32. Географія рівня і якості життя населення.

Життя людини - багатогранне соціально-економічне явище, яке можна охарактеризувати за допомогою двох понять „рівень” і „якість” життя населення. Ці поняття - різнопланові, вони характеризують різні аспекти життя людини. Так, рівень життя населення - це кількісна і якісна характеристики ступеня досягнення компонентів життя людини, а якість життя - якісна характеристика ієрархії значення задоволення його складових компонентів.

За визначенням ООН, рівень життя - це сукупність таких показників: здоров'я, в тому числі демографічні умови, їжа, одяг, фонди споживання і нагромадження, умови праці, освіта, в т. ч. письменність, житло, включаючи його благоустрій, соціальне забезпечення, тощо. Для характеристики рівня життя ООН використовує такай показник як «індекс розвитку людського потенціалу» (ІРЛП). Він включає в себе:

- тривалість життя населення - 25-85 років;

- рівень освіти - 0-100% (кількість років, які провів в режимі навчання після 15 років середній громадянин);

- обсяг ВВП на душу населення від 200 до 4000 $ США;

- ступінь задоволення матеріальних, духовних та  соціальних потреб людини.

Однією з найбільш складних проблем регіонального розвитку залишається низький рівень життя населення та поглиблення регіональної диференціації їх доходів. Міжрегіональне співставлення рівнів життя населення є складним завданням соціально-економічного виміру. Розподіл регіонів за групами з інтервалом 25 процентних пунктів відносно до середньодержавного рівня свідчить, що більше ніж 150 % середньомісячної заробітної плати в цілому по країні має тільки 1 регіон, від 125 до 150 % - 2, від 100 до 125 % - 6, від 75 до 100 % - 10, від 50 до 75 % - 8 регіонів. Таким чином, розподіл регіонів має значну асиметрію: вищий за загальноукраїнський рівень заробітної плати мають 9 регіонів, нижчий - в 2 рази більше - 18 регіонів. Групу лідерів складають промислово розвинені регіони, групу "аутсайдерів" - області, що мають аграрну спеціалізацію.

Для України характерний високий рівень захворюваності населення. Найбільш поширеними є два види соціальних хвороб – туберкульоз та ВІЛ-СНІД. Найбільше хворих на туберкульоз знаходяться в Херсонській, Миколаївській, Донецькій, Луганській, кіровоградській областях, а найменше – м.Київ, Закарпатська, Хмельницька, Полтавська, рівненська області.

Демографічна ситуація, що склалася в нашій державі протягом останніх років, дає підстави кваліфікувати її як затяжну демографічну кризу. Тенденція скорочення чисельності населення спостерігається в більшості регіонів. Найгірші показники коефіцієнта народжуваності фіксуються в Чернігівській, Сумській, Полтавській, Черкаській, Луганській, Донецькій, Кіровоградській областях.

За часткою населення, яке має вищу освіту до економічно активного населення регіональні відміни такі: 45% жителів мають вищу освіту (Київська, Дніпропетровська обл.); 40-45% - це населення Харківської, Донецької, Одеської, Львівської обл.; менше 25% - Чернігівська, Закарпатська, Чернівецька області.

Єдиним узагальнюючим показником, який характеризує рівень розвитку регіонів є показник валової доданої вартості на душу населення. Групування регіонів за величиною відхилення валової доданої вартості на душу населення від середнього рівня по країні виявлено групу лідерів. Це м. Київ, Запорізька, Дніпропетровська, Полтавська, Донецька та Київська області, тобто індустріально розвинені регіони. Друга група представлена 7 областями, що за зазначеним показником відповідають середньому по країні рівню або мають незначне відхилення: Харківська, Одеська, Сумська, Черкаська, Чернігівська, Миколаївська, Луганська. До складу третьої групи увійшли решта регіонів.

Таким чином взявши до уваги ці показники виділяють регіони з найвищим рівнем добробуту: м.Київ, Донецька, Дніпропетровська, Київська області. Натомість найнижчий рівень якості життя населення спостерігається в Сумській, Чернігівській, Кіровоградській, Закарпатській, Хмельницькій областях. Для цих регіонів характерна така особливість – для населення даної групи регіонів є характерним високий рівень натуралізації сімейних бюджетів, за рахунок фізичної праці, вирощування с/г культур тощо.