3. Види соціального забезпечення

Ст. 46 Конституції України наголошує: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості». Визначає мінімальний рівень такого забезпечення: «Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом».

Соціальне забезпечення— це система державних і суспільних заходів із матеріального забезпечення громадян у разі старості, інвалідності, хвороби, втрати годувальника та в інших установлених законодавством випадках.

В Україні існують різноманітні форми соціального забезпечення:

1) обов’язкове державне пенсійне страхування;

2) обов’язкове державне соціальне страхування працівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності;

3) соціальне забезпечення за рахунок Державного бюджету України, коштів соціальних фондів юридичних осіб, об’єднань громадян, власних накопичень громадян у недержавних пенсійних фондах, приватними пенсійними системами;

4) адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям, багатодітним сім’ям, непрацездатним громадянам за рахунок державного чи місцевого бюджетів;

5) утримання непрацездатних осіб у державних, комунальних та інших установах соціального призначення (наприклад, будинки для пристарілих).

4. Медичне обслуговування - одна з форм соціального забезпечення

Варто відрізняти права та обов’язки громадян у сфері охорони здоров’я й, відповідно, обов’язки держави щодо його забезпечен­ня, і права пацієнтів під час здійснення медичної допомоги.

До предмета медичного права належать відносини з приводу: надання медичної допомоги (діагностичної, лікувальної, первинної, невідкладної, швидкої, спеціалізованої, реабілітаційної); медичного втручання; надання медичної допомоги людині для забезпечення її репродуктивної функції; трансплантації органів і тканин людині, корекції (зміни) статі тощо. До медичних відносин також належать відносини щодо забезпечення хворих лікарськими, протезно-ортопедичними, коригувальними засобами; проведення медичної експертизи; проведення медико-біологічних дослідів з участю людини.

У сучасних умовах в Україні існує чимало законопроектів і нормативно-правових актів щодо надання медичної допомоги та охорони здоров’я населення. Передусім Конституція України закріплює право громадян на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).

У цій сфері затверджено низку державних цільових програм, якими передбачено систему заходів щодо реформування системи охорони здоров’я у напрямі забезпечення доступності медичного та медико-санітарного обслуговування всього населення країни. Реформі підлягатиме механізм фінансування медичної допомоги шляхом уведення медичного страхування.

Медичному праву властиві кілька специфічних рис.

По-перше, наявність медико-спеціальних норм, пов’язаних із методикою лікування, встановленням ступеня втрати працездатності, проведенням медичних маніпуляцій, операцій на людині, штучним заплідненням, стерилізацією чоловіків і жінок, констатацією смерті тощо. Такі норми з медичною «забарвленістю» є одночасно і біологічними, і технічними (техніко-біологічними), і правовими, оскільки формально обов’язкові для медичних працівників усіх медичних закладів незалежно від форми власності.

По-друге, у структурі медичного права значне місце посідають норми про соціальний захист особи під час застосування медичного впливу на людину, зокрема під час лікування лікарськими засобами, проведення медичного втручання, обмеженнях щодо донорства, встановлення у визначених законом випадках обов’язкових медичних оглядів, вакцинації, примусового лікування тощо.

По-третє, тісний зв'язок медичного права з моральністю, етикою. Етичні норми виступають нормами-принципами, що забезпечують, приміром, безоплатність гарантованого мінімуму медичного обслуговування, неможливість відмови лікаря від пацієнта, безоплатності донорства, заборону евтаназії, забезпечення лікарської таємниці.

Основними принципами медичного права є:

• рівність можливостей кожного отримати медичну допомогу;

• її доступність для кожного;

• безоплатність гарантованого мінімуму медико-санітарної допомоги;

• кваліфікованість медичної допомоги, зокрема її відповідність сучасному рівню науки і техніки в галузі медицини;

• відповідальність держави за стан охорони здоров’я населення;

• заборона дій медичного працівника на шкоду пацієнту.

Основою медичного права є інститут медичного обслуговування.

Критерії, за якими можна відокремити медичну послугу від медичної допомоги, це мета (корисний результат) і платність. Під час надання медичної послуги може досягатися не тільки лікувальний (відновлювальний) результат, а й додатковий естетичний ефект. Характерними особливостями медичної послуги є:

а) діяльність (дії) медичного характеру надавача медичної послуги завжди спрямована на особливе благо фізичної особи — здоров’я;

б) очікуваний «корисний» результат медичної послуги не може бути цілком гарантованим послугонадавачем;

в) медична послуга не може бути повністю стандартизована, тому що характер самих дій суб’єкта надання медичної послуги може істотно відрізнятися залежно від різних факторів, які не можна повністю передбачити;

г) до медичної послуги та її надавача з боку держави висуваються підвищені вимоги, оскільки медичне втручання завжди пов’язане з ризиком заподіяння шкоди здоров’ю чи життю людини.

Отже, питання доцільності окремих видів медичних послуг, що безпосередньо можуть бути спрямовані на завдання шкоди здоров'ю, є проблемою життєвої безпеки та подальшого законодавчого обґрунтування.

Медичні послуги можуть бути як оплатними, так і безоплатними, але відповідно до ст. 904 ЦК — завжди оплатними для закладу охорони здоров’я. Крім того, згідно зі ст. 37 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», медичні працівники зобов’язані надавати першу невідкладну допомогу в разі нещасного випадку і гострих захворювань. Медичну допомогу мають забезпечувати служба швидкої медичної допомоги або найближчі лікувально-профілактичні заклади незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат. У разі медичного або фармацевтичного об­слуговування платником виступає бюджет, позабюджетні фонди, а у разі запровадження обов’язкового або добровільного медичного страхування — і населення як шляхом безпосереднього укладення договорів, так і через лікарняні каси.

Результатом здійснення медичного або фармацевтичного обслуговування може бути:

а) настання повного позитивного для здоров’я ефекту відповідно до умов договору або бажань пацієнта;

б) настання повного негативного для здоров’я ефекту відповідно до умов договору або бажань пацієнта;

в) настання часткового позитивного для здоров’я ефекту відповідно до умов договору або бажань пацієнта;

г) настання часткового негативного для здоров’я ефекту відповідно до умов договору або бажань пацієнта.

Однак практичні результати надання медичної допомоги та медичних послуг потребують законодавчого регламентування питань, пов’язаних із:

• захистом прав пацієнтів;

• порядком надання медичної допомоги та медичних послуг, у тому числі в лікувально-профілактичних закладах державної і комунальної форми власності.

Медичне обслуговування— це господарська діяльність або господарче забезпечення в межах господарської компетенції з виконання робіт і послуг, пов'язаних із виробництвом медичних протезів, а також санітарно-профілактичних, ліку вально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих, санаторно-курортних, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних, науково-медичних послуг за державним завданням, державним замовленням або за господарсько-правовими договорами з посиленим публічним інтересом на користь третіх осіб (пацієнтів), спрямована на зміну або збереження фізичного та психічного здоров'я, або для отримання споживчої користі пацієнтом, не завжди спрямованої на збереження здоров'я.

Фармацевтичне обслуговування — це господарська діяльність або господарче забезпечення в межах господарської компетенції з виконання робіт і послуг, пов'язаних із розробкою лікарських засобів, клінічними випробуваннями, їх реєстрацією, виробництвом, доставкою, зберіганням, реалізацією, у тому числі шляхом застосування договорів консигнації, відпуском їх лікувально-профілактичним установам та іншим медичним закладам або безпосередньо пацієнтам, а також виготовленням лікарських засобів в умовах аптеки за індивідуальними прописами лікарів, за державним завданням, державним замовленням або за господарсько-правовими договорами з посиленим публічним інтересом на користь третіх осіб (пацієнтів), спрямована на зміну або збереження фізичного та психічного здоров'я.

Визначення понять «медичне» і «фармацевтичне обслуговування» дасть змогу запровадити нові договірні конструкції під час надання медичних послуг та уникнути спірних питань щодо розмежування робіт і послуг як таких.