8. Дайте характеристику місця філософії в системі культури.

Філософія культури – філософське знання про сутнісні засади культури як процесу й цілісності її архетики, зкономірності та перспективи розвитку.

9. Розкрийте структуру філософського знання.

Усі філософи в різні періоди історії людства розробляли такі основні системи знання – філософські теорії.

Онтологія – вчення про сутність буття світу, що оточує людину.

Гносеологія – теорія пізнання світу, способів отримання нового знання.

Антропологія – вчення про сутність людини.

Методологія – вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

Праксеологія – теорія результативної діяльності (предметом дослідження є можливе ефективне перетворення)

Аксіологія – вчення про цінності, їх оцінку.

Етика – вчення про те, що таке добро і зло, як людина повинна оцінювати свої вчинки.

Естетика – вчення про прекрасне.

Соціальна філософія – предмет осмислення людини і суспільства.

10. Зробіть порівняльний аналіз науки та філософії.

Здавна ведуться дискусії про співвідношення філософії і науки про те, де проходить межа між ними, що може дати філософія для розвитку науки, яка роль науки для розвитку філософії. Порівняння пізнавальних можливостей філософії і конкретних наук, зясування місця філософії в систему людських знань має давні традиції в європейській культурі. Ще в античності Платон і Арістотель намагалися розмежувати особливості науки і філософії. Аристотель стверджував, що філософія - наука наук тому, що вона пізнає природу сущих, а його зовнішню сторону і окремі прояви залишає на частку мистецтв і наук. Накопичення та розвитку знань в процесі тривалої еволюції європейської культури змінювало уявлення про пізнавальної цінності філософії і науки, про характер їх співвідношення. Довгий час конкретно-наукове знання носило досвідчений та описовий характер, а філософія прагнула будувати теоретичну картину світу формувати уявлення про зв’язки різних явищ, їх єдність, тенденції та закономірності зміни та розвитку. Філософію і науку зближує те, що і філософське, і наукове знання, спираючись на досвід і розум, відображають світ у загальних та абстрактних поняттях, для них загальне - пошук істини і прагнення логічно обґрунтувати знання, висловити його в теоретичній формі; критичність і скептичне ставлення до авторитетів, інтелектуальна самостійність. У філософії формується самосвідомість науки, досліджуються проблеми сутності і особливостей науково-пізнавальної діяльності. Філософія задає загальні світоглядні орієнтири у виборі проблеми дослідження, обгрунтуванні гіпотез і оцінки отриманих результатів. Філософський аналіз, узагальнення й інтерпретація нових наукових результатів не лише встановлює їх звязок і розходження з раніше накопиченим знанням, а й закладає методологічні засади формування нової системи поглядів. Філософія виконує по відношенню до науки критичну функцію, інтегрує природничо, гуманітарне, технічне знання, формуючи наукову картину світу.

11. Проаналізуйте соціокультурні передумови виникнення і функціонування філософії.

На відміну від міфології та релігії, які, будучи духовними засобами соціального контролю з необхідністю породжуються суспільством, філософія покликана до життя особливими соціальними умовами. Уже Арістотель (384— 322 до н. е.) зазначав, що для заняття філософією потрібно мати вільний час, тобто не бути зайнятим фізичною працею. Іншими словами, філософія виникає в тих цивілізаціях, де відбувся поділ праці на фізичну і розумову. Це є хоч і необхідною, але недостатньою умовою. Наприклад, в Давньому Єгипті, Вавилоні існували соціальні стани, не зайняті фізичною працею, але філософії як світогляду чи систематичної інтелектуальної діяльності там не було. Необхідною передумовою виникнення філософії є терпимість (толерантність) до інакомислення. А вона може виникнути тільки в демократичному суспільстві, де більше покладаються на розум людини і права особи, ніж на традицію і віру. Соціальні умови не тільки сприяли розвиткові філософії чи гальмували його. Вони часто визначали і коло проблем, що цікавили філософів. Зосередженість індійських філософів на морально-етичних проблемах, китайських — на соціально-етичних, греків на різних етапах — на натурфілософії, гносеології та етиці зумовлена не стільки особливостями духу цих народів, скільки особливостями їх соціального життя. Ключ до розуміння багатьох філософських проблем лежить у соціальній сфері. 

Виникнення філософії мало і певні ідейні передумови. Воно стало можливим лише на певному ступені розвитку культури, за певного рівня інтелектуального розвитку. Історично, як зазначалося, філософії передувала міфологія. Пам'ятки культури Давньої Греції дають змогу поетапно простежити перехід від міфологічного мислення до філософського (від міфу до логосу, значенням якого є думка, поняття, розум, смисл). А індійська філософія взагалі формувалась у лоні міфології (у Ведах), тому розмежувати їх часом буває важко. Міфологія не просто передувала філософії, вплинула на її формування. Вона, як пізніше і релігія, була загальним культурним тлом, на якому складалась філософія. Справді, міфологія та релігія є первинними культуротворчими чинниками, серцевиною культури. Світогляд грека гомерівських часів, його мораль, право, мистецтво ґрунтувалися на міфологічних засадах. І хоча філософія, на відміну від міфології та релігії, не так міцно укорінена в міф, однак первісні філософські погляди на космос, необхідність, людину, загальне світовідчуття походять з міфології. Філософія тільки підносила до рівня понять те, що давній грек відчував серцем. Це ж стосується і пізнішої європейської філософії, яка розвивалася в загальному культурному контексті, витвореному християнством. Стиль мислення, проблематика, світовідчуття філософів, навіть філософів-атеїстів, укорінені в світоглядну проблематику християнства. Щодо цього вплив міфології, а потім і релігії на виникнення та розвиток філософії є неоціненним. На становлення філософії, особливо в її європейському варіанті, відчутно вплинули зародки наукового знання. Не випадково перший етап давньогрецької філософії прийнято називати натурфілософією, філософією природи. Особливе значення мала математика, її поняття та логічна побудова часто слугували взірцем для філософії. Перші філософи, Фалес (прибл. 625 — прибл. 545 до н. е.) і Піфагор (580—500 до н. е.) були й відомими математиками. Тільки на основі певного досвіду, набутого науковим мисленням, можна було аналізувати поняття, логіку та категорії.