1.2 Суть ігрової діяльності

По суті, те, що людина не може не пройти стадію дитинства, пояснює і значення гри в його розвитку. Не випадково Л.С. Вигодський, у своїх роботах називав гру «у відомому сенсі провідною лінією розвитку в дошкільному віці». На одностайну думку психологів, гра - провідна діяльність дитини і основа всього подальшого його розвитку, бо саме в грі він спочатку набуває досвіду для життя в суспільстві і розвиває всі ті фізичні та духовні сили і здібності, які йому для цього необхідні. Різниця між грою дитини і грою тваринного дитинчати таке ж, як розходження між біологічною життєдіяльністю тварини і соціальним буттям людини.

Дитяча гра - це і є модель гри як такої. Тут її сутність виражена в найбільшою мірою. Це та форма ігрової діяльності, по відношенню до якої те, що їй передує, - її генетичні передумови (ігри тварин), а те, що за нею йде (спортивні ігри, спорт, мистецтво), - її модифікації.

Гра не з'являється разом із народженням дитини. Правда, ще немовля виявляє інтерес до яскравих і звучним предметів. Він прагне торкнутися і схопити, маніпулювати ними. Для цього віку робляться спеціальні іграшки - брязкальця, ланцюжки різнобарвних кульок, пищалки, що мають форми тварин, і т.п. Проте не можна не погодитися з дослідниками, що такі маніпулятивні дії з предметами, навіть з предметами-іграшками, дії, що мають дуже велике значення для розвитку його органів почуттів і координації рухів, не є грою у власному розумінні слова.

Зачатки ігрової діяльності з'являються тоді, коли дитина, не без впливу дорослих, бере на себе ту або іншу роль, коли один предмет виступає як позначення іншого предмета або істоти. Тоді стає можливим «їхати» або «летіти» на стільці, як на автомашині або літаку, скакати на паличці, як на коні, і т.п. «У грі дитина створює уявну ситуацію», - підкреслює Л.С. Виготський, у своїй роботі, відзначаючи надзвичайне значення в грі уяви, яке і дозволяє здійснювати ілюзорну реалізацію нездійсненних бажань.

Дитяча гра - своєрідний театр, в якому дитина виступає нерідко одночасно і як «актор», що грає якусь роль, будь то роль мами або доктора, виховательки або пожежника, і як «режисер», організуючий дії своїх однолітків («Я буду доктор , а ти - хворий ») і беруть участь у грі речей, і як« драматург », імпровізує сюжетне дійство і словесний текст за себе і за ляльку. Дитина є одночасно і організатором ігрового «вистави» і його глядачем, бо при всій захопленості ігровим дією він не втрачає з уваги реальності, з матеріалу якої і за зразком якої він будує реальність ігрову.

«Чотирирічна дівчинка грає дерев'яною конячкою, як лялькою, і шепоче:

Конячка наділу хвостик і пішла гуляти. Мати перериває її:

Кінські хвости не прив'язні, їх не можна вдягати і знімати.

Яка ти, мамо, дурна! Адже я ж граю! », - Читаємо ми в книзі К.І. Чуковського «Від двох до п'яти». Дитина чудово розрізняє, що є «іграшкове», а що - «кушечное».

Разом з розвитком дитини, збагаченням його життєвого досвіду розвивається і сама гра. Вона стає все більш сюжетно організованою. Центр її переміщається від дії з предметами до зображення дій і відносин життя дорослих. Узагальнюючи великий експериментальний матеріал, автор грунтовної монографії «Психологія гри» Д.Б. Ельконін приходить до висновку, що «шлях розвитку гри йде від конкретного предметного дії до узагальненого ігровому дії і від нього до ігрового рольовому дії: їсти ложкою; годувати ложкою; годувати ложкою ляльку; годувати ложкою ляльку, як мама, - такий схематично шлях у рольовій грі », а« роль є смисловим центром гри, і для її здійснення служить і створювана ігрова ситуація, і ігрові дії ».

Сюжет гри - це те безпосередня дія, що виробляється в грі, дію, що відтворює життєві відносини або почерпнуте з прослуханої казки. Зміст ж ігри - взаємовідносини у «дорослому» світі. Завдяки цьому і реалізується основна функція гри - підготовка до серйозного життя в цьому світі.

Гра - найважливіший фактор і засіб виховання дошкільника. Тому дорослі грають з дітьми, вчать їх грати. Але сама гра - діяльність спонтанна, невимушена. Дитину не можна змусити грати. У грі він відчуває себе вільним. Але і ця свобода - дія на основі усвідомленої необхідності. Такою необхідністю в грі є її правила. Ці правила визначаються самими граючими за зразком відносин у неігровому світі. «Так не можна! »,« Так не буває! »,« Так не їдять! »- Основні доводи дітей, коли їм нав'язується ігрова ситуація, яка не відповідає реальним відносинам. Чим старша дитина, тим більше ускладнюються правила. Ускладнюються і в той же час схематизовані, особливо в умовних іграх (в хованки, в «козаки-розбійники», в класи, ігри з м'ячем і т.д.). Такі ігри передбачають змагання, переростають у спортивні ігри, тобто в такі, в яких важливий не тільки процес гри, але і результат, у яких можна вигравати або програвати. Переміщення мотиву гри з процесу діяльності на його результат - це вже кінець власне гри, перехід її у спорт. Спорт - це не гра, хоча ігрове початок тут, безумовно, зберігається. Азартні ігри - це перехід гри на свою протилежність: у них мета гри - виграш, абсолютно зовнішній самому процесу ігрової дії, а не сам цей процес. Притому сам азарт стає згубною пристрастю.

У чому полягає необхідність ігрової діяльності дитини? Зростаючий дитина за природою своєю діяльну істоту, що освоює величезну інформацію завдяки своїй допитливості (всі діти на певній стадії стають «чомучками»). Але він не здатний своєю діяльністю задовольняти свої нагальні потреби в їжі, одязі, житло і т.д. Йому й не треба цього робити, поки він перебуває у світі дитинства. Тому він може собі дозволити займатися непродуктивною діяльністю, діяльністю заради самої себе, заради того задоволення, яке вона доставляє. А задоволення вона приносить не тільки процесом рухової активності органів почуттів і частин тіла, але і тим, що вона дозволяє (нехай ілюзорно!) Протиріччя між потребою діяти, як дорослий, і неможливістю діяти реально, дійсно здійснювати ті операції, які вимагає зміст дії ( водити машину, лікувати хворого, готувати обід і т.п.). «Чи може взагалі вирішитися це протиріччя? »- Ставить питання О.М. Леонтьєв і в своїй роботі відповідає на нього таким чином: «Так, воно може вирішитися, але воно може вирішитися у дитини тільки в одному-єдиному типі діяльності, а саме в ігровій діяльності, у грі. Це пояснюється тим, що гра не є продуктивною діяльністю, її мотив лежить не в результаті, а в змісті самої дії. Тому ігрова дія вільна від тієї обов'язкової боку його, яка визначається реальними умовами даної дії, тобто вільно від обов'язкових способів дії, операцій ».

Гра, таким чином, протистоїть дійсності, реальному житті, трудової діяльності. Але чи можна за це дорікати грає дитини? Дорікати за те, що він серйозно зайнятий несерйозним справою? Зрозуміло, немає. Такі закиди адресують дорослим, якщо вони впадають у ребячливость, страждають інфантилізмом і нехтують, віддаючись ігровим забав, серйозними життєвими зобов'язаннями, суспільно необхідною працею. Що ж стосується справжньої гри, гри дитини, то вона не тільки протистоїть реальності, але вона є необхідний спосіб її освоєння.

Дослідники не раз звертали увагу на двоплановість гри, тобто на те, що грає дитина одночасно і вірить і не вірить у реальність ігрової дії. Він, звичайно, чудово знає, що стілець - це не літак, але в уяві він відчуває реальні почуття, подібні до тих, які відчувають, керуючи літаком. Коли зникає один з компонентів ігрового дії - реальність чи уявна ситуація, коли припиняється рух між ними, перехід одного в інше, гра припиняється або перекручується. Психічно нездоровий дитина, граючи, впадає в екстаз, приймаючи ігрова дія, наприклад горіння багаття, за реальність. У роботі, присвяченій порушень ігрової діяльності, ми читаємо: «Як відомо, взявши на себе певну роль, здорові діти завжди розуміють умовність гри, у них зберігається« погляд з боку ». Більше того, саме це зовнішнє контролювання дозволяє дітям оцінювати, що в грі «по правді», а що «понарошку», що «як справжнє» і що «так не буває». Відомо, що чим правдивіше і точніше зображується дитиною реальність, тим цікавіше гра. . Виявилося, що аутистических гри позбавляються цього критичного «погляду зі сторони». У них ми зустрічаємося не з розігруванням ролі, а з перевтіленням в той чи інший ігровий персонаж. Про це говорять численні факти втрати дітьми відчуття власної індивідуальності. Межі гри та реальності, свого Я і ігровий ролі, правди і вимислу розмиваються ».

Для розуміння сутності гри важливо розрізняти се суб'єктивне і об'єктивне значення. Суб'єктивне значення ігри визначається її мотивом, безпосереднім спонуканням до гри, яким є отримання задоволення в самому процесі ігрової діяльності. Якщо судити про природу гри тільки за цим значенням, то легко прийти до висновку, що вона не що інше, як порожня забава. Проте об'єктивне значення гри, про який сам дитина і не здогадується і яке безпосередньо не проглядається при вигляді гри дітей, а розкривається науковим дослідником ігрової діяльності, істотно інше, ніж суб'єктивне. Це функції гри в розвитку дитини. Гра сприяє формуванню фізичних і духовних здібностей зростаючого чоловічка, його пізнавальної діяльності, уяви, волі, владарювання собою. Гра - це школа спілкування. Дитина навчається в грі свого «я», але він у грі, опановуючи роллю, вчиться розуміти іншого, входити в його становище, що надзвичайно важливо для життя в суспільстві. Тому гра - дієвий засіб морального виховання. Гра - модель «дорослого» життя, і тут дитина не тільки знайомиться з різними професіями, але вчиться цінувати працю і вперше відчуває гордість бути трудівником, ще не працюючи. І поряд з усім цим гра, завдяки доставляється нею задоволення, - це відпочинок, розрядка психічної напруженості. Що важливо відзначити, всі ці функціональні значення гри виступають разом, дані в комплексі, пронизуючи один одного і посилюючи одне через інше.

Отже, гра - невимушена діяльність в уявній ситуації за певними правилами. І якщо суб'єктивна мета гри, її мотив знаходяться в самому процесі діяльності, що доставляє задоволення, то об'єктивне значення ігрової діяльності полягає у формуванні і тренуванні фізичних і духовних здібностей, необхідних для здійснення інших видів діяльності та життя особистості в суспільстві. Існує багато різних концепцій ігрової діяльності. Їх різноманіття обумовлено як відмінністю методологічних позицій, з точки зору яких визначається гра (наприклад, позитивізм або фрейдизм), так і складністю і різноманіттям самого феномена гри та її функціональних значень. Ускладнює розуміння гри і те, що дитяча гра має не тільки передумови у тваринному світі, а й. переходить в інші види діяльності, в яких зникає гра, але зберігається ігрове начало.

Ми вже відзначали, що рольова гра дітей переходить в умовну гру з правилами, в спортивні ігри і, нарешті, в спорт. У всіх цих модифікаціях ігрове начало не зникає. Однак з усього багатства функціональних значень гри домінуючим залишається тренувальне. Дидактичні ігри, що широко використовуються в процесі навчання, виділяють навчальну функцію ігрової діяльності. Широке поширення одержали так звані ділові ігри, в яких моделюються ситуації та ставлення того чи іншого виду діяльності. Такими іграми є військові ігри і маневри. У процесі ділової гри програються різні варіанти управлінської та економічної діяльності та визначаються оптимальні. Математична теорія ігор математично моделює конфліктні ситуації, що виникають у ділових іграх і реальних практичних відносинах, які відтворюються в ділових іграх.

У дитячій грі здійснюється психологічна підготовка до трудової діяльності, і лише в цьому сенсі гра - дитя праці. «З точки зору окремої особи, гра, дійсно, старше утилітарної діяльності», - писав Г.В. Плеханов, у своїй роботі «Естетика і соціологія мистецтва», маючи на увазі те, що в процесі гри здійснюється система виховання, необхідна для підготовки до цієї діяльності, хоча «з точки зору суспільства, утилітарна діяльність виявляється старше ігри» 6. При всій взаємозв'язку, що існує між працею і грою, ми їх протиставляємо один одному. Праця - це не гра, і гра - це не праця. «Гра грою, а діло ділом», - як каже прислів'я. «Праця не може стати грою, як того хоче Фур'є», - зауважує К. Маркс, у своїй праці «Капітал», маючи на увазі вчення відомого французького соціаліста-утопіста. Стверджуючи, що праця повинна стати самоздійснення індивіда і привабливим, К. Маркс підкреслює, що це «у жодному разі не означає, що ця праця буде всього лише забавою, всього лише розвагою, що це дуже наївно, зовсім у дусі грізеток, розуміє Фур'є . Дійсно вільна праця, наприклад праця композитора, разом з тим являє собою диявольськи серйозна справа, інтенсивності напружень ». Але сам же К. Маркс наступним, чином характеризує в «Капіталі» праця: «Крім напруги тих органів, якими виконується працю, протягом усього часу праці необхідна доцільна воля, що виражається в увазі, і того ж необхідна тим більше, чим менше працю захоплює робочого своїм змістом і способом виконання, отже чим менше робочий насолоджується працею як грою фізичних та інтелектуальних сил ».

Отже, праця, що захоплює робітника своїм змістом і способом виконання, тобто праця вільний творчий,, є «грою фізичних та інтелектуальних сил», яка приносить насолоду. Значить, гра, переходячи в працю, не розчиняється в ньому без залишку, але зберігається як гра фізичних та інтелектуальних сиз як ігрове початок трудової діяльності. Не дарма людина, з насолодою віддається захоплюючого його діяльності, може сказати словами поета Франсуа Війона: «працюю граючи». Не даремно ми, бачачи, як спритно й уміло, майстерно і зовні легко людина косить траву або коле дрова, говоримо: «Він працює граючи».

Дитяча гра переходить не тільки в працю дорослої людини, але в його розвага, як зазначав в одній відомий грузинський психолог Д.М. Узнадзе. Сама гра має розважальну функцію. У розвазі вона домінує. І хоча розвага як форма поведінки інша, ніж гра (людина може розважатися і спілкуванням з іншими людьми, і спортом, і мистецтвом і т.д.), у розвазі також зберігається ігрове начало. Це початок у вищій мірі міститься і в мистецтві як вільної і творчої діяльності. К. Маркс не випадково, кажучи про дійсно вільній праці навіть тоді, коли всюди в суспільстві панував працю, oтчужденний від людини і відчужує людини, як приклад навів працю композитора.