1.4 Розвиток ігрової діяльності дитини

Гра найтіснішим чином пов'язана з розвитком особистості, і саме в період її особливо інтенсивного розвитку - в дитинстві - вона набуває особливого значення.

У ранні, дошкільні роки життя дитини гра є тим видом діяльності, в якій формується його особистість. Гра - перша діяльність, якій належить особливо значна роль у розвитку особистості, у формуванні її властивостей і збагачення його внутрішнього змісту.

У процесі розвитку зазвичай особисту значимість і привабливість набувають насамперед ті дії і ті прояви особистості, які, ставши доступними, ще не стали повсякденними. Те, що дитині вперше вдалося зробити, чи це відкриття дверей, повертання ручки, оскільки це для нього досягнення, якась удача, набуває значущості, привабливість, в силу якої дія переходить в ігровий план: дитина починає раз за разом відкривати і закривати двері , знову і знову повертати ручку не тому, що зараз практично потрібно відкрити двері, а тому, що ця дія несвідомо радує його, як вираз його досягнень, його успіхів, його розвитку; дії вже звичні, повсякденні втрачають інтерес і перестають бути темою гри. Саме нові, тільки що народилися, і ще не зміцнілі як щось звичне придбання розвитку переважно входять в гру.

Увійшовши в гру і раз по раз роблячи в ній, відповідні дії закріплюються; граючи, дитина все краще оволодіває ними: гра стає для нього своєрідною школою життя. Дитина, звичайно, не для того грає, щоб придбати підготовку до життя, але він, граючи, набуває підготовку до життя, тому що у нього закономірно з'являється потреба розігрувати саме ті дії, які є для нього новопридбаними, ще на що стали звичними. У результаті він у процесі гри розвивається і отримує підготовку до подальшої діяльності. Він грає тому, що розвивається, і розвивається тому, що грає.

Різні форми серйозної діяльності дорослих служать зразками, які відтворюються в ігровій діяльності дітей. Ігри органічно пов'язані з усією культурою народу; своє утримання вони черпають з праці та побуту оточуючих. Незліченні приклади підтверджують це положення. Їх дуже багато згадується в літературі, на кожному кроці їх доставляє і життя. Гра підготовляє підростаюче покоління до продовження справи старшого покоління, формуючи, розвиваючи в ньому здатності та якості, необхідні для тієї діяльності, яку їм у майбутньому доведеться виконувати. Ми, однак, не скажемо, що гра - це і є підготовка до подальшого життя, як якщо б, граючи, дитина не жив, а тільки готувався до життя в подальшому. Насправді лише в житті можна готуватися для життя. Граючи, дитина живе життям, виконаної безпосередності, дієвості та емоційності, а не готується лише до того, щоб надалі жити. Але саме тому що, граючи, він живе, він у грі і отримує першу, абсолютно специфічну підготовку до життя. У грі виявляються і задовольняються перші людські потреби та інтереси дитини; проявляючись, вони в ній разом з тим і формуються. У грі формуються всі сторони психіки дитини.

У грі у дитини формується уява, що містить в собі відліт від дійсності, і проникнення в неї. Здібності до перетворення дійсності в образі і перетворення її в дії, її зміни закладають і підготовляють в ігровому дії; в грі прокладається шлях від почуття до організованого дії і від дії до почуття; словом, в грі, як у фокусі, збираються, у ній виявляються і через неї формуються всі сторони психічного життя особистості; в ролях, які дитина, граючи, на себе бере, розширюється, збагачується, поглиблюється сама особистість дитини. У грі в тій чи іншій мірі формуються властивості, необхідні для навчання в школі, що зумовлюють готовність до навчання.

Все ж таки як ніби усіма вирішене питання про те, що гра в дошкільному віці є провідною формою діяльності, повинен бути залишений відкритим. Гра, безсумнівно, має найбільш істотне значення для формування основних психічних функцій і процесів дитини-дошкільника. Але чи є ігрова діяльність основою його способу життя і визначає чи вона в кінцевому рахунку самий стрижень особистості дитини як суспільної істоти?

Всупереч загальноприйнятій точці зору, вчені схильні, не заперечуючи, звичайно, значення гри, шукати визначальних для формування особистості як суспільної істоти компонентів його способу життя і в неігровий повсякденної побутової діяльності дитини, спрямованої на оволодіння правилами поведінки та включення в життя колективу. Як у переддошкільного період основним у розвитку дитини є оволодіння предметними діями і мовою, так у дошкільному віці основним є розвиток вчинку, регульованого суспільними нормами. Його формування є основоположним придбанням або новоутворенням дошкільного періоду у розвитку людини, що ніяк не виключає значення гри для формування психіки дитини і збагачення його духовного життя.

Гра є особливо спонтанним якістю дитини, і разом з тим вся вона будується на взаєминах дитини з дорослими. Дорослі, враховуючи можливості дитини, створюють для нього на основі своєї праці такі форми існування, при яких гра може стати основним типом його діяльності; дитина може пекти пиріжки з глини або піску, тому що мати пече для нього інші, справжні, їстівні.

Зі спілкування з дорослими дитина черпає і мотиви своїх ігор. При цьому, особливо спочатку, істотна роль у розвитку ігор належить наслідуванню діям дорослих, що оточують дитину.

Дорослі направляють гри дитини так, щоб вони стали для нього підготовкою до життя, першою "школою" його ранніх дитячих років, засобом його виховання і навчання.

Але дитина, звичайно, грає не для того, щоб підготуватися до життя: гра стає для нього підготовкою до життя тому, що дорослі організовують її так. Можливість так її організувати обумовлена ​​тим, що в гру, як ми вже бачили, природно, закономірно входить перш за все нове, народжуване і ще не стало звичним, - що розвивається.

На різних етапах розвитку дітям властиві різні ігри - у закономірний відповідно до загальним характером даного етапу. Беручи участь у розвитку дитини, гра сама розвивається.

Гра супроводжує людину протягом всього її життя, починаючи з дитячого віку. У дошкільний період гра - провідна, основна форма діяльності дитини, але також займають важливе місце у вихованні та навчанні школярів різного віку. Початковою формою дитячих ігор є ігри-маніпуляції дітей ясельного віку (до 3 років). Ці ігри, за своїм походженням, природі і за змістом не носять соціальний, національний, народний характер. Вони не передаються з покоління в покоління, а носять вроджений характер і нагадують ігри тварин. У цих іграх реалізується потреба в руховій активності та орієнтовної діяльності.

У дошкільний період з'являються сюжетні ігри, початковою формою яких виступають рольові гри дітей. Тут надмірна активність дитячого віку проявляє себе через прийняття на себе (за допомогою такої форми фантазії, як емпатія, вживання) активних ролей не тільки дорослої людини, а й тварини, машини та ін Іграшкам при цьому відводиться пасивна роль.

Рухливі ігри дітей молодшого дошкільного віку мають свої правила («салочки», «хованки»), а деякі і сюжет («гуси-лебеді», «сищики-розбійники» та ін.) З 4-5 років рухливі ігри дітей починають набувати спортивний характер: діти змагаються в бігу, стрибках, кидку і т.п.

Рольових ігор притаманний двоїстий символічний характер. Наприклад, грає хлопчик одночасно і «шофер автомобіля» і дитина на стільці. При цьому не тільки дитина символізує діяльність дорослого шофера, а й сам стілець стає символом, який заміняє автомобіль зі світу дорослого. Дитина, хоча і відноситься до своєї ролі цілком серйозно, в той же час одночасно і вірить, що він шофер, і не вірить, розуміючи, що це не «справді», а «навмисно».

Рольові ігри пов'язані не тільки з відпочинком і тренуванням. Вони здатні відтворювати конфліктні відносини дорослих, вирішення яких у практичній сфері або утруднене або неможливе. Гра виступає як засіб психологічної підготовки до майбутніх життєвих ситуацій.

Якщо в дошкільному віці гра охоплює майже всю поведінку дитини, то в шкільному віці гра і праця (навчання), роз'єднуючи, утворюють дві основні русла, по яких тече діяльність школяра. У перехідному віці працю висувається на перший план, відводячи грі підлегле і другорядне місце.

Макаренко у своїй статті «Дитяча гра» виділяв наступні стадії розвитку гри: «Дитяча гра проходить кілька стадій розвитку, і в кожній стадії потрібен особливий підхід до управління. Перша стадія - це час кімнатної гри, час іграшки. Вона починає переходити в другу стадію у віці п'яти-шести років. Перша стадія характеризується тим, що дитина воліє грати один, рідко допускає участь одного, двох товаришів. У ці роки дитина любить грати своїми іграшками і неохоче грає іграшками чужими. У цій стадії якраз розвиваються особисті здібності дитини. Не потрібно боятися, що, граючи один, дитина виросте егоїстом, потрібно надати йому можливість грати на самоті, але потрібно стежити, щоб ця перша стадія не затягнулася, щоб вона вчасно перейшла в другу стадію. У першій стадії дитина не здатна грати в групі, він часто свариться з товаришами, не вміє знайти з ними колективний інтерес. Потрібно дати йому свободу в цій індивідуальної грі, не потрібно нав'язувати йому компаньйонів, тому що таке нав'язування призводить лише до руйнування ігрового настрою, до звичок нервувати і скандалити. Можна прямо стверджувати: чим краще дитина грає в молодшому віці поодинці, тим кращим товаришем він буде надалі. У цьому віці дитина відрізняється дуже великою агресивністю, він у певному сенсі "власник". Найкращий метод полягає в тому, що не потрібно давати дитині вправлятися в цю агресивність і в розвитку "власницьких" спонукань. Якщо дитина грає один, він розвиває свої здібності: уява, конструктивні навички, навички матеріальної організації. Це корисно. Якщо ж ви проти його волі посадіть його грати в групі, то цим самим не позбавите його від агресивності, себелюбства.

У деяких дітей раніше, в інших пізніше це перевагу самотньої гри починає переростати в інтерес до товаришів, до групової грі. Треба допомогти дитині з найбільшою вигодою зробити цей досить важкий перехід. Потрібно, щоб розширення кола товаришів відбувалося в обстановці найбільш сприятливою. Звичайно цей перехід відбувається у вигляді підвищення інтересу дитини до рухливим іграм на свіжому повітрі, до ігор у дворі. Ми вважаємо найбільш вигідним такий стан, коли в групі дітей на подвір'ї є один більш старший, який користується загальним авторитетом і виступає як організатор більш молодих.

Друга стадія дитячої гри важче для керівництва, так як у цій стадії діти вже не грають на очах у батьків, а виходять на більш широку громадську арену. Друга стадія триває до 11-12 років, захоплюючи частину шкільного часу.

Школа приносить більш широку компанію товаришів, більш широке коло інтересів і більш важку арену, зокрема для ігрової діяльності, але зате вона приносить і готову, більш чітку організацію, певний і більш точний режим і, найголовніше, допомога кваліфікованих педагогів. У другій стадії дитина виступає вже як член суспільства, але суспільства ще дитячого, не володіє ні суворою дисципліною, ні громадським контролем. Школа приносить і те й інше, школа і є формою переходу до третьої стадії гри.

На цій третій стадії дитина вже виступає як член колективу, при цьому колективу не тільки ігрового, а й ділового, навчального. Тому і гра в цьому віці приймає більш суворі колективні форми і поступово стає грою спортивної, тобто пов'язаної з певними фізкультурними цілями, правилами, а найголовніше - з поняттями колективного інтересу та колективної дисципліни.

На всіх трьох стадіях розвитку гри вплив батьків має величезне значення. Звичайно, на першому місці за значенням цього впливу потрібно поставити першу стадію, коли дитина не перебуває ще членом іншого колективу, крім сімейного, коли, крім батьків, часто і немає інших керівників. Але й на інших стадіях вплив батьків може бути дуже велика і корисно.

Вчені з Інституту психології РАН вважають, що комп'ютерні ігри не викликають небезпечних психічних розладів у дітей та підлітків.

Проблема впливу комп'ютерних ігор на підлітків набула широкого суспільного резонансу. При чому інформація про цю проблему надходить переважно з двох джерел - засобів масової інформації та емпіричних досліджень, кожен з яких має свою специфіку.

Кандидат психологічних наук, науковий співробітник Інституту психології РАН зібрав і узагальнив численні психологічні дослідження, вітчизняні та зарубіжні (переважно німецьких і американських авторів), які були присвячені цій проблемі.

З 80-х років у засобах масової інформації з'являється багато повідомлень, що попереджають про небезпечний вплив комп'ютера в цілому і комп'ютерних ігор зокрема на психіку підлітків. Серед основних звинувачень - залежність, яка виражається в психопатологічних симптомах (нездатність підлітка перемикатися на інші розваги, почуття уявної переваги над оточуючими, oскуденіе емоційної сфери і т.д.). Деякі комп'ютерні ігри провокують, на думку авторів статей, агресивна поведінка, звеличення воєн і насильства, правого екстремізму. В якості негативних наслідків вказують звуження кола інтересів підлітка, прагнення до створення власного світу, відхід від реальності. Заняття з комп'ютером один на один, часто на шкоду спілкуванню з однолітками, призводять до соціальної ізоляції та труднощів у міжособистісних контактах. Негативну картину доповнюють соматичні порушення (зниження гостроти зору, швидка стомлюваність і ін), які, як вважають, - прямий наслідок "комп'ютеризації" вільного часу підлітків.

Наведені вище думки висловлюють не тільки в ЗМІ, але і знаходять підтримку в науковому співтоваристві. Названі проблеми зробили необхідним дослідження, які могли б виявити особливості підлітків, які проводять велику кількість часу за комп'ютерними іграми.

Дослідження користувачів 9-16 років протягом 5 місяців показало, що введення комп'ютерних ігор в структуру захоплень змінює переваги інших видів дозвільної активності і їх інтенсивність лише на кілька тижнів; протягом трьох місяців у більшості користувачів відновлюється колишня структура хобі. Цікавий і інший результат, який спростовує розхожу думку: у гравців у комп'ютерні ігри, в порівнянні з їх однолітками, спостерігається більш адаптивне соціальну поведінку. У підлітків не виявили і серйозних порушень психічної діяльності або симптомів "комп'ютерної" залежності. Є лише дані про перевтому, болі в ногах (у гравців з комп'ютерними автоматами), болі в кистях рук (від судомного стискання джойстика), різі в очах, загальною збудженості, труднощі з засипанням.

У західному суспільстві одна з центральних тем психологічних досліджень - проблема агресивності неповнолітніх та пов'язаних з нею правопорушень. Проте дані численних праць на цю тему свідчать про те, що ігри з агресивним змістом здатні стимулювати агресивність тільки у дітей молодшого шкільного віку (6-9 років). Так само впливають на дітей телепрограми і рекламні ролики з елементами насильства.

Тим не менш, накопичені емпіричні дані та результати проведеного дослідження не дозволяють говорити про однозначно негативних впливах комп'ютерних ігор на психіку дітей і підлітків. Непомірне використання комп'ютерних ігор (як і будь-якого дозвілля) може призводити до психопатологічним симптомів. Однак подібні феномени спостерігаються лише в однієї десятої частини досліджуваних. Очевидно, що в групі патологічних гравців в наявності явна "передозування" гри як терапевтичного засобу. Логічно припустити, що використання її в розумних межах може дати позитивний ефект.

Поки педагоги і психологи по всьому світу ламають списи в палких суперечках про те, наскільки шкідливі комп'ютерні ігри, Національним Інститутом у справах Сім'ї та Медіа-ресурсів (США) був випущений щорічний - дев'ятий - звіт з рейтингом "хороших" і "поганих" комп'ютерних ігор , в основному призначений для батьків підростаючого покоління.

Крім визначення ігор, які потрапили до списку, комісія займалася питаннями впливу ігор на психіку дитини, розвитку мозку та іншими подібними насущними проблемами. Джордан Петерсон (Jordan Peterson), професор психології з Торонто, також звернув увагу на те, що повна заборона на комп'ютерні ігри, що несуть в собі насильство, тільки більше підхльосне інтерес молоді до них. Особливості перехідного віку такі, що заборона ще більше розохочує підлітка і наслідки можуть виявитися більш тяжкими. Батькам професор Петерсон радить вибирати гри разом з дітьми, щоб не тільки контролювати, у що вони грають, але і прищеплювати їм смак до гарних ігор.

Зрозуміло, не факт, що гра типу Halo2 призведе до зрослих агресії і зміна психіки у будь-яку дитину, але батькам не варто забувати про те, що жодна комп'ютерна "стрілялка" не зможе замінити гру "у війнушку" із приятелями - живими людьми. А саме брак спілкування з ровесниками і невміння адаптуватися в соціумі вважається останнім часом однією з причин підвищеної агресивності у дітей та підлітків в Північній Америці і деяких країнах Європи. Більшою мірою з цією проблемою зіткнулися Сполучені Штати, але це не означає, що батькам іншій частині світу можна глибоко зітхнути і розслабитися.

Комісія Інституту вважає, що батьки повинні самі активно цікавитися комп'ютерними новинками, щоб бути в курсі останніх віянь ігрового світу. Як то кажуть, ворога треба знати в обличчя. Grand Theft Auto, внесена до списку "поганих" ігор, з кожним разом стає все більш реалістичною - до більшої радості гравців і до жаху фахівців від медицини і педагогіки.

Керівник інституту, Девід Уолш (David Walsh) вважає, що такі ігри слід перенести з категорії "М" (для дітей з 17 років) у категорію "АТ" (adults only; мабуть, для тих, хто старше 21 року) - тільки для дорослих. Не можу з ним не погодитися - дитяча психіка не завжди в змозі розділити фантазію і реальне життя, легко перескакуючи з одного стану в інший. Навіщо доставляти психіці додатковий стрес, якщо можна уникнути цього?

З наведеного матеріалу можна зробити висновок про чільну роль гри у розвитку особистості дитини та її вплив на засвоєння нею соціального досвіду ».