6. Методика ознайомлення дітей з твердим та м’яким приголосним звуком

Ознайомлення з характеристикою звуків рідної мови починається з середньої групи, коли діти навчились знаходити та виділяти однакові звуки в словах. На 5-му році життя дітей вчать розрізняти м'які та тверді приголосні, але без введення термінів. Формування уявлень про тверді та м'які приголосні звуки здійснюється поступово. Спочатку проводиться підготовча робота, завдання якої – навчити дітей чути звуки і правильно їх відтворювати. Створення у дітей певних асоціацій з відповідним звуком грає важливу роль в цьому процесі. Наприклад, у грі «Надуваємо кульку» вихователь пропонує дітям стати в коло і уявити, що це – велика повітряна кулька, яку надувають великим насосом. Вихователь вимовляє с-с-с, імітуючи роботу насоса, а діти повторюють його і одночасно роблять велике коло. Вихователь каже «Кулька луснула» і діти, вимовляючи ш-ш-ш, біжать до центру кола. Потім вихователь пропонує надути маленьку кульку маленьким насосом. Діти розходяться у невелике коло, промовляючи сь-сь-сь. Гра повторюється, діти разом з вихователем надувають то велику, то маленьку кульку, вимовляючи відповідні звуки [с] або [с`]. Подібним чином для демонстрації твердих та м’яких приголосних можна використовувати образи тварин, наприклад: звуки [з] і [з`] – великий та малий комарики. Після такої підготовчої роботи можна запропонувати дітям завдання на розрізнення твердих та м’яких приголосних. Наприклад провести таку вправу: дітям представляються іграшки та предмети або їх зображення: слон, лиса, автобус. Вихователь називає їх, інтонаційно виділяючи звук [с]. Діти визначають однаковий звук у словах, самі вимовляють їх з виділенням цього звуку. Потім вихователь питає, на яку пісеньку схожий звук [с]? Діти мають згадати, що на пісеньку великого насоса. Потім демонструються інші предмети та іграшки: порося, таксі, сірники. Вихователь називає предмети, виділяючи звук [с`], діти повторюють. Звук [с`] порівнюється з пісенькою маленького насоса. Підводячи підсумок, вихователь наголошує, що в словах слон, лиса, автобус – однакові звуки [с], вони схожі на пісеньку великого насоса; а в словах порося, таксі, сірники – однакові звуки [с`], які схожі на пісеньку маленького насоса. Так діти дізнаються про одну пару звуків [с] і [с`]. Твердий та м’який приголосні можна називати «великим» та «маленький» братами. Закріпити вміння розрізняти на слух парні тверді та м’які приголосні допоможуть ігри «Назви звук» та «Хто уважніший», в яких дітям називають слова з парними твердими і м’якими приголосними, інтонаційно виділяючи їх у вимові, а діти мають назвати, який звук вони почули.

7. Поняття зв’язного мовлення. Особливості засвоєння його дітьми дошкільного віку.

Сучасна лінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв'язно­го мовлення у двох напрямах - як процес створення зв'язного вислов­лювання та як продукт мовлення. Зв'язне мовлен­ня визначається як єдине смислове та структурне ціле, що складається з тематично та логічно пов'язаних між собою відрізків і відбиває усі істотні сторони свого предметного. У створенні зв'язного мовленнєво­го продукту науковці виокремлюють діяльнісний та особистісний ком­поненти. Діяльнісний компонент зумовлюється процесами утворення й сприймання повідомлення, регуляції та контролю власної мовленнєвої діяльності. Особистісний - тим, що в мовленні особа виявляє свою індивідуальність - характер, темперамент, рівень загальної культури. Результатом, продуктом зв'язного мовлення є текст - словесно виражений продукт мовленнєво-розумової діяльності людини, якому вла­стива завершеність, структурна цілісність, цілеспрямованість та пра­гматична настанова. Зв'язне мовлення виконує низку важливих функцій, головною з яких є комунікативна, що реалізується у двох основних формах - діалозі та монолозі. Діалог - форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються репліками-висловлюваннями. Він відбувається у певній ситуації та супроводжується активною й виразною інтонацією, мімікою, жестами. Співрозмовникам знайомий спільний предмет розмови, тому думки та судження стислі, неповні, іноді фрагмен­тарні, До лінгвістичних характеристик діалогу належать; розмовна лек­сика, фразеологія; уривчастість, недомовленість, скороченість; наявність простих та складних безсполучникових речень; імпровізаційний, реак­тивний характер висловлювань. Типовим для діалогічного мовлення є активне застосування шаблонів, кліше, мовленнєвих стереотипів, сталих формул спілкування. Як і будь-якому тексту, діало­гу властива зв'язність, проте у діалозі вона встановлюється кількома співрозмовниками. Монолог - мовлення однієї людини, орієнтоване на сприймання його іншими людьми, яке не передбачає миттєвого, безпосереднього відгуку слухачів. До лінгвістичних характеристик монологу належать: застосування переважно літературної лексики; розгорнутість висловлювання; на­явність ускладнених синтаксичних конструкцій; прагнення до чіткого граматичного оформлення зв'язності на основі розгортання системи елементів зв'язку; певна завершеність. Мовець здебільшого використо­вує позамовні та інтонаційні засоби виразності, проте, на відміну від діалогу, вони відіграють другорядну роль, оскільки монолог менш емо­ційний. Монолог не підтримується ситуацією або запитаннями, як діа­лог, він адресований не одній людині, а багатьом. До монологу людину спонукають насамперед внутрішні мотиви (стан, настрій, бажання, наміри), вона сама обирає, про що і за допомогою яких засобів говори­тиме.

Особливості розвит­ку зв'язного мовлення:

У дітей молодшого дошкільного віку переважає ситуативне мовлення. У спілкуванні з дорослими малюк користується простими реченнями, на відміну від спілкування з одно­літками, що характеризується більшою розгорнутістю, елементарною аргументацією, введенням іноді складносурядних та складнопідрядних речень. Для самостійних монологічних висловлювань дітей молодшого дошкільного віку властиве порушення логіки викладу та бідний слов­никовий запас. Проте діти здатні встановлювати елементарні залеж­ності між смисловими частинами окремого речення або між реченнями. У середньому дошкільному віці на розвиток зв'язного мовлення значно впливає активізація словника, обсяг якого в цей період досягає 2,5 тис. слів. Висловлювання дітей стають послідовнішими та розгорнутішими, хоча структурно мовлення залишається ще недосконалим. У цьому віці відбувається інтенсивний розвиток контекстового мовлен­ня. Однак діти відчувають труднощі в адекватному доборі слів, виборі теми, сюжету власного висловлювання, нерідко спостерігається пору­шення логіки, переважає формальний зв'язок між реченнями в тексті. У середньому віці діти оволодівають навичками переказу та розпо­віді. Переказуючи знайомі казки, складаючи коротенькі розповіді за картинками чи іграшками, вони потребують активної допомоги з боку дорослого. Водночас із монологічним розвивається й діалогічне мовлення. В по­дальшому ці форми співіснують та застосовуються залежно від умов спілкування. Діти чотирьох-п'яти років активно включаються у розмо­ву, беруть участь у колективній бесіді, проте вони ще не вміють пра­вильно формулювати запитання, доповнювати та виправляти відповіді товаришів. У дітей старшого дошкільного віку зв'язне мовлення досягає досить високого рівня. Під час спілкування вони можуть давати точну, корот­ку або розгорнуту (залежно від ситуації) відповідь, зрозумілу для нав­колишніх людей. Старші дошкільники здатні брати активну участь у бесіді, висловлювати доречні репліки, вчасно реагувати на чужі ви­словлювання, формулювати запитання. Характер діалогу дітей певною мірою залежить від змісту їхньої спільної діяльності. На шостому році життя дитина може бути переконливою, по­слідовно й чітко складати описову та сюжетну розповідь на запропоно­вану тему, висловлювати міркування, наводити аргументи. У старших дошкільників активно розвивається мовленнєво-творча діяльність, яка за умови правильно організованого навчання сприяє розвитку почат­кових літературно-художніх здібностей дітей, стимулює та збагачує інші види дитячої творчості. Особливості розвитку зв'язного мовлення на різних вікових етапах визначають характер педагогічних дій, спрямованих на формування дитячого мовлення.