53. Проаналізуйте поняття соціальної стратифікації та критерії соціальної стратифікації.

Фундамент теорії соціальної стратифікації було закладено К. Марксом та М. Вебером. Сама ж теорія була розроблена на початку40-ихроків XX ст. американськими соціологами П. Сорокіним,Т. Парсонсом, Е. Шилзом та іншими ученими, які вважали, що між соціальними верствами існують істотні відмінності, що проявляються в характері власності, якою вони володіють, рівні доходів, престижі, авторитеті, пільгах, обсягові влади.

Стратифікація (з лат. stratum - прошарок, верства, facere — робити) був введений П. Сорокіним для позначення соціальної нерівності.

У марксизмі основою стратифікації є виключно економічний чинник, М. Вебер удосконалив дану систему і додав ще два чинники — соціальний престиж і владу (належність до політичних партій).

Однією з найбільш розроблених концепцій соціальної стратифікації є функціоналістська (Т. Парсонс, Е. Шилзта ін.), відповідно до якої стратифікаційна система суспільства являє собою диференціацію соціальних ролей і позицій і є об'єктивною потребою будь-якого розвиненого суспільства. З одного боку, вона обумовлена поділом праці й соціальною диференціацією різних груп, а з іншого боку — є результатом дії пануючої в суспільстві системи цінностей і культурних стандартів, що визначають значимість тієї або іншої діяльності й узаконюють складну соціальну нерівність.

Окрему концепцію соціальної стратифікації розробив П. Сорокін. За визначенням цього ученого, соціальна стратифікація — це диференціація населення на класи і верстви в ієрархічній побудові. її основа і сутність полягають у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності та обов'язків, наявності певних соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації, вважає П. Сорокін, різноманітні й численні, однак їхнє різноманіття зводиться до трьох основних форм: економічна, політична й професійна стратифікація. Як правило, вони тісно переплетені: люди, що належать до вищої верстви в якомусь одному відношенні, звичайно належать до того ж прошарку й за іншими параметрами, і навпаки. Соціальна стратифікація, згідно П. Сорокіну, є постійною характеристикою будь-якої соціально організованої групи. Змінюючись за формою, соціальна стратифікація існувала у всіх суспільствах і продовжує існувати в науці й мистецтві, політиці й менеджменті, банді злочинців і демократіях "соціальних зрівнювачів" — скрізь, де існує будь-яка організована соціальна група, стверджує вчений. Однак вона відрізняється якісно й кількісно. Кількісний аспект соціальної стратифікації в її основних формах припускає висоту й профіль "соціального будинку" (відстань від його основи до вершини, крутість і пологість схилів соціальної піраміди тощо). Предметом якісного аналізу є внутрішня структура соціального конусу, його цілісність, внутрішня організація.

Соціально стратифікація — це соціальний процес, в ході якого соціальні верстви виявляються нерівними між собою і відрізняються за правами, пільгами, авторитетом, престижем.Таким чином, соціальна стратифікація означає і процес розшарування суспільства на верстви, нерівні між собою і саме це розшарування. Соціально нерівні верстви прийнято називати стратами.

Страта — соціальний прошарок індивідів, що різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства.Страти існують в будь-якому суспільстві, де є соціальна нерівність.

Соціальна стратифікація — це диференціація суспільства на соціальні верстви і класи в ієрархічному ранзі.

Критерії стратифікації. У сучасній соціології існують різні підходи до визначення критеріїв стратифікації. Однак можна виокремити ті, які с спільними: дохід, обсяг влади, престиж професії (заняття), рівень освіти тощо.

Дохід — це сума грошових надходжень особи або сім'ї за певний період. Доходом називають суму грошей, яку отримують у вигляді зарплати, пенсії, гонорарів, відрахувань із прибутку тощо. Доходи або витрачаються на підтримання життя або перетворюються на багатство. Багатство і є не що інше, як кількість власне грошей або завдяки їм здобуте майно. В останньому випадку вони (гроші) постаютьу вигляді рухомості (машина, літак, пінні папери і тому подібне) і нерухомості (будинок, скарби, твори мистецтва). Багатство, як правило, передається у спадок.

Влада— це здатність нав'язувати свою волю, нерідко всупереч бажанням інших людей. Ті люди, які володіють тим чи тим видом влади (політичної, економічної, релігійної), становлять еліту суспільства, яка має величезні можливості для визначення політики держави.

Престиж — повага, якою в громадській думці користуються та чи та професія, посада, різновид занять. Пам'ятаєте, у дитинстві багатьом із вас хотілося бути письменником, космонавтом, розвідником... Люди, які займали згадані позиції, вражали вашу уяву і цінувалися набагато вище, ніж будь-які інші. Щось подібне існує і в світі дорослих. Люди різних професій і занять по-різному цінуються о суспільстві, або, інакше кажучи, мають неоднаковий престиж. Наприклад, сьогодні престижно бути менеджером. А от робота двірника, сторожа, хоч вона і необхідна, проте у громадській думці високого визнання не має. Усі професії, посади і заняття можна розташувати згори вниз на сходинках професійного престижу, який вимірюють за допомогою спеціальних методик.

Класи в їх сучасному розумінні починають формуватися з часу промислової революції XVIII—XIX століть, яка зруйнувала феодально-станову систему. А тому умовою існування класів є ринок, на якому одні групи можуть запропонувати власність, інші — освіту або технічну кваліфікацію, треті — фізичну робочу силу. Це і є важливі підстави становлення і функціонування класів.