38. Парламент та його ознаки. Види парламентів.

Парламент  — це вищий колегіальний представницький законодавчий орган держави.

Парламенти є виборними й колегіальними органами держави, які функціонують за умов демократичного правління. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях — також і на рівні їх суб’єктів. Визначальними характеристиками парламентів є їхня структура, порядок формування та обсяг компетенції. Основною ознакою структури парламентів багатьох країн є двопалатність, або бікамералізм. Історично сформувалися три основних причини бікамералізму. Другі, або верхні, палати вводились, по-перше, для представництва аристократії, по-друге, для стримування радикалізму нижніх палат, по-третє, для представництва на загальнодержавному рівні інтересів суб’єктів федерації у федеративних державах. На кінець 1996 р. двопалатні парламенти діяли у 18 з 22 федеративних держав і в 40 із 150 держав унітарних. Найважливішими елементами структури палат парламентів є парламентські фракції, керівні органи і комісії, або комітети. Парламентські фракції  утворюються за ознакою належності депутатів до тієї чи іншої політичної партії, представленої у парламенті. Фракції звичайно формуються із членів однієї політичної партії, хоча в деяких країнах існує практика утворення спільних фракцій із представників кількох партій, що проводять єдину або близьку лінію в політиці. Утворення фракцій на непартійній основі зазвичай забороняється, хоча є й такі країни, де, крім партійних фракцій, у парламентах функціонують об’єднання депутатів за іншими ознаками — спільних професійних інтересів, регіональної належності тощо. Перехід депутатів з однієї партійної фракції в іншу унеможливлюється за допомогою різних засобів як юридичних, так і політичних. Важливим елементом внутрішньої структури палат парламентів є їхні керівні органи, які можуть бути одноособовими або колегіальними. В одних країнах керівництво палатами здійснюється одноособово їхніми головами. В англомовних країнах одноособовий голова парламенту або нижньої палати називається «спікером» (англ. speaker, від speak — говорити). Основне завдання голови — організація функціонування парламенту і проведення його сесійних засідань. У більшості країн світу керівну роботу в палатах парламентів здійснюють виборні колегіальні органи — президія, бюро, правління тощо. Найголовнішим елементом внутрішньої структури парламентів є комісії (в англомовних та деяких інших країнах вони називаються комітетами), які бувають кількох видів. Основними з них є постійні комісії, головна функція яких — детальний розгляд законопроектів. У двопалатних парламентах постійні комісії, як правило, утворюються в кожній з палат. Постійні комісії звичайно мають спеціалізований характер, їхня предметна компетенція у цілому відповідає загальній структурі уряду. В багатьох країнах утворюються також постійні комісії, діяльність яких пов’язана з роботою самого парламенту, наприклад комісії з питань процедури і регламенту, депутатської етики тощо. Крім постійних комісій, у парламентах створюються також спеціальні, слідчі та деякі інші комісії, які здебільшого діють на тимчасовій основі. Порядок формування парламентів часто перебуває у прямій залежності від їхньої структури. Нижні палати парламентів так само, як і однопалатні парламенти, майже завжди формуються шляхом прямих виборів. Загальнонаціональний представницький характер парламентів (нижніх палат) часто відбивається у їх назвах: «національні збори», «народні збори», «державні збори», «палата представників», «палата громад», «палата депутатів» тощо. Верхні палати, які найчастіше мають назву «сенат», можуть формуватися шляхом прямих і непрямих виборів, призначення, а також комбінації цих способів. Причому чим далі процес формування верхніх палат віддалений від виборчого корпусу, тим менший обсяг їхньої компетенції. До найважливіших функцій парламентів належать законотворчість, прийняття бюджету і контроль за діяльністю органів виконавчої влади (уряду). Серед функцій парламенту також виокремлюють судову й зовнішньополітичну, які мають супутнє значення. Представницький характер парламенту  зумовлюють його виборність і колегіальність.Діяльність парламенту визначає зміст і характер парламентаризму як системи взаємодіїдержави і суспільства. Парламенти виконують установчу роль щодо інших елементів державного механізму на підставі концепції народного представництва. Саме як такі представницькі органи парламенти почали формуватися під час революцій XVII—XVIII ст. і подальшого суспільного розвитку держав Європи й Америки у XIX ст. Національно-історичні й політичні умови відповідних держав визначали конкретну форму парламентів.Основними характеристиками парламенту є його структура й організація; форми закріплення та зміст компетенції; головні напрями діяльності; його склад. За структурою парламенти поділяються на однопалатні (система монокамералізму) і двопалатні (система бікамералізму). Останнім часом здійснюється процес переходу унітарних держав від однопалатної системи до двопалатної (Румунія, Польща, Чехія, Хорватія) і навпаки (Швеція, Данія, Нова Зеландія). Нижня палата парламенту завжди обирається безпосередньо населенням. Верхня палата може формуватися різними шляхами: прямими виборами (США, Італія, Австралія, Японія); непрямими виборами (Франція, Австрія, ФРН); за спадковою ознакою (Велика Британія); за призначенням глави держави (Канада); змішаним способом (Непал).У більшості сучасних парламентів права верхніх палат обмежені порівняно з правами нижніх. Кількість парламентаріїв може визначатися конституцією; встановлюватися через чисельний мінімум і максимум складу парламента або на підставі принципу визначення норми представництва. Свідченням професійного характеру парламенту є його сесійна організація роботи.Парламентські фракції, керівні органи й комісії (комітети) — найважливіші елементи структури парламенту. Фракції утворюються за принципом належності депутатів до політичної партії, репрезентованої у представницькому органі, або з представників кількох партій, що проводять єдину чи близьку лінію у політиці. Відсутність формально визначеного статусу фракцій не заперечує їх існування в парламентах. Керівні органи парламенту можуть бути одноосібними (голова парламенту, палати) і колегіальними (бюро, президія, правління тощо). Завдання комісій (комітетів) — попередня підготовка питань, які потім розглядаються на сесійних засіданнях. Комісії можуть бути постійними, тимчасовими, спеціальними, мати статус слідчих комісій (комітетів з розслідування) тощо. Традиційними функціями парламентів є законотворчість, прийняття бюджету, контроль за діяльністю органів виконавчої влади, а також зовнішньополітична і судова. Саме законодавчі повноваження становлять головне призначення парламенту.