2. Виникнення риторики та її формування як науки в Стародавній Греції

Розвиток суспільного життя давніх греків, в якому неабияку роль відігравав духовно-культурний пошук, зумовив загальний інтерес до вишукано сформульованої думки, добірного слова. Особливо це стосується колиски

демократії — Афін, де буяло політичне життя й змагалися за прихильність демосу (народу') різні партії. Натомість похмура суперниця Афін — Спарта, де панували жорстокий тоталітарний лад та ідеали воєнізованого аскетизму,

зневажала красномовство: у моді був славнозвісний спартанський лаконізм, надзвичайна стислість вислову. Так, мати-спартанка, проводжаючи сина на війну, простягала йому щит зі словами: "З ним чи на ньому’¹. Йшлося про те,

що переможець повертався зі щитом у руці (втрата якого вважалася великою ганьбою), а вбитого несли додому на його щиті. Мати спартанця хотіла сказати: або повертайся з честю, або мертвим.

Власне, старогрецька риторика виникла з практичної потреби життєустрою, в першу чергу — з потреби справедливого суду. Саме тому найбільш поширеним у Стародавній Греції було судове красномовство.

"У житті давнього грека суд мав велике значення, але він відрізнявся від сучасного. Інституту прокурорів не існувало, позивачем міг бути будь- хто. Звинувачений захищався сам.

Видатний філософ Арістотель (IV ст. до н. е.) приписував винахід риторики піфагорійцеві Емпедоклу, який жив на о. Сицилія (що належав Греції) у V ст до н. е. Громадський діяч, філософ, лі кар-чудотворець, який, за легендою, покінчив життя, кинувшись у кратер вулкана Етна. Він був типово "античною" людиною, яка жила немов "напоказ", демонструючи свою ерудицію та обдарованість. Твори Емпедокла не збереглися, тому про його роль у розвитку риторики мало що відомо. Збереглися лише повідомлення, що вінписав політичні та медичні трактати, нкі можна класифікувати як які чоисна класифікувати як риторику.

3. Розвиток красномовства в Стародавньому Римі

Падіння полісного ладу і втрата Грецією самостійності призводить до зменшення ролі ораторського мистецтва. Красномовство в Стародавньому Римі почало розвиватися у III ст.. до н. е під впливом грецької спадщини і досягло особливого розквіту у І ст. до н. е під час могутності Римської республіки.

Республіканський Рим вирішував свої державні справи дебатами в народних зборах, в сенаті і в суді, де міг виступити практично кожен вільний громадянин. Найбільш відомим оратором в Римі був Марк Туллій Цицерон (106-43 рр.. До н.е.) видатний політичний і державний діяч, адвокат. Будь-який випускник російської дореволюційної гімназії міг прочитати по латині напам'ять і прокоментувати першу промову Цицерона проти Катіліни: «Доки, про Катилина, будеш ти виснажувати наше терпіння містить

знамените крилатий вислів" Про часи! Про звичаї! Саме Цицерон - головний об’єкт захоплення і наслідування для європейської риторики, В епоху Відродження виник справжній культ Цицерона. Суть своєї риторичної системи він виклав у трьох книгах «Про оратора», «Брут, чи про знаменитих ораторів», «Оратор». Відзначаючи величезні можливості

красномовства для впливу на маси людей і управління ними, Цицерон вважав його одним з головних знарядь держави. Тому він був переконаний в тому, що будь-який державний і громадський діяч повинен володіти мистецтвом публічної мови.