Ознаки (загальні):

• встановлення г.-п. компетентними органами, господарськими об’єднаннями та суб’єктами господарювання;

• офіційний, тобто встановлений законом, порядок прийняття таких норм;

• фіксація г.-п. норм;

• адресування таких норм заздалегідь не визначеному колу суб’єктів.

Спеціальні ознаки:

• г.-п. норми містять правила у сфері господарювання, визначають управління г.д.

13. Система госп. законодавства України.

Система госп. законодавства – це розташування госп.-пр. актів з урахуванням їх зв’язків та властивостей.

1. За юр. силою актів;

2. за предметом регулювання.

За юридичною силою актів:

1. За силою КУ.

2. З законів України, що регулюють госп. відносини.

3. З постанов ВРУ.

4. Укази Президента.

5. Акти уряду.

6. Відомчі нормативні акти, які видаються міністерствами та іншими ЦОВВ щодо регулювання діяльності певної галузі економіки, певної групи суб’єктів або певної сфери госп. відносин.

7. Регіональні нормативні акти, які приймаються органами місцевого самоврядування, відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого законом порядку.

8. Локальні нормативні акти, які хар-ся тим, що вони приймаються безпосередньо суб’єктами господарювання або їх засновниками (учасниками).

9. Міжнародні договори, ратифіковані ВРУ, або укладені за її згодою.

10. Звичаї ділового обігу, в т.ч. звичаї міжнародної торгівлі.

11. Правила професійної етики.

За предметним критерієм:

1. Компетенційні норми – це такі нормативно-правові акти, які визначають правове становище суб’єктів ГП.

2. Договірне право – інститут госп. законодавства, що регулює зобов’язальні відносини у сфері господарювання.

3. Акти законодавства про зовн. економ. діяльність.

4. Акти законодавства про інвестиційну діяльність.

5. Акти законодавства про страхування.

6. Акти законодавства про капітальне будівництво.

14. Сучасні проблеми вдосконалення госп. законодавства.

Вдосконалення госп. законодавства відбувається за 4-ма напрямами:

1. Вдосконалення госп. законодавства щодо змісту. Цей напрям передбачає необхідність регулювання нових для госп. системи України відносин та врегулювання традиційних відносин на нових засадах, шляхом прийняття нових та внесення змін до чинних НПА.

2. Вдосконалення госп. законодавства щодо його пр. форми. Цей напрям передбачає посилення ролі закону як основного джерела регулювання госп. відносин, зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Мін’юсту у формі держ. реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації.

3. Підвищення ролі локальних нормативних актів.

4. Вдосконалення госп. законодавства щодо його системи:

1. усунення колізій між нормами ГК і ЦК; приведення усього масиву госп. законодавства до ГК;

2. інкорпорація госп. законодавства;

3. консолідація госп. законодавства.

Гармонізація законодавства з міжнародними стандартними відносинами у сфері господарювання. Цей напрям передбачає привід законодавства у відповідність до міжнародного.

15. Поняття суб’єктів ГП.

Суб’єкти ГП – це учасники госп. відносин, що безпосередньо здійснюють госп. діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють госп. правосуб’єктністю.

Ознаки:

• безпосередність здійснення г.д. або керівництво г.д.;

• створення (набуття) статусу суб’єкта госп. відносин у встановленому законом порядку;

• наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб’єктом або покладеної на нього г.д. чи керівництво такою діяльністю. Таке майно може закріплюватися за суб’єктом на різних правових титулах (приватна власність, госп. відання, право користування, право довірчої власності);

• наявність госп. правосуб’єктності (визнаної за певним суб’єктом можливості мати і здійснювати госп. права та обов’язки, відповідати за їх належне виконання і мати юр. Можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень). Обсяг госп. правосуб’єктності фіксується в законі та в установчих документах і залежить від правового титулу майна, виду та характеру діяльності та інших чинників.

16. Види суб’єктів ГП.

1. За характером здійснюваної діяльності:

• суб’єкти господарювання – це суб’єкти ГП, які безпосередньо здійснюють г.д.;

• суб’єкти ГП, які здійснюють керівництво г.д., у т.ч. організацію такої діяльності;

2. залежно від форми власності:

• державні суб’єкти ГП (державні та казенні підприємства, держ. госп. об’єднання, госп. міністерства, комісії, служби);

• комунальні суб’єкти ГП;

• колективні суб’єкти ГП (виробничі кооперативи, добровільні госп. об’єднання, госп. товариства);

• приватні суб’єкти ГП (індивідуальні підприємці, приватні підприємства);

• змішані (функціонують на базі 2-ох і більше форм власності – фінансові групи, орендні підприємства).

17. Правовий статус суб’єктів господарювання.

Суб’єкти господарювання – учасники госп. відносин, які здійснюють г.д. реалізуючи госп. компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Види:

1. За правовою формою діяльності:

• госп. організації – це ю/о, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші ю/о, які здійснюють г.д. та зареєстровані у встановленому законом порядку;

• громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють г.д. та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

2. залежно від кількості працюючих та обсягу річного доходу:

• суб’єкти мікропідприємництва – ф/о-підприємці та ю/о-суб’єкти господарювання, у яких середня кількість працівників за календарний рік не перевищує 10 осіб, а річний дохід не перевищує суму, еквівалентну 2 млн. євро;

• суб’єкти малого підприємництва – кількість працівників за рік не перевищує 50 осіб, а обсяг річного доходу – 10 млн. євро;

• суб’єкти великого підприємництва – кількість працюючих – 250 осіб, обсяг доходу – 50 млн. євро.

Правовий статус суб’єктів господарювання – це сукупність юр. прав, свобод і обов’язків особи, які закріплені в діючому законодавстві і складають соціально допустимі і необхідні потенційні можливості особи мати суб’єктивні госп. права та обов’язки і реалізовувати їх і системі госп. відносин.

Правовою підставою створення суб’єкта господарювання є рішення власника майна або уповноваженого ним органу, а у випадках, спец. передбачених законодавством, також рішення інших органів, організацій і громадян.

Створення суб’єкта господарювання має здійснюватись з обов’язковим додержанням вимог госп. законодавства, у т.ч. антимонопольно-конкурентного.

Суб’єкт господарювання створюється і діє на підставі установчих документів, які мають відповідати встановленим вимогам.

Обсяг правосуб’єктності залежить від:

1. правового титулу майна;

2. від основного виду діяльності;

3. від можливості чи неможливості здійснювати інші види діяльності.

Обсяг загальних прав суб’єкта господарювання встанов. ГК і залежить від правового титулу майна (приватна власність забезпечує суб’єктові право вибору контрагентів), тоді як суб’єкти господарювання, за якими майно закріплене на праві госп. відання, мають право використовувати таке майно та отримувати прибуток тільки в межах, встановлених власником.

Спеціальні права, необхідні суб’єктам господарювання для здійснення виключних видів г.д., передбачаються у відповідних законах (ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про страхування»).

Загальні обов’язки суб’єктів господарювання:

1. дотримуватись вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;

2. вести бух облік і звітність;

3. сплачувати податки та інші обов’язкові платежі;

4. забезпечувати безпеку виробництва;

5. не порушувати права та законні інтереси інших осіб;

6. отримувати дозволи, ліцензії для здійснення тих видів г.д. щодо яких законодавство встановлює необхідність отримання дозвільних документів;

7. отримати в передбачених законом випадках патент.

Спеціальні обов’язки встановлюються для суб’єктів господарювання із спеціальним (виключним) предметом діяльності.

Основні засади припинення діяльності суб’єктів визначаються ГК і ЦК, а спеціальні – законами, що визначають особливості правового статусу суб’єкта зі спец. видами діяльності.

18. Поняття підприємства та його основні ознаки.

Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом держ. влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб, шляхом систематичного здійснення г.д. в порядку, передбаченому законом.

Ознаки:

• належить до основної ланки економіки;

• підприємства – це суб’єкти, які здійснюють виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу г.д.;

• можливість функціонування на будь-якій формі власності;

• установчим документом підприємства є статут або засновницький договір;

• функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку;

• наявність госп. правосуб’єктності у т.ч. і статусу ю/о з одночасною забороною мати у своєму складі інші ю/о;

• індивідуалізація підприємства як самостійного суб’єкта господарювання, забезпечується у нього наявністю власного найменування, крім того, як платник податку підприємство повинно мати ідентифікаційний код;

• порядок управління підприємством залежить від типу підприємства; в унітарному підприємстві управління здійснюється одноособово – керівником, що призначається власником майна; в корпоративному – створені учасниками органи або безпосередньо самими учасниками;

• ступінь самостійності підприємства залежить від правового режиму майна підприємства.

19. Види та орг.-пр. форми підприємств.

1. Залежно від форми власності:

• приватне підприємство;

• підприємство колективної власності;

• комунальне підприємство;

• державне підприємство;

• підприємство, засноване на базі різних форм власності;

2. залежно від способу утворення та формування статутного капіталу:

• унітарне підприємство – це підприємство, що створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує статутний капітал не поділений на частки, паї; затверджує статут; розподіляє доходи безпосередньо або через керівника; керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства;

• корпоративні підприємства – це підприємства, які утворюються двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднаного майна або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників) їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, у т.ч. через органи, що ними створюються, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства;

3. залежність одного підприємства від іншого; за критерієм можливості впливу на інше підприємство:

• залежне підприємство – це підприємство, контрольним пакетом акцій якого або відповідною часткою в майні чи голосів на загальних засадах якого володіє інший суб’єкт господарювання;

• контролююче – підприємство, яке здійснює вирішальний вплив на інше підприємство через володіння контрольним пакетом акцій або відповідною часткою в майні залежного підприємства, або на підставі володіння більшості голосів на загальних зборах чи в органах управління залежного підприємства.

20. Порядок держ. реєстрації підприємств.

Держ. реєстрація – це засвідчення факту створення або припинення підприємства, також вчинення реєстраційних дій, внесення коштів до ЄДР.

Порядок регулюється ЗУ «Про державну реєстрацію підприємств та ф/о-підприємців».

Держ. реєстрація здійснюється держ. реєстраторами, посадовими особами, що призначені на посади з осіб, що мають повну юридичну освіту.

Для держ. реєстрації підприємств замовники або уповноважені особи повинні подати держ. реєстратору, надіслати з листом опис-вкладиш або в ел. вигляді такі документи:

1. заповнена реєстраційна картка;

2. прикріплений оригінал (ксерокопія нотаріально засвідчена) рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення підприємства;

3. 2 примірники установчих документів; 1 примірник у разі надання ел. документів;

4. документ, що засвідчує вчинення реєстраційного збору;

5. інформація з документами, що підтверджують структуру власності засновників ю/о, яка дає змогу встановити ф/о власників істотної участі цих ю/о.

В залежності від виду підприємства та особливостей створення додатково подаються:

• копія рішення Антимонопольного комітету або КМУ про надання дозволу на узгодження дії або на концентрацію (утворення підприємства внаслідок злиття або приєднання);

• документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні, її місцезнаходження (витяг з торговельного, банківського або судового реєстру);

• копія держ. акта на землю або договору оренди у разі створення фермерського господарства.

Строк держ. реєстрації підприємства не повинен перевищувати 3-ох робочих днів з дати надходження документів.

21. Підприємства державної форми власності (державні комерційні та казенні підприємства).

Утворюються у формі підприємств як унітарного, так і корпоративного типу.

Державне унітарне підприємство – це підприємство, яке утворюється компетентним органом держ. влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини держ. власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Ознаки держ. унітарного підприємства:

1. господарська організація унітарного типу;

2. це підприємство не власник – власником є держава;

3. функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління;

4. функції власника майна щодо підприємства виконує галузеве міністерство або державне

господарське об’єднання, до складу якого включене підприємство;

5. управління підприємством здійснюється одноособовим керівником, який призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту (контракт на строк від 1 до 5 років);

6. відсутність у підприємця обов’язку відповідальності за зобов’язаннями держави і органу влади до сфери управління якого воно входить;

7. таким підприємствам заборонено створювати підприємницькі структури і брати участь у таких структурах (не може купувати акції і корпоративні права, оскільки стає власником частки АТ).

Види ДУП:

1. Державні комерційні підприємства – суб’єкт підприємницької діяльності, діє на осевої статуту/модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном, зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього держ. замовленні, враховувати їх при формуванні виробничої програми та виборі контрагентів, а також складати та виконувати річній фінансовий план на кожен наступний рік (фін. план – основний плановий документ ДКП; повинен затверджуватися до 1 вересня року, що передує фін. року – для підготовки проекту держ. бюджету).

2. Казенні підприємства – державне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини держ. власності, що не підлягає приватизації без поділу її на частки, створюється за рішенням КМУ і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним держ. майном. Випадки створення казенного підприємства визначені в ГК.

Майно казенного підприємства закріплене за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів без попередньої згоди уповноваженого держ. органу.

22. Підприємства комунальної форми власності.

Комунальне унітарне підприємство – це підприємство, яке діє на базі відокремленої частини комунальної власності без поділу її на частини, створюється органами місцевого самоврядування в розпорядчому порядку і входить до сфери його управління.

Види :

• комерційні;

• некомерційні.

Ознаки комунального унітарного підприємства:

• господарська організація унітарного типу;

• створюється за рішенням органу МС;

• функції власника майна виконує уповноважений орган, до сфери управління якого входить підприємство (виконавчий комітет держ. адміністрації, ради);

• статутний капітал підприємства підлягає сплаті до закінчення 1-го року з дня реєстрації такого підприємства;

• розмір статутного капіталу встановлюється місцевою радою;

• очолює керівник, що призначається органом до сфери управління якого входить підприємство і є підзвітним цьому органові.