5. Суб’єкти інвестиційної діяльності, їх права та обов’язки.

Ними можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Серед них вирізняють інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності.

Інвестори – це суб’єкти інвестиційної діяльності, які ухвалюють рішення щодо вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об*єкти інвестування.

Інвесторів класифікують за такими ознаками: спрямованість основної господарської діяльності(індивідуальні та інституційні інвестори);

• мета інвестування (стратегічні та портфельні інвестори);

• належність до резидентів країни (вітчизняні та іноземні інвестори).

Права та обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності визначено в Законі України “Про інвестиційну діяльність”

Права суб’єктів інвестиційної діяльності.

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у т.ч. шляхом організації конкурсів і торгів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій, у т.ч. реінвестицій та торговельних операцій на території України, згідно із законодавчими актами України.

Обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності.

Інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов’язаний:

• подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;

• мати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

• одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи.

• додержуватися державних норм і стандартів;

• виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред’являються в межах їх компетенції ;

• подавати в установленому порядку бухгалтерську і статичну звітність;

• не допускати недобросовісної конкуренції;

• сплачувати податки, збори.

Щоб провести господарську діяльність, яка підлягає ліцензуванню, учасники інвестиційної діяльності повинні одержаті відповідну ліцензію.

Основним правовим документом, що регулює відносини між субєктами ІД , є договір (угода).

6. Сутність та концепції державне регулювання інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності- система методів, прийомів, способів і відповідних інструментів державного впливу на інвестиційний процес.

Інвестиційний клімат- середовище в якому відбуваються інвестиційні процеси.

Оцінка інвестиційного клімату коливається в межах від сприятливого до несприятливого. Сприятливим вважають клімат, який сприяє активності діяльності інвесторів, стимулює прилив капіталу. Несприятливий клімат підвищує ризик для інвесторів що призводить до відпливу капіталу і згасіння інвестиційної діяльності.

Методи оцінювання інвест клімату дуже різноманітні. Вони грунтуються на економічних, політичних і фінансових показниках, за сукупністю яких країні, регіону або місту привласнюють інвестиційний рейтинг.

Інвест клімат залежить від інвестиційної політики.

Інвестиційна політика — сукупність заходів організаційної та економічної дії органів управління на рівні країни, регіону, міста або підприємства, спрямованих на створення оптимальних умов для вкладення інвестицій.

Інвестиційний клімат є об’єктом дії інвестиційної політики. Він визначає стартові умови для її розроблення і водночас становить її результат. Ефективність інвестиційної політики визначається ступенем зміни інвестиційного клімату в більш сприятливий бік. Чим сприятливіший стан інвестиційного клімату, тим досконалішою стає інвестиційна політика.

Основоположною концепцією державного регулювання є кейнсіанська, основні ознаки якої: короткостроковість, орієнтація на сукупний попит і підтримка державної поточної політики. Головний інструмент державного регулювання за цією концепцією - фіскальна політика, а найважливіший об*єкт - інвестиції та відсоткові ставки.

Монетаристська концепція державного регулювання ґрунтується на тому що гроші відіграють найважливішу роль у визначенні стану ринкової економіки.

Концепція державного регулювання що ґрунтується на теорії «економіки пропозиції», наголошує на заміні політики впливу на сукупний попит політикою впливу на сукупну пропозицію, зокрема на необхідності значного скорочення податків.

Концепція державного регулювання, заснована на теорії раціональних очікувань, виходить з того, що держава має формувати свою економічну політику в такий спосіб, щоб вона забезпечувала стабільність рішень та законів.

Усі концепції регулювання економіки ґрунтуються на двох цільових установках:

- кінцева мета – є зростання обсягів виробництва і зайнятості, підтримання стабільності цін, а також оптимального стану державного бюджету, платіжного балансу, обсягу державних валютних ресурсів, розміру зовнішнього і внутрішнього боргів;

- проміжна мета – основні завдання полягають у підтриманні стабільності відсоткової ставки та низького рівня інфляції, моніторингу за динамікою грошової маси.