19. Проаналізуйте натурфілософію, космоцентризм і антропоцентризм грецької філософії.

Космоцентризм –філософський напрямок античності, система філософських поглядів, що з'явилася в Стародавній Греції, за якою світ сприймається як космос, різноманітний, гармонійний і, водночас, здатний вселити жах. Всі явища навколишнього світу розглядалися через призму космосу.

Впродовж VI–I століть до нашої ери у Стародавній Греції відбувався бурхливий розквіт культури й філософії. За цей період було створено нове неміфологічне мислення, нову картину світу, центральним елементом якої стало вчення про космос. Космос охоплює Землю, людину, небесні світила. Він замкнутий, має сферичну форму й у ньому відбувається постійний кругообіг — все виникає, тече й змінюється. Із чого виникає, до чого вертається — ніхто не знає.

Антропоцентризм різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіхподій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою». Антропоцентризм — це принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Сам термін був вперше вжитий в добу Відродження. Суть його полягає в тому, що центр Всесвіту переноситься від проблем світобачення до конкретних проблем людини.

Натурфілосо́фія (лат. natura — «природа») — філософія природи, тлумачення природи, розглянутій в її цілісності. Кордони між натурфілософією і природознавством, а також її місце у філософії історично змінювалися. Найбільшу роль натурфілософія відігравала у давнину. Натурфілософія стала першою історичною формою філософії і фактично зливалася з природознавством. В подальшому натурфілософія в основному називалася фізикою, тобто вченням про природу. Перші, найдревніші вчення античної філософії отримали назву натурфілософських. Визначне місце в розвитку натурфілософії відіграла мілетська школа, що виникла в VI ст. до н. е. в Мілеті й була одним з осередків іонійської філософської традиції. Основними представниками були Фалес (625—547 роки до н. е.), Анаксімандр (610—546 роки до н. е.), Анаксімен (588—525 роки до н. е.).

20. Проаналізуйте філософські школи до класичного періоду грецької філософії.

Перші школи старогрецької філософії відомі під назвою натурфілософських, оскільки в основі їхнього вчення лежали міркування про те, як влаштований світ. Ці школи були вільними об'єднаннями, в яких навколо мудреця-вчителя збиралися однодумці та учні з вільних громадян полісів. Пошуки істини часто приймали форму філософських диспутів. Характерною рисою тих часів були мандрівні мудреці, завдяки яким відбувався обмін філософськими ідеями. Відомості про думки найбільш ранніх філософів Стародавньої Греції збереглися в основному в переказах авторів пізніших століть. Для творів грецьких філософів характерний виклад у вигляді діалогів, що породило поняття «діалектика».

Мілетська школа. Першою з натурфілософських шкіл була Мілетська школа (6 століття до н. е.), заснована Фалесом. Для мілетської школи характерне уявлення про те, що всі речі повинні походити з єдиного речового начала, яке вони називали стихією. Ця первісна стихія втілює в собі основну рису світу речей — його безперервне становлення. Первісною стихією Фалес вважав воду. Його послідовник Анаксимандр брав як основу всього сущого (архе) хаотичне «безмежне» (апейрон), що рухається одвічно й укладає в собі протилежні начала, з яких складаються світи. Анаксимен вважав, що ця безмежна і невизначена стихія є повітрям: всі речі утворюються з нього шляхом згущення і розрідження; воно оживляє все своїм диханням як душа. До натурфілософського напрямку належала низка філософів 5 століття (Гіппон, Ідей, Діоген Аполлонійський).

Піфагорійство. Іншою ранньою школою давньогрецької філософії був піфагореїзм (заснований Піфагором у 6 столітті до н. е.). Коли мудреці з мілетської школи шукали речове, матеріальне першоджерело світу, піфагорійці на перший план ставили закон, логос, започаткувавши ідеалістичний напрям у філософії. Першооснову цього закону вони бачили в натуральних числах. Спочатку речі ототожнювалися з числами, пізніше числа осмислювалися як принципи і причини речей. Число є основою будь-якої міри, гармонії і пропорційності. У ньому здійснюється синтез єдності і множини. Поряд із безмежним піфагорійці приймали межу, а Всесвіт розглядався як гармонійне поєднання протилежних начал через число. Послідовники Піфагора — Філолай, Архит, Лісій, Евріт та інші філософи 5-4 століття побудували своєрідну систему музично-математично-астрономічної космології, яка, розвиваючись впродовж двох століть існування піфагорейської школи, була потім багато в чому успадкована платонівською Академією.

Елейська школа. Елейська школа (6-5 століття) наголошувала на незмінності першооснови світу й на позірності змін у ньому у вченні про вічність істинно-сущого буття. Засновником елейскої школи був поет Ксенофан з Колофона. Закінчену форму вчення еліатів отримало у Парменіда, який навчав про істинно-суще як про єдине, вічно-незмінне, нерухоме буття, яке не може ні утворюватися з нічого, ні перетворюватися в ніщо. Є одне позитивне буття, небуття ж немає, а тому воістину немає безлічі речей, немає походження і знищення і немає руху, бо вони передбачають небуття у просторі (порожнечу) і в часі. Множинний світ чуттєвих відчуттів сам по собі неістинний.Мелісс і Зенон (5 століття до н. е.) розвинули це вчення у полемічній формі. Відомі апорії Зенона розкривають суперечності, притаманні самим поняттям множини,величини, місця, руху.

Атомізм. Представники школи атомізму Левкіпп і Демокрит з Абдери (5-4 століття до н. е.) поклали в основу всього сущого атоми, що рухаються у порожнечі. Атоми, будучи незмінними, вічними, непроникними і неподільними, розрізняються за розміром та формою і цим зумовлюють усю різноманітність явищ. Демокрит проводив думку пропричинний порядок усіх явищ, про можливість досягти достовірного знання, відмінного від суб'єктивних думок. Він синтезував у своєму вченні великий обсяг сучасних йому природно-історичних знань, розробив етичне вчення, яке справило згодом вплив на Епікура.