5. Етичний підхід космонавта Котюка

В умовах авторитарних режимів сама юридична наука вимушена була бути авторитарною і класово-вольовою. Лише із розвитком демократії стали можливі інші підходи до розуміння права, і вони виникали як правові ідеї, як поняття, як концепція природних прав людини проти вузькодогматичного підходу до розуміння права. Норма права, яка встановлена законом, це була догма права до того часу, поки законодавець її не відміняв або не змінював. Першими проти догматичного підходу, до вузьконор-мативної концепції права виступили прихильники при­родної концепції права в XVII-XVIII століттях, проти абсолютного феодального права і законодавства, проти кріпосного права, проголосивши ідею рівності в правах. З позицій природної теорії права всі люди народжуються вільними і рівними, вони мають право на життя, право на свободу, на власність, право на безпеку. Після Великої французької революції 1789 р. національні збори Франції прийняли «Декларацію прав людини і громадянина», в якій було записано, що тільки невігластво, забуття прав людини і зневага до них є єдиними причи­нами громадянських бідувань і пороків урядів. Вони ви­рішили викласти в урочистій декларації природні, не­від'ємні і священні права людини з тим, щоб така декла­рація постійно перебувала перед очима усіх членів громадянського союзу, повсякчасно нагадувала їм права і обов'язки. В ст. 1 Декларації вказується, що «люди на­роджуються і залишаються вільними і рівними у пра­вах». «Мета кожного державного союзу полягає у забез­печенні природних і невід'ємних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір гніту» (ст. 2). Декретом від 11 серпня 1789 року було відмінене осо­бисте і речове кріпосне право. Французька Конституція 1791 р. відмінила всякі стани (рос- сословия), і закріпи­ла такі природні і громадянські права: право відкрито займати посади (державні), враховуючи здібності людей; нормовані рівномірні податки залежно від матеріального становища; рівна відповідальність за правопорушення; свобода пересування і проживання, свобода слова, дум­ки, друку без цензури, свобода віросповідань, свобода зборів. Аналогічні права були закріплені в Конституції СІЛА і інших держав.

З позицій загальнолюдських цінностей, моралі, з позицій демократії і демократичного підходу, щоб зрозуміти, що являє собою право, потрібно відмежувати його від безправ'я. Право і безправ'я - це дві протилежні пар­ні категорії, в яких безправ'я означає, що людина, соці­альна верства, клас або більшість народу позбавлені певних природних, соціальних або громадянських прав. Експлуататорське суспільство і держава, авторитарні форми правління і авторитарні державні політичні ре­жими не могли і не прагнули забезпечити рівності і рів­ноправ'я всіх підданих і громадян, оскільки державу і державну владу пануючі класи, партії і соціальні групи використовували для забезпечення своєї вигоди, для за­доволення лише своїх потреб і інтересів. Ступінь без­прав'я може бути різний і виражатися в формі рабства, кріпацтва, неоекономічних і політичних формах пригні­чення. Безправ'я виникає і існує тоді, коли держава по­збавляє одних громадян певних прав, свобод і закріплює за ними лише обов'язки. Тому право - це діалектична єдність прав, свобод і обов'язків громадян, прав і обо­в'язків юридичних осіб, держави і інших суб'єктів. Для всіх суб'єктів правовідносин необхідно, щоб права і обов'язки були врівноважені як по горизонталі, так і по вертикалі (особа і держава). Для права необхідно, щоб основні права, свободи і обов'язки були не тільки'юри-дично (формально) закріплені в законах, але і фактично забезпечені і гарантовані державою, суспільством і са­мими громадянами. Право є суб'єктивні права, свободи і обов'язки людини (особи), юридичної особи, держави й інших суб'єктів, які не тільки юридично виражені і закрі­плені в системі об'єктивного права і законодавства, але які реалізуються, забезпечуються і гарантуються держа­вою і суспільством в реально існуючих правовідносинах. З погляду природної теорії права, етичної школи пра­ва, демократичної концепції права - право є рівність і рівноправ'я всіх громадян, соціальних груп і класів, рів­ність у всіх політичних, економічних, громадянських, природних і соціальних правах, правах і свободах, пра­вах і обов'язках, як перед законами, так і перед держа­вою, рівність і рівноправність в юридичній відповідаль­ності за шкоду і правопорушення. Рівність і рівноправ­ність є правова ідея, правовий принцип, який переходить у принцип права і законодавства, що виражається в кон- кретних правах і обов'язках. У цьому принципі вира­жається також ідея справедливості, оскільки справедли­вість є оцінна категорія, яка виражає рівну міру прав, свобод, обов'язків і відповідальності громадян перед державою та законом і держави перед громадянином і законом. У зв'язку із цим римські юристи не випадково писали, що право є наука про добре і справедливе (Цельс), є мистецтво добра і справедливості (Ульпіан). З позицій моральної школи права право повинно ви­ражати прогресивні, передові, демократичні, загальнона­родні, загальнолюдські соціальні потреби, інтереси і цін­ності. Соціальне призначення права і правових норм -закріплювати, регулювати і охороняти загальнолюдські матеріальні і духовні цінності, загальнонародні потреби та інтереси. Соціальне призначення права і в тому, щоб установити за допомогою законодавства міру свободи і міру відповідальності громадян і держави за антиправо-ву діяльність і поведінку, за шкоду, яка заподіяна грома­дянам, державі, суспільству. В ст. 4 Декларації прав лю­дини і громадянина (1789, Франція) закріплено, що «свобода полягає у можливості робити все, що не спри­чиняє шкоди іншому». Таким чином, реалізація природ­них прав кожної людини зустрічає ті межі, які забезпе­чують решті членів суспільства можливість користува­тись одними і тими ж правами. Кордони ці можуть бути визначені тільки законом. В ст. 6 Декларації... також го­вориться, що «закон є вираженням загальної волі. Усі громадяни мають право брати участь особисто або через своїх представників у його творенні. Він має бути рівним для всіх як у тих випадках, коли він захищає, так і у тих випадках, коли він карає». Таким чином, право - це не вседозволеність, це міра свободи всіх суб'єктів і водночас міра відповідальності, це антипод безправ'я, антипод правопорушень. Право зводиться до прав, свобод і обов'язків людини і грома­дянина, до їх рівності і рівноправності, до свободи і від­повідальності, до справедливості, які повинні бути ви­ражені в системі законодавства. Такі ідеї і принципи права закріплені в новій Конституції України. В ст. 21 закріплено, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини є невідчужуваними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї осо­бистості, якщо при цьому не порушуються права і сво боди інших людей, та має обов'язки перед суспільством (ст. 23 Конституції"). В ст. 24 вказується, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Право не може бути засобом придушення і гніту пев­них класів, соціальних верств. Воно є засобом управлін­ня суспільством і державою, є інструментом становлення і розвитку демократії, зміцнення правозаконності і пра­вопорядку. Це є засіб консолідації суспільства, народу і нації. В зв'язку із цим законодавство повинно мати мо­ральний характер, опиратись на мораль, на правду, на принципи рівності, рівноправності і справедливості. Пра­во і правове законодавство завжди є моральним правом. Аморальне законодавство є антиправове законодавство, авторитарне законодавство або злочинне законодавство, законодавство, яке наносить шкоду державі, суспільству, людям, природі, матеріальній і духовній культурі су­спільства. З позицій моральної, психологічної концепції і соціо­логічного підходу право і законодавство залишається на папері, в кодексах, законах, збірниках законів і постанов до того часу, поки воно не буде усвідомлено правосвідо­містю населення і посадових осіб. Правосвідомість осо­би складається із правових знань, понять, уявлень про юридичні права й обов'язки, про правові заборони, про правопорядок, про форми реалізації і захисту своїх суб'єктивних прав, із усвідомлення законності і права, а також форм і видів правомірної діяльності і поведінки. Особа, як правило, не може правомірно діяти і поводи­тись, якщо не буде знати змісту законів, свого правового статусу, куди звертатись за захистом своїх прав і свобод. У зв'язку із цим до праворозуміння необхідно підходити з позицій діяльнісного підходу, з огляду на соціальну психологію і психологію особистості. Історія розвитку права знає багато випадків, коли право існувало без писаних законів держави, у формі суспільної правосвідомості як правові звичаї і традиції. Така форма існування права була розповсюджена в XV-XIX ст. в Україні. В багатьох країнах Африки і Латин­ської Америки і сьогодні збереглась система звичаєвого і традиційного права. В площині філософії система права і законодавства є формою відображення суспільних правовідносин, закономірностей економічного і політичного розвитку держа­ви, суспільства і права. В процесі правотворчості систе­ма правовідносин проходить через становлення правових потреб, інтересів і принципів права, через усвідомлення правової ідеології і правових вимог до системи права і законодавства. Тому сама система права і законодавства є результат діяльності і впливу суспільної правосвідомості, її особлива форма, є система суспільної і державної пра­вової ідеології, яка займає домінуюче місце серед інших форм і видів ідеології. З філософського погляду система права набуває своєї форми і змісту. Щодо форми право виражається не тіль­ки в державних законах (нормативних актах), але і в формі правових звичаїв, правових прецедентів (які опи­раються на звичаєве право і попередні рішення судових органів, на правосвідомість і мораль), а також у формі нормативно-правових договорів, які мають міжнародно-правовий і внутрінаціональний характер (між юридич­ними особами і різними гілками влади). За своїм змістом різні форми права виражають права і обов'язки учасни­ків суспільних, економічних, політичних, моральних, екологічних, трудових правовідносин тощо.