2.6. Антикризове фінансове управління підприємством

Ринкова економіка в умовах очікування другої хвилі кризи вимагає від підприємств розробки і використання ефективних механізмів та інструментів управління, контролю і регулювання їх діяльності. Сьогоднішні економічні проблеми мають специфічні форми прояву оскільки економіка України є невід’ємною складовою світової економіки. У цій ситуації пріоритетними стають проблеми ефективного управління, направленого на забезпечення роботи підприємства при будь-якій ситуації на світовому ринку. Важливими є данні проблеми тому, що тільки маючи ефективне і стабільне виробництво, прозоре управління і контроль, можна підвищувати інвестиційну привабливість підприємства, перемогти в змаганні за дефіцитну сировину, якою є капітал, знайти оптимальне застосування залученим інвестиціям, і зберегти в результаті додаткові робочі місц, конкурентоспроможність підприємства. Таким чином, розробка механізмів антикризового управління підприємством в умовах нестабільного економічного середовища є актуальним науковим завданням, що вимагає ретельного і глибокого дослідження.

Значну увагу проблемі антикризового управління приділяли такі науковці як: О.О. Шапурова, В.О. Василенко, О. Терещенко, А.Д. Чернявський та ін. Як показує аналіз наукових робіт ряду авторів – В. Василенка, Е. Мінаєва та В. Панагушина, Е. Уткіна та інших – в будь-який момент функціонування підприємство зіштовхується з ризиком здійснюваної діяльності, загрозами виникнення кризового стану, а тому будь-яке управління, що реалізується його менеджерами слід вважати антикризовим.

Головною метою антикризового управління є забезпечення стабільного розвитку підприємства, “твердого” положення на ринку та стійкого фінансового стану при будь-яких економічних, політичних, соціальних ситуацій у країні.

Особливу увагу при антикризовому управлінні слід приділяти вибору напрямків та стратегії підприємства по виходу з кризи. Адже, виходячи з суті антикризового управління видно, що саме вибір адекватного заходу подолання кризового стану гарантує відновлення «здорового» стану підприємства. Кожна організація має вибрати підходящу саме для її стану стратегію фінансового оздоровлення. Варто пам’ятати, що нераціональний підхід до подолання негативних тенденцій на підприємстві, тобто вибір неправильної стратегії виходу з кризи може призвести до гірших наслідків. Для того, щоб уникнути небажаних результатів, необхідно пам’ятати, що основна ціль антикризового управління – це найшвидший вихід з кризи, а для реалізації даної цілі на підприємстві мають розробити спеціальний документ – антикризову програму.

На думку Вудвуд В.В. та Шевченко-Котенко Ю.О. існує два види реакції підприємств на фінансову кризу:

1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання, освоєння нових предметів праці, уведення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

Доцільно відмітити, що становище підприємства в умовах негативних тенденцій в економіці насамперед визначається активністю керівника в адаптації підприємства до нових умов. Перш за все це перерозподіл обов'язків вищого керівництва через створення мережі оперативних груп управлінських працівників. До їх складу залучаються керівники структурних підрозділів, спеціалісти економічних та юридичної служб. Для координації діяльності таких груп створюється так званий Антикризовий центр на чолі з керівником підприємства.

Фінансові ресурси є основною складовою фінансового потенціалу, тому існування інформації про можливий майбутній обсяг фінансових ресурсів, про їх витрати чи надходження дозволить раціонально організувати потоки фінансових ресурсів, забезпечивши максимально ефективне використання фінансового потенціалу.

Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз здійснюється за допомогою коефіцієнтів оборотності (табл. 2.12).

Таблиця 2.12.