20. Основні геологічні та палеогеографічні події палеозойської ери на Землі.

Палеозойська ера, що в перекладі означає древнє (“палеос”) життя, характеризується тривалістю 320-325 млн. років і поділяється на шість періодів (період – це відтинок часу тривалістю в декілька десятків мільйонів років, який

характеризується значними змінами границь та поширення морських басейнів і континентів, а також видового складу фауни і флори): кембрійський, ордовицький, силурійський, девонський, кам’яновугільний (карбоновий) та пермський.

Характерною особливістю палеозойського етапу є широкий розвиток окраїнних морів і острівних дуг. Органічний світ палеозойських морів на відміну від органічного світу докембрію був більш високоорганізований. В ранньому палеозої, який включає кембрійський, ордовицький і силурійський періоди, з’явилися і набули широкого розквіту безхребетні організми, які мали хітиново-

фосфатний і вапнистий зовнішній або внутрішній скелет.

Найбільшого поширення серед них набули кишковопорожнинні, голкошкірі та

головоногі молюски (наутилоідеї). В значно меншій кількості у ранньопалеозойських морях проживали губки, моховатки, пелециподи та інші безхребетні. Світ хребетних на початку палеозою був представлений так званими панцирними (безщелепними) рибами і тільки з’явилися риби з хрящовим внутрішнім скелетом. Основними представниками рослинного світу в ранньому палеозої були синьо-зелені водорості, лишайники та гриби. Наприкінці силурійського періоду з’являються перші наземні вищі рослини – псилофіти, котрі започаткували вихід тваринного і рослинного світу на суходіл, який активізувався у пізньому палеозої, тобто в девонський, карбоновий та пермський періоди. В девонських морях продовжували інтенсивно розвиватися колоніальні та поодинокі корали, крупні форамініфери, голкошкірі. В прісноводних і слабо солоних басейнах еволюціонують двостулкові та черевоногі молюски. Колоніальні корали разом з моховатками були основними будівничими рифів пізньопалеозойських морів, в яких активно множилася кількість кісткових, хрящових та панцирних риб. Останні належали до хижаків. Вони мали щелепи з гострими зазубреними кістковими пластинами, а частина тіла та голова були покриті кістковим панцирем. Представники цієї групи риб вимерли в кінці девонського періоду, а замість них з’явилися хрящові акули та скати. Кісткові риби поклали початок розвитку променевоперих,двоякодихаючих і кистеперих риб. Останні володіли добре розвиненими плавниками, які нагадували кінцівки земноводних (амфібій) і вважаються їх прямими нащадками. На суходолі в девоні з’явилися перші комахи, гігантські скорпіони і стегоцефали – перші чотириногі хребетні земноводні, які досягли розквіту у кам’яновугільному періоді. В середині пізнього палеозою з’являються перші плазуни – рептилії, які мали на тілі роговий покрив і відкладали яйця. Серед них були як травоїдні, так і хижаки. Особливо інтенсивного розвитку плазуни набули у пермському періоді. Тоді вже існували такі хижаки як іностранцевії, а також травоїдні парейзаври та морські рептилії – мезозаври. Пізній палеозой знаменитий інтенсивним розвитком рослинного світу. На початку девону з’являються псилофіти з корінням, стеблом і листям, а в середині девонського періоду – вищі рослини, серед яких вже були членистостеблові, плауновидні, папороті та голонасінні. Особливо широкого розвитку набули папороті. В кам’яновугільний період значні простори суходолу були покриті лісами в яких росли велетенські, до 50 м заввишки, деревовидні хвощі, плаунові та папоротеві. В цей час з’явилися папоротеві голонасінні (кордаїти), плауноподібні (сигілярії і лепідодендрони), членистостеблові (каламіти) а також хвойні, які прогресували у пермський період). Таким чином, пізній палеозой – це час кардинальних змін у рослинному та тваринному світі нашої планети, який ознаменувався пристосуванням багатьох організмів і рослин до існування на суходолі, у воді та повітрі, а також появою рептилій ті значному збільшенню в атмосфері кисню за рахунок збільшення на Землі біомаси. Палеозойська ера відзначилась також і еволюцією поверхні Землі. Під дією внутрішніх та зовнішніх процесів відбувалось прогинання окремих ділянок земної кори, на місці яких формувались глибоководні басейни, де відбувалось нагромадження уламкового матеріалу, що зносився численними потоками з суходолу, а також інтенсивні вулканічні виверження. Поступово ці прогини заповнювалися теригенними, хемогенними, органогенними і вулканогенним відкладами, які згодом перетворювалися в гірські породи. Опускання земної кори з часом змінювалося висхідними рухами і на місці прогинів утворювалися ланцюги гірських областей. Так в ранньому палеозої утворилися гори Скандинавії, Британії, Алтаю, Шорії, Кузнецького Алатау, Західних Саян, Західної Туви, Північної Монголії, південно-західного Забайкалля, Західного і Північного Казахстану та Північного Тянь-Шаню. Утворення цих гірських областей призвело до своєрідного “зпаювання” брил

континентальної земної кори в північній півкулі Землі і формування суперконтиненту Лавразія. В пізньому палеозої продовжувалось “нарощування” суперконтинентів Гондвани і Лавразії за рахунок закриття морських басейнів шляхом підняття окремих ділянок земної кори і формування нових гірських областей. Так наприкінці палеозою утворилися Урал, Тянь-Шань, Піренеї, гори північної та крайньої південної частин Африки, на

сході Австралії і на заході Південної Америки. Гороутворення супроводжувалось складними деформаціями земної кори, утворенням серій глибинних розломів, а також широкими проявами гранітоїдного магматизму. Розломи слугували каналами для підняття на поверхню магми, частина якої застигала безпосередньо в земній корі, а частина у вигляді лави, покривала значні території поверхні планети. Ці процеси сприяли “зпаюванню” утворених під кінець протерозою окремих “брил” континентальної земної кори, що привело до формування на заключній стадії палеозойського етапу розвитку Землі єдиного величезного материка, відомого під назвою – Пангея. У межах України палеозойські відклади складають так звану Дніпровсько-Донецьку западину, яка займає територію Придніпровської низовини, поширені вони також на Волині і Поділлі, а палеозойське гороутворення закарбувалось у

формуванні Донецького кряжу. Потужні поклади вугілля в Донбасі і Львівсько Волинському басейні також належать до утворень палеозойської ери, а у червонобарвних пісковиках Придністров’я присутні скам’янілі рештки риб девонського періоду.