6. Значення риторики для обраної вами професії

Постановка проблеми. Риторична освіта - це один із найбільш важливих і перспективних сучасних лінгводи дактичних напрямків, мета якого не обмежується формуванням навичок Гарного й переконливого мовлення; одне з ключових її завдань- виховання моральних і патріотичних складників характеристики людини, що в сумі її знаннями мови сформують національномовну особистість, носія елітарного типу культури

Одним з актуальних є питання риторичних жанрів педагогічного мовлення, знання специфіки яких дають змогу успішно й більш прогнозовано планувати й організовувати навчально-виховний процес, впевнено почуватися у різних ситуаціях спілкування, гармонізувати процеси мовної взаємодії тощо, Знання структури жанру дасть змогу вчителеві похвалити учня так, щоб він відчув себе особистістю, щоб у нього "виросли крила” і водночас не з’явилося відчуття "зоряності"; засудити вчинок учня так. щоб він відчув і усвідомив свою провину, але не розчарувався, не зневірився, не озлобився, а виявив бажання і знайшов сили реабілітуватися.

Поза увагою питань техніки риторики несправедливо залишається поняття "педагогічного голосу". А це важливий складник процесу спілкування. Бути почутим - для вчителя важливо яку прямому, так і в переносному значенні.

Суттєвою перешкодою цьому часто є тихий, сухий, монотонний, позбавлений будь-яких емоцій чи надто емоційний голос. На думку вчених, голос - одна із форм енергії. Енергетика голосу, за спостереженнями спеціалістів, здійснює максимальний вплив на учнів, слугує ключем для налагодження й підтримування контакту, сприяє формуванню довіри до мовця. Голос віддзеркалює внутрішній світ людини, її характер, особливості психіки, почуттєву сферу і наміри. Своїм звучанням він дає нам інформацію про темперамент мовця, його характер, світовідчуття, настрій, щирість і навіть рівень його обізнаності чи ступінь готовності.

Узагальнюючи зазначене, зробимо висновки, що підготовка сучасного вчителя до професійного спілкування з учнями, їхніми батьками, з колегами, представниками громадськості у різних ситуаціях навчання й у позаурочний час, коли порушено екологічний баланс української мови, коли жаргонізуються усі сфери суспільного життя, набуває серйозного соціального значення. Введення професійно орієнтованої риторики у практику підготовки вчителя відповідає загальносвітовим тенденціям і вимогам, що ставить наше суспільство перед сучасною вищою школою. Досягнення ж поставленої мети риторичної освіти створює міцну базу для реалізації пріоритетних національних проектів.

7. Основні види і жанри красномовства

Основоположник античної риторичної науки Арістотель виділяв три основні роди (типи) промов: судові, дорадчі та похвальні (епідейктичні). Це означало, що на той час риторична практика вже нагромадила достатній досвід для диференціації і класифікації промов та систематизації засобів досягнення заданого ефекту від них. Учення про три роди промов у риториці Цицерона дещо відрізняється від Арістотелевого вчення, який вчення про три роди промов розвинув у три види риторики.

У Цицерона вчення про три роди промов - це ті самі судові, дорадчі та похвальні промови, визначені раніше Арістотелем, і водночас це ще й три роди промов, виділені не за сферою і метою (осудження, користь, хвала), а за якістю промов, мовним матеріалом, тобто за тією основою, на якій пізніше сформувалося вчення про три експресивні стилі: високий, низький і середній (помірний).

Дорадчі промови -можна вважати найпоширенішою, щоденною велемовністю. У таких промовах люди дають іншим поради, пропозиції, оцінки, схиляють до своїх думок, спонукають до певних дій, вчинків або, навпаки, застерігають від небажаних думок, шкідливих дій, негідних вчинків. Це виступи перед колективом, громадою, товариськими зібраннями, друзями, сусідами тощо. Судові промови — це звинувачувальні чи виправдовувальні промови позивачів, самозахисні виступи відповідачів, прокурорські звинувачення, адвокатські захисні промови, виступи суддів, свідків, громадських представників, присяжних тощо. Похвальні промови (епідейктичне), або похвальне урочисте красномовство поряд із судовим досягло великого розквіту ще в античній риториці. В епідейктичних промовах хвалять, прославляють, возвеличують особу, факт, подію або, навпаки, гудять, осуджують, ганьблять. Огудливе красномовство мало значно вужчу сферу застосування. Найбільшу славу пожинали саме майстри епідейктичного красномовства (Перікл, Горгій, Ісократ, Демосфен, Цицерон).