2. Економічні ідеї в «Правді Руській»

«Правда Руська» — це видатна пам’ятка суспільно-економічної літератури Київської Русі. Оригінал «Правди Руської» не зберігся. До наших часів дійшли численні (близько 300) списки «Правди Руської». За змістом дослідники поділяють списки на три редакції: коротку, широку й середню.

Найстарішою є коротка редакція. Вона складається з двох частин. Перша, «Правда Ярослава», датується першою половиною Х ст., друга, складена за Ярославових синів — другою половиною ХІ ст. Постанови найстарішої «Правди» сягають VІІІ—ІХ ст. «Правда Ярославичів» основну увагу звертає на охорону інтересів князів.

Широка редакція теж має дві частини. Перша походить з початку ХІІ ст., друга — з кінця ХІІ ст. Перша частина містить усю коротку редакцію та княжі устави синів Ярослава. Проте в ній деякі правові норми короткої редакції змінені. Середня редакція (ХVІ ст.) — скорочений варіант широкої.

«Правда Руська» — це найвизначніша збірка стародавнього звичаєвого права нашого народу. Крім звичаєвого права, вона містить і «княжі устави». Разом з тим це надзвичайно глибоке джерело для вивчення історії економічної думки. Центральне місце в ній займають питання економічних, майнових відносин.

Одне з центральних місць у «Правді» посідали питання про власність і становище залежного населення. Ряд статей присвячено охороні земельної власності. В них, зокрема, йдеться про межі, порядок наслідування тощо. Особлива увага приділялась праву власності на залежне населення, інвентар, худобу.

Багато статей широкої «Правди» присвячено питанню про закупів і холопів. Закуп — це одна з різновидностей залежних людей в стародавній Русі. Це колишній смерд (селянин-общинник), що відробляв позику, грошову або натуральну, позикодавцю, який ставав його володарем. Статті «Правди», з одного боку, чітко спрямовані на захист інтересів панівних верств, і при цьому визначають міру їхньої влади над закупом. Закуп має право звертатись до князя зі скаргою на свого пана, може судитись з ним. Разом з тим визначені умови, за яких закуп перетворюється на раба. Це, зокрема, втеча закупа від свого пана або у випадку, коли він вкраде щось на стороні, а пан виплатить за вкрадене та ін.

Великий розділ «Правди» присвячено холопам. Знову-таки йдеться про умови, за яких вони стають рабами (повними холопами). Ряд статей захищає майнові інтереси панівних класів.

Так, у статті «Про холопа» говорилось, «якщо холоп втік і господар заявить про це на торгу і до третього дня ніхто холопа не приведе, а господар на третій день зустріне його, то він може прямо взяти свого холопа, а хто переховував його заплатить три гривні пені» [7, c. 93]. Якщо ж холопа вкрали, то за нього князю слід заплатити 12 гривень, а холопа повернути.

Визначалось також покарання за злочин пов’язаний з будь-якою допомогою втікачам — холопам або рабам. Якщо хто дасть втікачеві хліба чи підкаже йому шлях, то мусить платити господарю за холопа 5 гривень, а за раба 6 гривень [7, c. 94].

Велику увагу в «Правді» приділено визначенню покарань за злочини. «Хто сяде на чужого коня без дозволу, платить 3 гривні пені». «У кого пропаде кінь, зброя або одяг і він про те заявить на ринку і пізніше упізнає річ, що пропала у кого-небудь в межах свого ж міста, той прямо бере свою річ та й стягає з приховувача 3 гривні за неявку речі» [7, c. 93]. Отже, усі злочини карались однаково, очевидно тому, що мова йшла про повернення речей власнику. Зовсім іншу картину спостерігаємо, коли йдеться про конокрадство. Конокрада, зазначається в одній із статей, слід «видати князю для продажі його в рабство на чужину» [7, c. 94].

Чітко визначалася плата за крадіжку зерна, худоби. «Якщо вкрадуть снопи з току або обмолочене зерно з ями, скільки б не було злодіїв, взяти з кожного по 3 гривні і 30 кун пені». За крадіжку худоби встановлювались конкретні платежі: «За кобилу — 60 кун, за вола — гривню (50 кун), за корову — 40 кун … за свиню — 5 кун…» [7, c. 95].

Така платня передбачалась у випадку, коли злодіями були вільні люди. «Якщо ж злодії будуть холопи князівські, боярські або монастирські, яких не карають штрафами князю, тому що вони невільні люди, за хлопську крадіжку платити подвійну винагороду» [7, c. 96].

Якщо зіставити статті «Правди» щодо покарань за різні провини, злодійство, крадіжки, тілесні ушкодження тощо, то можна зробити висновок, що втрата майна оцінюється дорожче ніж людина, її здоров’я, безпека. «Хто відрубає у кого який-небудь палець, платить 3 гривні пені князю, а пораненому — гривню кун». «Хто вдарить кого мечем, але не вб’є до смерті, платить три гривні пені, а пораненому — гривню за рану, та ще те, що потрібно на лікування. Якщо ж до смерті вб’є, платить виру» [7, c. 93]. Разом з тим жорстоко карались зазіхання на чуже майно. «Кого вб’ють біля комори або на якомусь іншому місці крадіжки, за це не карати, як за вбивство собаки» [7, c. 95]. В цілому кара ґрунтувалась на економічній основі. Злочинець карався матеріальними збитками. Щоправда, в законнику були й моральні мотиви. «Правда» відрізняла вбивство не умисне від наперед задуманого, удар мечем від менш небезпечного, але образливого для честі, удару палицею або долонею, які карались вчетверо дорожче перших [2, c. 247].

Розвиток торгівлі, лихварства зумовив законодавчу регламентацію цих процесів. «Правда» чітко визначає майнові відносини, вона розрізняє передачу майна на зберігання від позики, звичайну позику, позику від позики в ріст за певний процент, позику короткострокову від довгострокової. В ряді статей ідеться про нарахування процента, про охорону і порядок забезпечення майнових інтересів кредитора. «Правда» впорядковує стягування боргів з неспроможного боржника, розрізняючи неспроможність злісну від нещасної.

Законом визначався й максимальний розмір процента. Річний процент нараховувався «в третину», тобто в 50 %. Розмір короткострокового процента не обмежувався законом. «Місячний ріст за короткострокової позики брати позикодавцю за домовленістю; якщо ж борг не буде сплачений протягом року, то розраховувати ріст з нього на два-третій (50 %), а місячний ріст відмінити».

У статті «Статут Володимира про ріст» ідеться про те, що на з’їзді в селі Берестові, де Володимир Всеволодович зібрав свою дружину, була прийнята постанова: «хто позичив гроші з умовою платити ріст на два-третій, з того брати такий ріст лише 2 роки», а після того повернути лише капітал. Хто брав такий процент 3 роки, той втрачав і капітал. «Хто бере по десять кун росту з гривні в рік (40 %), такий ріст допускати і за довгострокової позики» [7, c. 97].

Передбачались «Правдою» закони про торгівлю, купців. У торгівлі заохочувалися кредитні відносини і разом з тим детально регламентувався порядок сплати боргів купцям. У першу чергу задовольнявся князь, іногородні та іноземні купці. Якщо купцю, який заборгував уже багато, дасть товар у борг іногородній або іноземний купець, а він відмовиться від сплати боргу, то «такого неспроможного боржника продати на ринку і перш за все заплатити борг сповна приїжджому купцеві, решту ж поділити між місцевими позикодавцями; якщо ж (крім того) спроданий буде в боргу у казни, то спершу повністю заплатить державний борг, а решту пустить на розподіл…» [7, c. 97—98].

«Правда Руська» дає нам уявлення про тогочасну грошову одиницю, якою була гривня. Грошова система існувала у формі кунних грошей. Першими були хутра куниць або білок, які об’єднувались лічильною одиницею — гривнєю. У ІХ—ХІ ст. одна гривня дорівнювала 25 кунам. Назва «гривня» походить від прикраси з золота або срібла, яку носили на шиї (на «загривку»). Обмінювалась вона на зливок срібла, різної, звичайно продовгуватої форми певної ваги. У різні часи вага гривні кун коливалась в залежності від зміни цінності срібла на Русі. Дослідники називають вагу, що дорівнювала 200—400 г [2, c. 224].

У «Правді», цьому важливому історичному документі, ми зустрічаємося з цілим рядом економічних термінів, які відображали тогочасні відносини. Їх можна поділити на дві групи — це, по-перше, такі економічні терміни, визначення, що стосувались економічного й політичного розподілу тогочасного суспільства: княжі мужі, прості люди, бояри, смерди, наймити, закупи, холопи та ін.

Друга група економічних термінів стосувалась безпосередньо тогочасних економічних відносин. Це — «істе» (капітал), «рез», «ріст» (процент), «товар», «куна» (гроші).

Підбиваючи підсумок, слід ще раз зазначити, що «Правда Руська» — це невичерпне джерело до аналізу економічної думки Київської Русі.