29)Серпневий "путч" 1991 р. Проголошення незалежності України та перші кроки її розбудови.

Демократично налаштовані сили України дедалі активніше виступали за українську державну самостійність. Такий розвиток подій не влаштовував не тільки партноменклатуру, а й самого ініціатора перебудови М. Горбачова. Намагаючись не допустити розвитку процесу створення незалежних держав, М. Горбачов запропонував проект нового союзного договору і став наполягати на тому, щоб союзні республіки його підписали. Питання про долю СРСР значно посилило соціально-політичне напруження в суспільстві, у тому числі в керівництві КПРС. Його найбільш консервативна частина виступала проти будь-яких поступок союзним республікам, за збереження СРСР як єдиної держави. Ці реакційні сили в Москві в ніч на 19 серпня 1991 р. здійснили спробу перевороту (cерпневий путч), утворивши Державний комітет надзвичайного стану у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. Горбачов, ізольований на кримській дачі, був усунутий від влади. Проти заколотників рішуче виступив Борис Єльцин. Українське керівництво, зокрема Верховна Рада, стало на вичікувальну позицію. Серпневі події в Москві критично загострили ситуацію щодо прагнення незалежності з боку республік. Виходячи з цього, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила незалежність України. Цей документ був підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. У ньому взяло участь 84,2 % виборців, з яких 90,3 % проголосувало за незалежність України. Того ж дня Президентом України було всенародно обрано Леоніда Кравчука. Проголошення незалежності такою республікою як Україна остаточно зробило неможливим збереження Радянського Союзу. 7 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі зібралися лідери Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук) і після переговорів (без залучення М. Горбачова, який повернувся до виконання обов'язків Президента СРСР, але дедалі більше втрачав владу) наступного дня підписали угоду про ліквідацію Союзу РСР та створення на його місці нового утворення — Співдружності незалежних держав, до якої невдовзі приєдналося декілька інших. Проблеми розбудови: - непідготовленість українського суспільства до державотворчих процесів; - слабка правова база; - відсутність механізмів реалізації законів; - різні погляди щодо питань розбудови держави.

30)Українські дисиденти, їхні програмні цілі та діяльність

У 50-х роках виникає рух дисидентів (незгодних). Це був перший великий суспільно-політичний рух у Радянському Союзі, учасники якого виступали проти існуючого політичного режиму. Дисидентами найчастіше були представники інтелігенції, хоча були й представники інших соціальних груп. Дисиденти ніколи не ставили за мету організацію збройної боротьби, їх головним завданням була боротьба за права людини та за національні права українського народу. Дисиденти прагнули діяти виключно конституційним шляхом. Їхніми головними методами були агітація і проведення громадських заходів. Дисидентський рух в Україні був неорганізованим і немасовим, проте охоплював всі регіони України і всі верстви населення. Він мав три напрямки: правозахисний, релігійний, національно - культурницький. Правозахисне дисиденство було найбільш поширеним, виступало за захист прав людини. Для релігійних дисидентів головною була проблема віросповідання. Національний напрямок виступав за право українського народу на збереження національної самобутності, проти русифікації, за можливість виходу зі складу СРСР. Яскравим виявом дисидентства були шістдесятники(Л. Костенко, І. Драч, М. Вінграновський, В. Симоненко, Гр. Тютюнник). Дисиденти ніколи не мали єдиної партії. Вони діяли в невеликих гуртках, що підтримували між собою зв’язок. У 50-70-х роках групи дисидентів існували у всіх великих містах України. Дисидентами були І. Дзюба, Д. Шелест, Є. Сверстюк та багато інших. Уряд СРСР переслідував усіх дисидентів, оскільки убачав у їхній діяльності загрозу існуючому ладу. Вони послабляли комуністичний режим, допомагали своїм співгромадянам самостійно оцінювати дії влади, активно захищали права людини.