Україно-російські культурні взаємини XVII-XVIII ст.

Особливості розвитку культури. Невпинний поступ продуктивних сил України обумовлював необхідність розвитку освіти, науки, появи нових видів знань, дедалі ширшого втягнення різних верств народу у духовне життя. Але на Лівобережжі і Слобожанщині ці процеси гальмувалися політикою російського самодержавства. Поступово українська мова витіснялася не тільки з діловодства, а й з літератури та школи. Натомість повсюди запанувала мова російська.

Відривалася від свого національного коріння й козацька старшина. Прагнучи якнайшвидше здобути права російського дворянства, вона відмежовувалася від усього українського, запроваджувала звичаї (навіть у побуті), моральні норми та духовні цінності свого північного сусіда. У свою чергу російська культура, яка одержала могутню підтримку з боку держави, міцніла і розвивалася. Тепер уже молоді люди з України направлялися у Москву та Петербург здобувати технічну освіту, навчатися в університетах та Академії наук. Але, відірвані від природних основ свого народу, вони практично нічого не робили для розвитку власної національної культури.

Центром освіти була Київська академія.

Цей навчальний заклад не просто давав ґрунтовні знання з тих чи інших предметів. Студенти вчилися у ньому дискутувати і відстоювати свої погляди. Викладацькою діяльністю тут займалася група професорів, серед яких широтою наукових інтересів виділявся Феофан Прокопович.

Протягом XVIII ст. удосконалювались техніка друку, поліпшилось оформлення книжок. В Україні, як і в Росії, у книгодрукуванні було запроваджено гражданський шрифт, який ліг в основу сучасного шрифту. Першу друкарню з гражданським шрифтом в Україні було відкрито у 1764 р. в Єлисаветграді. Згодом такі друкарні з'явилися в Києві, Катеринославі, Харкові та інших містах.

Проте розвиток освіти та книговидавничої справи на національній основі гальмувався дискримінаційними заходами російського царизму.

Зміни в господарському розвитку сприяли поширенню наукових знань. Сотні юнаків - вихідців з України - навчались в Академії наук у Петербурзі, заснованій у 1725 р., та в Московському університеті, відкритому у 1755 р. Залишаючись у Росії. І лише деякі з них поверталися в Україну і вносили вклад у духовний розвиток свого народу.

У XVIII ст. в Україні з'явилися історичні праці, написані у формі літописів. Їх автори Самійло Величко і Григорій Грабянка описали події Визвольної війни українського народу. Читач знаходив на сторінках цих оригінальних праць багато цінних фактів з історії відносин України та Польщі, України і Росії..

В українській літературі XVIII ст. з'явилися нові прозові твори, автори яких не просто реєстрували факти, а прагнули їх узагальнити, викласти свій погляд на події тощо. Наприкінці XVIII ст. широкою популярністю користувалася "Історія Русів або Малої Росії" невідомого автора.

Розвиток театру в Україні був міцно зв'язаний з життям народу. Новою формою сценічного мистецтва став балаган. Як правило, він влаштовувався в тимчасових приміщеннях і збирав багато людей. Сюжети п'єс були співзвучні настроям народних мас.

Невід'ємною складовою частиною духовного життя народу залишалася музика. Численні бандуристи, кобзарі, лірники виконували пісні про тяжке жигтя трудящих, їхню героїчну боротьбу проти кріпосницького гніту та іноземних загарбників.