Лекція 5. Історія формування та розвитку науки

План

4. Проблема методу та роль філософії у її вирішенні.

5. Типологія наукової раціональності.

6. Наукові картини світу.

1. У кінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. відбулась так звана наукова революція, яка була пов’язана із кризою методологічних засад механістичного світорозуміння. Ця революція починалась з трьох великих відкриттів у фізиці (виявлення рентгенівських променів, явища радіоактивності та такого елементу атомної структури, як електрон), пояснення яких було неможливим з точки зору панівної тоді механіки, та які, отже, вимагали пошуку нових методологічних принципів.

Нова революція початку ХХ ст. привела до появи некласичної науки, яка виявила себе у появі спеціальної, та згодом, загальної теорії відносності, квантової механіки, генетики та кібернетики. Класична наука характеризується абсолютизацією об’єкта, який пізнається суб’єктом “вичерпування” об’єктивного змісту явища. Значення та роль суб’єкту пізнання полягає в організації процесу цього “вичерпування”, в котрому він свій власний зміст виносить “за дужки” пізнавального процесу, дистанціюється від нього. Некласична наука співвідносить пізнання об’єкту із засобами пізнавальної діяльності людини. Говорити про пізнання, що веде до істини, можливо тільки тоді, коли в процесі пізнання враховується діяльність суб’єкту, який використовує ті чи інші методи, операції, методи дослідження.

Так, наприклад в межах квантової фізики була сформульована так звана “копенгагенська концепція”, згідно до якої “процес вимірювання мікро фізичних об’єктів – це процес в якому зливаються в єдине ціле об’єкт, прилад та спостерігач, які всі разом втрачають свою індивідуальність”.

Нова наукова революція, яка розпочалась у ХХ ст. і ще досі не завершилась, пов’язана із формуванням нелінійного природознавства. Прикладом нелінійного природознавства може бути синергетика (І, Пригожин, Г Хакен). Синергетика виходить з неможливості жорсткого програмування еволюційного розвитку складних систем. Приймається до уваги те, що кожній такій системі притаманні кілька сценаріїв розвитку. Останні реалізуються в момент біфуркації системи, її розшарування, яке супроводжується випадковими відхиленнями від їх середніх значень (флуктуаціями).

Подальший розвиток та його спрямованість буде залежати від випадкової та найменшої (“Рух крила метелика”) будь-якої дії на одну від величин, що відхилилась. Результатом є поява нового рівня існування системи, що характеризується властивостями, котрих не було на попередніх її рівнях (емерджентість).

2. По причині такого розгалуження наук, з’явились різні типи наукової раціональності. Вітчизняний філософ В.С.Стьопін проводить таку відмінність між типами наукової раціональності, що пов’язані з класичними, некласичними та постнекласичними типами наук:

1. Класичний тип раціональності концентрує увагу тільки на об’єкті і виносить за дужки все, що стосується суб’єкта та засобів його діяльності.

2. Для некласичної раціональності характерна ідея співвідносності об’єкта з засобами та операціями пізнавальної діяльності суб’єкта. Врахування цих засобів та операцій є умовою отримання істинного знання про об’єкт.

3. Нарешті, постнекласична раціональність враховує співвідношення знань про об’єкт не тільки із засобами, але й ціннісно-цільовими структурами діяльності.

Кожен тип раціональності націлений на засвоєння об’єктів певної системної організації: малих систем, великих систем, систем, що само організовуються.

Предметне поле постнекласичної науки складають так звані людино мірні об’єкти: екологічні, соціальні, економічні системи та власне людина.

В одних випадках наукові цінності та інновації вочевидь ведуть до розмежувань із прийнятими в суспільстві орієнтаціями. Тоді мова йде про свідомий вибір вченого. Прикладом може бути позиція С. Вавилова, який в умовах тоталітарного режиму виступав проти ідеологічно пануючої антинаукової “теорії” Лисенка.

В інших випадках неможливість отримати істинні знання виявляється після появи певної етичної інновації. Так було з відмовою від європоцентристської концепції історичного розвитку, необхідністю створити екологічну етику та т.д.

3. Врешті, здатність наукових працівників створювати багатогранність істинного знання може сприяти політичному та міжнаціональному консенсусу, вкрай необхідному в період виникнення гарячих точок на планеті. Раціональна дискусія в історичних пошуках консенсусу замість емоційного відкидання неприйнятної для когось точки зору є об’єктивною необхідністю нашого часу.

Наукова картина світу – це систематизовані та теоретично завершені моделі природи та суспільства. Наукова картина світу формується з добутих знань та включає в себе також те, що не є ще науковим знанням: гіпотези, передбачення, здогадки – тобто ті, чи інші еврістичні елементи.

Термінологічний словник:

Механістична картина світу – картина світу, що пояснює існування та функціонування природи і суспільства законами механістичного руху матерії.

Криза в науці – критична ситуація в науці, яка виникла на при кінці ХІХ ст. в зв’язку з відкриттям рентгенівських променів, радіоактивного та електрону, що спростовували засади механістичної картини світу.

Наукова революція ХХ ст. – ситуація, яка виникла в науці в зв’язку з появою некласичної науки: сто, ото, квантової механіки, генетики, кібернетики тощо.

Сучасна революція в науці – ситуація в науці, що пов’язана з виникненням “нелінійного природознавства”, наприклад, синергетики і яка не закінчилася і досі.

Наукова картина світу – це систематизована та історично повна модель природи та суспільства.

Класична наука – тип знань, що характеризуються абсолютизацією об’єкту та елімінацією (вилученням) суб’єкту з пізнавального процесу.