§ 3 . Відумерлої спадщини

Якщо спадщину не прийнято ні одним спадкоємцем як за заповітом , так і за законом ( чи тому, що на - спадкоємців не залишилося або вони не побажали прийняти на ¬ следство ) , спадщину ставало відумерлою .

У найдавнішому праві таке майно вважалося нічиїм і могло бути захоплена кожним бажаючим. На ¬ міки, починаючи з часу принципату , виморочність майно передавалося державі ; в період абсолютної Монар ¬ хии з цього порядку було встановлено то виключення , що за муніципальним сенатом , церквою , монастирем і т.д. було визнано переважне право на підлозі ¬ чення відумерлої спадщини після осіб, що належать ¬ ших до цих організацій .

Глава IV . Прийняття спадщини і його наслідки

§ 1 . « Лежаче » спадщину. § 2 . Придбання спадщини та її наслідки . § 3 . Позови про спадщину

§ 1 . «Лежачого» спадщину

1 . У момент смерті спадкодавця походить від ¬ криття спадщини. До відкриття спадщини приурочивши ¬ ється визначення осіб, призваних до спадщини. Але закликувані особи ще не купують права на саме спадкове майно , поки не вступлять в спадок . За час між відкриттям спадщини і його прийняттям * ' спадкове майно не належить ніякому

' | 297

 

певній особі ; це - hereditas iacens , «лежаче » спадщину , як би що очікує свого суб'єкта .

2 . У найдавнішому римському праві правове положення « лежачого» спадщини розумілося дуже примітивно :

Неприйняття спадкове майно розглядалося як безхазяйне ( res nullius ) , і хоча до нього не застосовувалося правило про захоплення безгоспних речей , але все ж будь-яке ли ¬ цо , захопивши речі з «лежачого» спадщини і провладев ними рік , ставало власником , незважаючи на те , що умов для набуття права власності за давністю тут не було.

У класичному праві «лежаче » спадщину перестали вважати безхазяйним майном. До прийняття наслед -ником це майно як би числі за померлим; гово ¬ рили, що спадщина personam defuncti sustinet ( підтримай ¬ кість , зберігає в собі особистість померлого) . Подібна мисти ¬ чна конструкція все ж дозволила боротися проти всякого роду посягань на «лежаче » спадщину.

§ 2 . Придбання спадщини і його наслідки

1 . Вступ у спадщину могло бути скоєно або прямим вираженням волі (притому в стародавньому ци ¬ Вільном праві - строго формальним виразом , в преторском і пізнішому праві Юстиніана також і не - формальним ) , або ж самим поведінкою особи як спадкоємця; наприклад , спадкоємець стягує причи - танучого суми з боржників спадкодавця , платить борги його кредиторам і т.п.

2 . Вступаючи в спадщину, спадкоємець не тільки пріоб ¬ РЕТА відповідні права , а й стає відпові- венним за зобов'язаннями спадкодавця . Навіть якщо спадщина складалося майже з одних боргів спадкодавця , універсальний характер спадкового наступництва при ¬ водив у доюстініановом праві до відповідальності наслед ¬ ника за боргами спадщини. Містичне уявлення, що у спадщині втілена майново- правова лич ¬ ність померлого , позначилося й у тому , що спадкоємець вва -

298

тался принципово відповідальним за борги спадщини необмежено , як за свої власні . Уникнути такої необмеженої відповідальності спадкоємець міг тільки за допомогою радикальної міри - неприйняття спадщини , якщо його пасив перевищує актив.

3 . У праві Юстиніана було встановлено, що якщо спадкоємець справить (за участю нотаріуса , оцінювача , кредиторів спадщини , легатарию ) опис і оцінку (ін ¬ тарем ) спадкового майна , то відповідальність спадкоємця за боргами спадщини обмежується розмі ¬ рами активу спадщини. Ця пільга називається beneficium inventarii . Опис і оцінка спадщини повинні бути со ¬ лені не пізніше трьох місяців після того , як наслед ¬ ник дізнався про відкриття спадщини ( а приступити до складу ¬ лению опису і оцінки потрібно було протягом першого ме ¬ сяца ) .

4 . Beneficium inventarii мало практичне значення в тих випадках , коли в спадковому майні багато боргів і для спадкоємця виникала небезпека , що його власне майно значною мірою піде на задоволення кредиторів спадкодавця . Але становище могло бути й інше: у спадщині актив перевищує пас ¬ сив , але у спадкоємця багато своїх боргів. Прийняття на ¬ слідства призводило до злиття обох майнових мас - спадкоємця і спадкодавця : як кредитори на ¬ тися спадкоємцями , так і кредитори спадкодавця ( а також лега - таріі ) могли шукати задоволення з усього об'єднаний ¬ ного майна . При великої заборгованості наследни ¬ ка кредитори спадкодавця ризикували не одержати задоволення за цієї конкуренції кредиторів на ¬ тися спадкоємцями ( причому цей факт не міг бути ними врахований , ко ¬ гда вони надавали кредит спадкодавцеві ) .

Для огорожі інтересів кредиторів спадщини пре- торским едиктом було введено beneficium separationis (пільга відділення). Ця пільга полягала в тому , що креди ¬ Торам спадщини було надано право вимагати відділення спадкового майна від власного майна спадкоємця з тим , щоб спадкове

299

 

майно пішло в першу чергу на задоволення кредиторів спадщини , потім на виплату легатів і лише можливий залишок був використаний на задоволення кредиторів спадкоємця.

5 . Придбання спадщини мало своїм последст ¬ Вієм також погашення взаємних зобов'язань , істота - вавших між спадкоємцем і спадкодавцем , оскільки в особі спадкоємця з'єднувався після прийняття наследст ¬ ва і кредитор , і боржник за цими зобов'язаннями ; пре ¬ нення сервітутів , які мав спадкодавець на майно спадкоємця ( або навпаки) , в силу наступивши ¬ шого поєднання в одній особі і права власності , і сервітуту .