Глава II. Спадкування за заповітом

§ 1 . Поняття заповіту . § 2 . Умови дійсності заповіту . § 3 . Обов'язкова частка найближчих родичів

§ 1 . Поняття заповіту

1 . Заповітом ( testamentum ) в римському праві призна ¬ валось не всяке розпорядження особи своїм майном

285

 

на випадок смерті , а лише таке , яке містило на ¬ значення спадкоємця. За класичним праву требова - лось , щоб таке призначення було на самому початку заве ¬ щанія . Призначення спадкоємця становило істотну частину заповіту : якщо в розпорядженні , зробленому на випадок смерті , були навіть вичерпні вказівки , кому і в яких частках повинно перейти майно після смерті даної особи , але ніхто не був названий на цьому розпорядженні як спадкоємця ( нікому не дано nomen heredis , ім'я спадкоємця ) , заповіт не було дей ¬ ствительность . Призначенням спадкоємця , однак , завеща ¬ ня могло не вичерпуватися ; у ньому могли також содер ¬ жатися відмови ( легати ) , призначатися опікуни до малолітньому ¬ ним спадкоємцям і т.п.

2 . Заповіт є односторонньою угодою , тобто воно | виражає волю тільки заповідача. Та обставина , | що заповіт отримає дійсне значення лише | за умови , якщо призначений в ньому спадкоємець злагоди- | сится прийняти спадщину, не робить заповіту догово - | ром , бо вираження волі спадкоємця має місце не при л здійсненні заповіту (як , наприклад , згоду обдаровуваного - | мого при даруванні ) , а тільки після смерті заповідача , | як абсолютно самостійний , окремий від завеща ¬ ня акт.

Односторонній характер заповіту проявляється , між іншим , у праві заповідача в будь-який час також односторонньо змінити або зовсім скасувати заповіт.

§ 2 . Умови дійсності заповіту

1 . Для вчинення заповіту була потрібна спеці ¬ ва здатність - testamentifactio activa . Така спосіб -ність була потрібна в момент вчинення заповіту . За ¬ віщальної здібності не мали недієздатні ( душевнохворі , малолітні , марнотрати ), особи , осуж ¬ денние за деякі порочать злочину , і пр.

2 . Форма заповіту , надзвичайно громіздка в найдавніше час , поступово спрощувалася , але все-таки навіть у праві Юстиніана була досить складною ( тре-

286

Бова присутність семи свідків , письмова фор ¬ ма була безумовно обов'язковою). Поряд з приватними ¬ ми заповітами відбувалися і публічні ( за участю органу державної влади) : а) шляхом занесення рас ¬ започаткували заповідача до протоколу суду або муниципаль ¬ ного магістрату ; б) шляхом передачі в імператорську канцелярію письмового заповіту на зберігання.

3 . Спадкоємець повинен бути призначений особисто завещате ¬ лем (не можна призначати спадкоємцем , « кого вибере Ті- ций » ) , ясно і точно ; має бути призначено « визначений ¬ ве обличчя» , persona certa . До числа невизначених осіб ( personae incertae ) спочатку відносили , зокрема , Постума (тобто осіб, зачатих за життя заповідача , але до моменту його смерті ще не народжених ) , а також юриди ¬ чеських осіб , в пізнішому імператорському праві призначе ¬ чення спадкоємцями і тих і інших було допущено. Але в усякому разі особа, яка призначається спадкоємцем , поса ¬ ​​но було мати testamentifactio passiva , тобто здатне ¬ стю бути призначеним спадкоємцем. Такий здатне ¬ сти не мали , наприклад, особи , які в момент смерті заповідача ще не були зачаті , а також діти государст ¬ ських злочинців та ін Деякі особи , хоча і име ¬ ли testament ! factio passiva , але не могли отримувати наслед ¬ ство повністю або в частині , якщо не відпадає обстоя ¬ ництво , визнається за законом перешкодою для по ¬ лучения спадщини. Так , за законами Августа про боротьбу з безшлюбністю і бездітністю холості чоловіки віком 25-60 років і незаміжні жінки 20-50 років могли підлозі ¬ чать спадщину за заповітом тільки після найближчих родичів; після всякого іншого заповідача вони по ¬ отримували спадщину лише в тому випадку , якщо протягом 100 днів після відкриття спадщини вступали в шлюб і т.д.

Призначення спадкоємця під умовою допускалося , якщо умова мала характер відкладального (див. розд. VI , гл. III , § 3 , п. 3). У цьому випадку спадщина відкривають ¬ лось не в момент смерті спадкодавця , а по наступле ¬ нії умови. Умова отменітельное в заповіті не до ¬ пускалася тому, що воно суперечило принципу

287

 

римського спадкового права: « semel heres semper heres » (особа , раз стало спадкоємцем , залишається на по- датку спадкоємця назавжди , а між тим наступ отменітельного умови призвело б до припинення прав і обов'язків спадкоємця ) .

Якщо проте спадкоємець призначений під скасуй -них умовою , умова вважається ненаписаною і спадкоємець визнається призначеним безумовно .

Рівним чином не допускається призначення наслед ¬ ника з включенням терміну (байдуже - отменітельного або відкладальної ) ; при порушенні цієї вимоги терміни вважаються ненаписаними .

4 . Прикладом відкладальної умови може служити подназначение спадкоємця ( substitutio ) . Найбільш розпо - странения вид субституції зводився до того , що в за ¬ мовленні призначався як би запасний спадкоємець на слу -чай , якщо призначений на першому місці з тієї чи іншої причини (смерті , небажання прийняти спадщину тощо) не зробиться спадкоємцем .

5 . У заповіті призначення спадкоємця іноді сопро ¬ вождающейся покладанням ( modus ) на спадкоємця виконання яких-небудь дій , використання майна за визна ¬ ленному призначенням (наприклад , на спадкоємця покладає ¬ лась обов'язок поставити пам'ятник на могилі завеща ¬ теля ) . Якщо спадкоємець , який отримав майно sub modo (з покладанням ) , не виконає покладання , допускалися заходи примусу в адміністративному порядку.