- •1.Завдання та зміст аграрної реформи та її основної складової земельної реформи в реалізації аграрної політики держави. Роль аграрного права в їх реалізації.
- •2. Аг. Право як галузь права, його історичні витоки та особливості
- •3. Предмет аг. Права у.; його зміст та особливості
- •4. Основні методи правового регулювання аграрного права.
- •5. Принципи аг. Права у.
- •6. Аграрне право як галузь юридичної науки.
- •7. Система аграрного права як навчальної дисципліни.
- •8. Поняття, ознаки і класифікація джерел аграрного права.
- •9. Конституція і Закони України як джерела аграрного права
- •10. Укази Президента у системі джерел аграрного права.
- •11. Урядові правові акти та акти органів державного управління.
- •12. Види й юридична сила локальних правових актів.
- •13. Роль і значення узагальнень судової та господарської практики.
- •14.Поняття,класифікація й особливості аграрних правовідносин.
- •15. Поняття, види та особливості внутрішніх аграрних відносин.
- •17. Поняття, класифікація і особливості суб аграрного права.
- •18. Сільськогосподарський товаровиробник
- •19. Правосуб’єктність громадян як суб’єктів аграрного права.
- •20. Правосуб’єктність кооперативних сільськогосподарських підприємств.
- •21. Правосуб'єктність аграрних підприємств корпоративного типу
- •22. Особливості правового статусу аграрних підприємств, заснованих на державнійформівласності
- •23. Особливості правосуб’єктності міжгосподарських підприємств і обєднань(агропромислових,агроторгових
- •25. Загальні питання ринкових перетворень на селі
- •26. Правове регулювання приватизації в апк
- •27. Правове регулювання паювання землі
- •28. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аг. Секторі
- •29. Правове забезпечення формування ринку сільськогосподарської техніки
- •30. Правове регулювання ринку продовольства. Біржовий ринок
- •31. Поняття, суть і принципи державного регулювання с/г та її правове закріплення
- •32. Форми й методи регулятивної діяльності державних органів у сільському господарстві
- •33. . Задачі і функції Міністерства аграрної політики і продовольства.
- •34. Органи державного управління сільським господарством та їхні повноваження
- •35. Органи державного контролю та інспекції в апк
- •36. Правові підстави і межі державного втручання в діяльність аграрних підприємств
- •37. Правові форми використання земель та інших природніх ресурсів у с/г .
- •38. Права та обов’язки суб. Аграрного підприємництва стосовно використання земель с/г признач. Та інш. Природ. Ресурс.
- •39. Охорона земель як об'єкта природного середовища
- •40. Правове регулювання водокористування та надрокористування в сільському господарстві
- •41. Правове регулювання використання тваринного та рослинного світу в сільському господарстві
- •42. . Правове регулювання лісокористування в сільському господарстві
- •43. Поняття та особливості відповідальності за порушення аг. Законод.
- •45. Матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств
- •46. Майнова відповідальність за агр. Правопорушення
- •47. Адміністративна відповідальність за порушення аг. Законод.
- •56. Поняття та основні ознаки особистого селянського господарства
- •67. Правовий режим майна та землі сільськогосподарського кооперативу
- •69. Поняття та загальна характеристика правового становища господарських товариств в апк
- •70. Правовий статус сільськогосподарських акціонерних товариств
- •71. Правовий статус сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю
- •72. Особливості правового статусу найманих працівників у сільськогосподарських акціонерних товариствах і товариствах з обмеженою відповідальністю
- •73. Особливості ліквідації сільськогосподарських акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю
- •76. Правове забезпечення наукових досліджень, підготовки кадрів для села та зайнятості сільського населення
- •77. Правове регулювання розвитку житлово-комунального та дорожного господарства на селі
- •78. Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів сільського населення
- •79. Правове регулювання рослинництва
- •81. Правове регулювання насінництва.
- •82. Правове регулювання захисту рослин.
- •83. Правове регулювання страхування врожаю сільськогосподарських культур
- •84. Правове регулювання тваринництва.
- •85. Правове регулювання племінної справи у тваринництві
- •86. Правове регулювання бджільництва
- •87. Правове регулювання виробництва рибної продукції
- •88. Правове регулювання ветеринарної медицини.
- •92. Науково-технічна продукція як об'єкт правового регулювання та обігу в сільському господарстві
- •93. Договірні відносини щодо меліоративного, агрохімічного і науково- сільськогосподарських організацій обслуговування.
- •94. Особливості аграрно-правового регулювання рийку зерна та заставних закупівель сільськогосподарської продукції
13. Роль і значення узагальнень судової та господарської практики.
Під судовою практикою слід розуміти діяльність суду загальної юрисдикції та господарського суду по однаковому застосуванню норм права при розгляді спорів. Відповідно до Закону України «Про судоустрій України Верховний суд України дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики, у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду:
— звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції сумнівів при здійсненні ними правосуддя щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів (п. 4 ст. 47);
— веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування законодавства.
Згідно з п. 5 ст. 48 цього Закону при Верховному Суді України утворюється Науково-консультативна рада.
Суддя Верховного Суду України аналізує судову практику, вносить в установленому порядку пропозиції щодо її поліпшення та удосконалення законодавства. Ці роз'яснення є обов'язковими для судів, інших органів, посадових осіб, що застосовують закон, з приводу якого дано роз'яснення. Наприклад, Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками».
Згідно з п. 1 ст. 38 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди. Пунктами 2, 3 ст. 39 названого Закону передбачено, що вищий спеціалізований суд веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику, надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики, дає спеціалізованим господарським судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.
Слід відзначити, що значну роль у забезпеченні єдиної правозастосовчої практики в галузі аграрних відносин відіграють роз’яснення пленумів Верховного і Вищого господарського судів України. Проте згадані судові органи не створюють нові правові норми, а лише тлумачать їх суть (здійснюють неофіційне тлумачення, оскільки відповідно до п. 4 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.96 офіційне тлумачення Конституції України та чинних законів України уповноважений здійснювати лише Конституційний Суд України). Тому такі роз’яснення не можна вважати джерелами права у загальноприйнятому розумінні.
14.Поняття,класифікація й особливості аграрних правовідносин.
Аграрними правовідносинами, тобто відносинами, урегульованими нормами аграрного права й суміжними з ним галузями права, є відносини, що складаються в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, а також після її перероблення та реалізації. При цьому виникають відносини щодо використання земельних ділянок і майна сільськогосподарських товаровиробників, їх матеріально-технічного забезпечення, трудові відносини, відносини щодо організаційного забезпечення функціонування цього сектора економіки тощо.
Отже, основна особливість аграрних правовідносин полягає в тому, що вони не є цілісними, а становлять органічний комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин. Узяті окремо вони належать до сфери регулювання традиційних галузей права — адміністративного, земельного, цивільного, трудового, фінансового, однак усі разом, вони утворюють єдиний органічний комплекс, набувають цілісності, оскільки в цій єдності вони орієнтовані на правове забезпечення сільськогосподарського виробництва з урахуванням його специфіки.
Суб'єктами аграрних правовідносин визнаються фізичні й юридичні особи, наділені правами та обов'язками у сфері виробництва, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції, а також у їхньому виробничо-технічному й соціальному забезпеченні.
Склад суб'єктів аграрних правовідносин, так само як і їхня роль у сільськогосподарському виробництві, не лишилися незмінними. Вони змінюються внаслідок зміни самих регульованих аграрним правом суспільних відносин. Земельна й аграрна реформи докорінно змінили не тільки статус сільськогосподарських підприємств та організацій, які раніше функціонували, але й сприяли виникненню нових суб'єктів аграрних правовідносин — фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських товариств, приватних (приватно-орендних) підприємств та ін. Суб'єктами аграрних правовідносин є не лише юридичні особи, а й громадяни, які ведуть особисті селянські господарства.
Аграрні правовідносини відрізняються не тільки своїм особливим складом учасників (суб'єктів), але й специфічними об'єктами, найважливішим з яких є земля з її неповторними властивостями і якостями.
Не останнє місце серед об'єктів аграрних правовідносин належать тваринам. Тваринництво — одна з основних галузей сільськогосподарського виробництва, тому ці відносини є важливою складовою аграрних правовідносин. Закон України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ" виключає домашніх тварин із самого поняття тваринного світу, залічуючи їх до товарно-матеріальних цінностей, що є об'єктами майнових правовідносин. Багато хто з авторів не погоджуються з цим положенням, оскільки тваринний світ — це сукупність усіх живих організмів, а не тільки тих, які перебувають на волі, що рівнозначно лише такому поняттю, як дика фауна, а не всьому тваринному світові. Норми права в сфері тваринництва надзвичайно вузькі. Наприклад, Закон від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу у тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1993 р.) визначає загальні — правові, економічні та організаційні основи племінної справи у тваринництві, спрямовані на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин, підвищення економічної ефективності та конкурентоспроможності галузі. А Закон України від 22 лютого 2000 р. "Про бджільництво" регулює відносини щодо розведення, використання та охорони бджіл, виробництва, заготівлі й переробки продуктів бджільництва, ефективного використання бджіл для запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення, інших видів запилювальної флори, створення умов для підвищення продуктивності бджіл і сільськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займаються бджільництвом.
Своєрідними об'єктами аграрних правовідносин є селекційні досягнення в рослинництві і тваринництві. Зазначені об'єкти аграрних правовідносин надають особливої, неповторної специфіки цим відносинам, роблять їх несхожими на відносини, врегульовані іншими галузями українського права.
Підставами виникнення, зміни й припинення аграрних правовідносин є юридичні факти, тобто обставини, які породжують за чинним законодавством певні правові наслідки. Згідно зі ст. 11 ЦК цивільні права та обов'язки, в тому числі й сільськогосподарських організацій, виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до цього цивільні права та обов'язки виникають із: договорів та інших правочинів; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) шкоди; актів цивільного законодавства; з адміністративних актів; внаслідок інших дій громадян і організацій; рішень суду; настання або ненастання певної події. Наведені положення ЦК мають універсальне значення і належать не тільки до цивільних правовідносин, але й до відносин, регульованих нормами інших галузей права, зокрема аграрного.
Змістом будь-яких правовідносин, у тому числі й аграрних, є права та обов'язки учасників цих відносин. Права та обов'язки суб'єктів правовідносин взаємозалежні й взаємозумовлені. Тому характеристика прав одного контрагента, як правило, означає й характеристику відповідних обов'язків іншої сторони.
Основні напрями й зміст прав та обов'язків сільськогосподарських організацій визначаються метою аграрного виробництва, його завданнями на тому чи іншому етапі його розвитку. Цілями агропромислового виробництва, в тому числі й аграрного сектора, є вихід аграрної економіки з кризового стану, зростання сільськогосподарської продукції, підвищення економічної ефективності агропромислового виробництва, соціальне відновлення села. А основними його напрямами є здійснення земельної й аграрної реформ, забезпечення збереження й постійного нарощування ресурсного потенціалу в сільському господарстві і сфері переробки, насамперед, родючості землі, тваринництва, рослинництва тощо.
З огляду на це основними правами та обов'язками сільськогосподарських організацій в сфері земельних правовідносин є їх права та обов'язки щодо раціонального використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва; впровадження прогресивних технологій, запобігання деградації родючості орних земель та їх відтворення, відновлення системи застосування мінеральних і органічних добрив, перехід на нові системи землеробства.
У галузі тваринництва правами та обов'язками сільськогосподарських організацій є застосування перспективних енергозберігаючих технологій утримання тварин і птахів; збільшення виробництва повноцінних кормів; створення комплексів технічних засобів для високомеханізованих і автоматизованих систем; удосконалення племінної справи у тваринництві; реконструкція промислових комплексів з виробництва продуктів першої потреби.
Одним з основних елементів прав та обов'язків сільськогосподарських організацій є відносини, пов'язані з передачею ними земельних і майнових паїв в оренду і виплатою останніми відповідної орендної плати. Права та обов'язки сільськогосподарських організацій у сферах матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного обслуговування, а також реалізації виробленої сільськогосподарської продукції, сировини й продовольства визначаються договорами, що укладаються ними самостійно з іншими господарюючими суб'єктами.
Залежно від сфери, в якій виникають ті чи інші аграрні правовідносини, вони поділяються на 2 групи: внутрішньогосподарські й зовнішньогосподарські. Ці відносини відрізняються не тільки своїм змістом, а й характером нормативних актів, що їх регулюють, і методами цього регулювання. Так, якщо зовнішні відносини сільськогосподарських організацій регулюються переважно нормативно-правовими актами, прийнятими компетентними органами державної влади, то відносини, що виникають всередині сільськогосподарських комерційних організацій, регулюються в основному актами внутрішньогосподарських органів.
Кожна з цих груп може бути класифікована і на дрібніші підрозділи. Так, внутрішні відносини сільськогосподарських організацій можуть бути поділені на відносини в сфері рослинництва і тваринництва, а кожна з них, у свою чергу, — на відносини в насінництві, овочівництві, плодівництві та ін. Внутрішні відносини сільськогосподарських організацій також можуть бути поділені на трудові, майнові, фінансові та ін.
