. право на відпочинок (ст. 45);

7. право на соціальний захист (ст. 46);

8. право на житло (ст. 47);

9. право на достатній життєвий рівень (ст. 48);

10. право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49);

11. право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50);

12. права, що гарантують вільну згоду на шлюб, а також захист материнства, батьківства, дитинства і сім’ї (ст. 51, 52);

13. право на освіту (ст. 53);

14. свобода літературної, художньої, науково-технічної творчості, захист інтелектуальної творчості (ст. 54).

В Основному Законі зафіксовані також положення, що розкривають суть соціальної держави, до яких належать такі:

1) держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності й господарювання, соціальну спрямованість економіки (ст. 13);

2) держава створює умови для повної реалізації громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та виду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб (ст. 43);

3) пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46);

4) громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47);

5) охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

6) утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу (ст. 52).

Особливу увагу держава приділяє інвалідам та громадянам похилого віку. Для задоволення їхніх потреб створено мережу соціальних служб. Обслуговують їх як у домашніх, так і в стаціонарних умовах. Усе це робиться в межах виконуваної державою соціальної функції перед суспільством.

Конституційні норми щодо соціального забезпечення діють не прямо, а через чинне законодавство, яким передбачено надання окремих видів соціального забезпечення. Норми Конституції окреслили межі соціальної політики, її пріоритети, визначили основні завдання держави в соціальній сфері, встановили обов’язки державних органів щодо людини, її соціального забезпечення і соціального захисту.

Не останній обов’язок держави закріплений у ст. 16, а саме: забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу. Це питання порушено у низці законів і підзаконних актів щодо соціального захисту чорнобильців та осіб, які постраждали від техногенних катастроф.

Окремо у ст. 17 Конституції підкреслено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх родин.

Конституційні права й свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу прав і свобод, що вже існують.

Соціальні працівники, державні службовці органів соціального захисту населення повинні пам’ятати, що права й свободи людини і громадянина захищені судом. Тобто, згідно зі ст. 55, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за допомогою до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове призначення (ст. 95). Суспільне багатство має розподілятися на справедливих і неупереджених засадах, тобто відповідно до цієї статті Конституції України щороку плануються і здійснюються видатки у соціальній сфері.