4. Гіперчутливість сповільненого типу

Peaкції четвертого типу (клітинні реакції, туберкулінові).

Вони відрізняються від попередніх тим, що не залежать від ци-ркулюючих чи зв'язаних антитіл, а обумовлені сенсибілізованими Т-лімфоцитами.

Така форма гіперчутливості спостерігається при багатьох інфекційних хворобах (туберкульоз, бруцельоз, сифіліс, мікози, гельмінтози, дифтерія, тощо), при відторгненні трансплантата, а також при контактному дерматиті, який виникає при сенсибілізації простими хімічними сполуками. Найбільш яскравим прикладом таких реакцій є туберкулінова проба Манту. При внутрішкірному введенні туберкуліну людині, в організмі якої є туберкульозна паличка, через 24-48 год. на місці ін’єкції розвивається щільна гіперемована папула з некрозом у центрі. Звідси походить i термін "гіперчутливість сповільненого типу''. При гістологічному дослідженні цього інфільтрату помітно, що він переважно складається із клітин моно-цитарно-макрофагального ряду i лімфоцитів. Цим реакція відрізняється від феномена Артюса, при якому в місці ураження переваж­но накопичуються поліморфноядерні гранулоцити.

На відміну від інших типів алергічних реакцій, гіперчутливість сповільненого типу неможливо перенести від сенсибілізованого до несенсибілізованого організму за допомогою сироваткових антитіл. Для цього необхідко перенести Т-лімфоцити, тобто можливий тільки адоптивний перенос. Як же розвиваються реакції цього типу?

Після першого контакту з антигеном зростае кілъкість сенсибілі-зованих CD4 Т-лімфоцитів (Tх-1), частина iз них - це Т-лімфоцити пам’яті.

 При повторному попаданні антигену в організм Tх-1 хелпери ГСТ його розпізнають у комплексі з антигеном гістосумісності другого класу на поверхні макрофага, що стимулює їx бласттрансформацію і проліферацію. Активовані Tх-l клітини виділяють значну кількість цитокінів клітинного імунітету.

 

 

Часто ці цитокіни називають лімфокінами. Їх можна розділити на три групи:

1) лімфокіни, які беруть участь у розпізнаванні чужорідного антигена;

2) лімфокіни, які сприяють дозріванню імунокомпетентних клітин;

3) лімфокіни, які діють в ефекторній фазі.

Лімфокіни проявляють багатогранну біологічну активність і впливають па імунокомпетентні і допоміжні клітини а також тканини. Вони здатні викликати запальну реакцію при внутрішкірному введенні тваринам, стимулювати мітози i бласттрансформацію, гальмувати міграцію, підсилювати фагоцитарну активність макрофагів, виявляти цитотоксичну дію, стимулювати проліферацію лімфоцитів i синтез антитіл. До цих біологічно активних речовин відносять:

1. Цитокіни, які впливають на лімфоцити (фактор переносу, мітогенний фактор, фактор, що замінює Т-лімфоцити; фактор, який стимулює Т-лімфоцити; фактор, який стимулює В-лімфоцити).

2. Цитокіни, які впливають на макрофаги (фактор, який пригнічує міграцію макрофагів (МПФ), фактор, який активує макро­фаги (МАФ) та інші.

3. Цитотоксичні цитокіни (лімфотоксин, фактор, який гальмує проліферацію клітин у культурі, фактор, який гальмує синтез ДНК).

4. Хемотаксичні цитокіни (фактори, які викликають хемотак­сис макрофагів, нейтрофілів, лімфоцитів i еозинофілів).

    5. Антивірусні i антимікробні цитокіни (інтерферон та інші).

6. Цитокіни, які стимулюють проліферативні процеси.

    7.   Активатори та інгібітори синтезу антитіл (антигенспецифічний фактор Т-клітин, супресор IgE, IgM).

Особливе значения має фактор переносу (Лоуренса) - речовина, яка переносить стан сенсибілізації. Біологічна роль цього фактора - збільшення кількості сенсибілізованих лімфоцитів шля­хом активації інтактних лімфоцитів.

Однак, головним цитокіном - пускачем ГСТ є -інтерферон, який найсильніше активує макрофаги, спрямовуючи їx дію на деструкцію антигена в місці його перебування. CD8 Т-ефектори теж приймають участь у знищенні антигена.

Таким чином, захисний механізм організму в реакціях ГСТ спрямований на iзoляцiю патогенного чинника, обмеження його розповсюдження i, зрештою, знешкодження. Він реалізується шляхом мобілізації клітин лімфоїдно-макрофагальної системи, виділення ними вищезгаданих лімфокінів i активацією цитотоксичних клітин, серед яких значне місце займають Т- кілери.

ГСТ відрізняється від реакції негайного типу за такими ознаками: 1) після повторного проникнення в тканини антигена реакція виникае через 8-72 години; 2) стан ГСТ неможливо пасивно передати через відсутність специфічних антитіл; 3) майже всі клітини сенсибілізованого організму при контакті з антигеном реагують порушенням клітинної npоникності i метаболізму, але якась iз цих тканин дає найбільш виражену реакцію. Антигістамінні препарати, як правило, при цьому виді гіперчутливості не допомагають.

Оскільки при деяких інфекційних захворюваннях збудник може тривалий час перебувати в організмі, то ввівши внутрішкірно мікробний алерген, можна викликати місцеву алергічну реа­кцію, яка розвивається за механізмом ГСТ.

Використання таких алергічних реакцій має велике значення в діагностиці багатьох захворювань. Для постановки діагностичних алергічних проб медична промисловість випускає спеціальні препарати, отримані з мікроорганізмів - алергени, назва яких асоційована із збудником або хворобою. Препарат, що вживається з діагностичною метою при бруцельозі називається бруцелін, при туляремії - тулярин, при сибірковій виразці  - антраксин, при туберкульозі - туберкулін тощо. Bci алергічні проби такого типу проводяться однотипно - внутрішкірно вводять 0,1 мл відповідного алергену. Облік постановки тесту - на 2-3 добу.

Останнім часом стали виділяти алерічні реакції п'ятого типу, які спостерігають при багатьох аутоімунних процесах. Реакції цього типу обумовлені взаємодією аутоантитіл iз важливими компонен­тами клітинноі мембрани, наприклад, iз рецептором гормону, що викликае активізацію клітини ( при тиреотоксикозі).