66.Акти Конституційного Суду України з питань забезпечення правової охорони Конституції України.

Судовий конституційний контроль – це така перевірка відповідності правових актів конституції, яка здійснюється судовими органами. Як відомо, існує дві моделі судового конституційного контролю: ■ американська (англосаксонська), згідно з якою конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції. При цьому такі повноваження можуть здійснювати або усі суди загальної юрисдикції, або тільки верховні (вищі) суди чи їх спеціальні палати; ■ європейська – виключними повноваженнями по перевірці конституційності законодавчих актів наділені спеціалізовані органи -конституційні суди. Вони володіють спеціальною конституційною юрисдикцією, яка здійснюється через самостійне судове провадження -конституційне судове провадження. Судова конституційна юрисдикція і відповідне конституційне судове провадження складають конституційну юстицію, тобто конституційне правосуддя.

Функція конституційного контролю є основною в діяльності Конституційного Суду України, вона виражає його основне призначення. Тому закономірно, що саме цей напрям діяльності Конституційного Суду України є найоб’ємнішим за змістом і формами. Функція конституційного контролю реалізується Конституційним Судом України у наступних його повноваженнях: 1) вирішенні питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України). Це повноваження характеризує Конституційний Суд України власне як суд, тобто орган судової влади, уповноважений розглядати і вирішувати юрисдикційні спори і скасовувати відповідні акти законодавства, визнаючи їх неконституційними. Тому при здійсненні цього повноваження Конституційний Суд України одночасно виступає як орган конституційного контролю і орган конституційного правосуддя; 2) наданні висновку про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов’язковість (стаття 151 Конституції України); 3) наданні висновку щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (стаття 151 Конституції України); 4) наданні висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України); 5) наданні висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України при вирішенні питання про дострокове припинення її повноважень Верховною Радою України (пункт 28 статі 85 Конституції України).

Формами звернення до КС є конституційне подання і конституційне звернення.

Отже, конституційне подання – це письмове клопотання до КСУ про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційними, про визначення неконституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення КУ та Законів України.16 Конституційним поданням є також звернення ВРУ про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту.

У конституційному поданні вказуються:

повне найменування органу, які направляють конституційне подання згідно з правом наданим КУ та ЗУ “Про КСУ”;

відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення;

правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;

дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти конституційного подання (копії цих документів і матеріалів додаються);

перелік матеріалів та документів, що додаються.

Конституційне подання, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

Суб’єктами права на конституційні подання з питань прийняття рішень КСУ стосовно відповідності КУ, законів та інших правових актів ВРУ, актів ПУ, актів КМУ, правових актів ВР АРК, є ПУ, не менш як сорок п’ять народних депутатів України, Верховний Суд України, уповноважений ВРУ з прав людини, ВР АРК.

А суб’єктами права на конституційні подання з питань дачі висновків КСУ по справах щодо:

відповідності КУ чинних міжнародних договорів України або тих, міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість є – ПУ, КМУ;

додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту – ВРУ;

офіційного тлумачення Конституції та Законів України є – ПУ, не менш як сорок п’ять народних депутатів України, уповноважений ВРУ з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, ВР АРК, органи місцевого самоврядування.

Наступною формою звернення до КСУ є конституційне звернення про необхідність офіційного тлумачення КУ та ЗУ метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, та прав юридичної особи.

У конституційному звернені зазначається:

прізвище, ім’я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса за якою особа проживає, або повна назва місця знаходження юридичної особи;

відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;

статті (окремі положення)КУ чи Закону України, тлумачення яких має бути дано КСУ;

обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положення КУ або ЗУ;

дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти конституційного звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);

перелік документів та матеріалів, що додаються.

Конституційне звернення, документи і матеріали до нього подаються у трьох примірниках, які й у випадку із конституційним поданням.

Стаття 43 ЗУ “Про КСУ” визначає суб’єктів права на конституційне звернення з питань дачі висновків КСУ по справах офіційного тлумачення КУ і ЗУ.17 Згідно з цією статтею суб’єктами є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Конституційне подання чи конституційне звернення може бути відкликане за письмовою заявою суб’єкта, який його направив до КСУ, в будь-який час до дня розгляду на пленарному засіданні КСУ, на основі чого КСУ виносить процесуальну ухвалу про припинення провадження у справі за конституційним поданням, конституційним зверненням, які відкликаються.

 

 

 

67. Суб’єкти конституційної ініціативи та внесення змін до Конституції України. Розділ XIII Конституції регламентує порядок внесення змін до Конституції України. Головним його призначенням є забезпечення стабільності конституційного устрою, що передбачає таке: Конституція може бути змінена лише в особливому, закріпленому нею порядку, який відрізняється від внесення змін до поточного законодавства, а також запровадження динаміки розвитку конституційного процесу, що дозволить своєчасно реагувати на конституційному рівні на об’єктивні потреби розвитку суспільства та держави. Отже, ст. 154 цього розділу визначає коло суб’єктів конституційної ініціативи, яким надається можливість ставити питання про аміну положень Конституції України. До них відносять Президента України і не менш як 1/3 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Тільки вони можуть вносити законопроект про зміни до Конституції України на розгляд Верховної Ради України, і це пояснюється тим, що саме вони є суб’єктами, які безпосередньо репрезентують Український народ. Нагадаємо, що для внесення звичайного законопроекту на розгляд Верховної Ради України чинною Конституцією передбачено набагато ширше коло суб’єктів, що охоплює Президента України, народних депутатів України, Кабінет Міністрів України. Обмеження кола суб’єктів конституційної ініціативи з питань внесення змін до Конституції України, надання цього права лише Президентові та принаймні 1/3 народних депутатів, а також передбачення певного чіткого процесу здійснення цього права є суттєвою конституційною гарантією стабільності Конституції та обґрунтованості вимог внесення змін до неї. У подальшому Конституція України встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України попередньо має схвалити більшість конституційного складу Верховної Ради України, Тобто для схвалення законопроекту є необхідною більшість голосів від загальної кількості народних депутатів, обраних до Верховної Ради України. Із цього гурту виключаються депутати, повноваження яких припинено в установленому законом порядку, а також депутати, які вибули зі складу Верховної Ради України з будь-якої причини на момент схвалення. Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосували не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України. Усе вищесказане стосується таких розділів: II – “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, IV – “Верховна Рада України”, V- “Президент України”, VI – “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади”, VII – “Прокуратура”, УШ – “Правосуддя”, IX — “Територіальний устрій України”, X – “Автономна Республіка Крим”, XI “Місцеве самоврядування”, XII- “Конституційний Суд України”, XIV – “Прикінцеві положення”, XV – “Перехідні положення”. Після внесення до Верховної Ради України законопроекту про зміни норм щойно згаданих розділів процес їх розгляду і прийняття можна умовно поділити на два етапи. На першому обговорюється і схвалюється законопроект більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, що є лише попереднім актом, а на другому вже схвалений законопроект на наступній черговій сесії може бути прийнятим, якщо за нього проголосують не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України. Нагадаємо лише, що чергові сесії Верховної Ради України відбуваються двічі на рік. Конституція встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і стосовно якого так і не було прийнято закону, може бути поданий до Верховної Ради України повторно, але не раніше, ніж через рік із дня винесення рішення щодо цього законопроекту. Тобто Конституція забороняє повторне подання до Верховної Ради того самого законопроекту про внесення змін до неї, якщо Верховна Рада його вже розглядала і відхилила, раніше, ніж через рік із дня ухвалення рішення щодо цього законопроекту. Конституцією України також передбачено, що Верховна Рада протягом усього терміну своїх повноважень не може двічі змінювати ті самі положення Конституції України. Тобто протягом чотирьох років роботи Верховної Ради можлива лише одноразова зміна тієї чи іншої статті Конституції, окремого її положення. Усі законопроекти про внесення змін до Конституції України розглядаються Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України. Останній повинен сформулювати вмотивований висновок щодо відповідності законопроекту такими вимогам: а) чи не скасовуються або ж обмежуються права і свободи людини і громадянина; б) чи не спрямований він на ліквідацію незалежності України; в) чи не порушує територіальної цілісності України; г) за яких умов передбачається внесення змін до Конституції України; ґ) чи не розглядатиметься законопроект Верховною Радою України повторно, протягом року з дня винесення рішення щодо аналогічного законопроекту; д) чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати ті самі положення Конституції України. Висновок Конституційного Суду щодо конституційності законопроекту є важливою юридичною гарантією проти можливості порушення Основного Закону. Без нього Верховна Рада України не може прийняти законопроект до свого розгляду.

 

68.Порядок внесення змін до Констьитуції України. Винятки із загального порядку внесення змін до Конституції України. Відповідно до ст.154, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І „Загальні засади”, розділу III „Вибори. Референдум” і розділу XIII „Внесення змін до Конституції України”, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України. Законопроект про внесення змін до розділу І „Загальні засади”, розділу III „Вибори. Референдум” і розділу XIII „Внесення змін до Конституції України” подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і XIII цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України. Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції. Конституція України набуває чинності з дня її прийняття. День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України.

69.Необхідність і суть прикінцевих та перехідних положень Конституції, строк їх дії. Прикінцеві положення конституції — елемент структури осн. закону (структурна частина), що містить норми, більшість яких має тимчас. характер і слугує адаптації сусп.-політ. і держ. життя до вимог новоприйнятої конституції. П. п. к. включено до структури переважної більшості осн. законів, вони є їх невід’єм. складовою, сформульовані в окр. розділі (частині, главі), який є водночас завершальним. Прикладом може бути розд. XV «Перехідні положення» Конституції України. Назва розділів П. п. к. може бути різною: «Перехідні положення» (Вірменія, Греція, Грузія, Україна), «Вступ конституції в силу і перехідні положення» (Бельгія), «Перехідні й додаткові положення» (Люксембург), «Тимчасові й прикінцеві положення» (Македонія) або, найчастіше, «Перехідні й прикінцеві (заключні) положення».

Додатки щодо П. п. к. зазвичай поділяються на пункти або параграфи. Вказані особливості віднесено до т. з. юридичної техніки, що використовується при укладанні текстів осн. законів. їх наявність є свідченням перехідного, тимчас. характеру відповід. конст. норм. За заг. змістом П. п. к. мають багато спільного. Це зумовлено призначенням прав, регулювання, здійснюваного на основі норм, які вони містять. П. п. к. як складова конституцій, незалежно від їх форми, покликані забезпечити правонаступництво в організації і діяльності тих інститутів, які, незважаючи на зміни в їх статусі, були збережені за новою конституцією. Прикладом можуть слугувати пункти розд. XV Конституції України, де йдеться про правонаступництво щодо таких інститутів, як ВР України, Президент України і КМ України. Нерідко в П. п. к. визначаються строк формування нових конст. інститутів або умови введення в дію окр. положень нового осн. закону. Так, Конституційний Суд  України мав бути сформований відповідно до Конституції протягом 3 місяців після набуття нею чинності (п. 6 розд. XV Конституції України). Або згідно з п. 11 Конституції ч. 1 ст. 99 цього ж розділу, де названо грош. одиницю України — гривню, вводилася у дію після введення самої нац. грош, одиниці. З ін. боку, в П. п. к. може застерігатися дія на певний строк окремих норм конституції, чинної раніше, або зак-ва, яке вочевидь суперечить новій. Напр., відповідно до п. 13 розд. XV Конституції України протягом 5 років після набуття нею чинності зберігав порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або ін. володіння особи, який не відповідав конституційно визначеному порядку вчинення відповід. дій за вмотивованим рішенням суду. П. п. к. можуть містити й ін. норми, призначенням яких є забезпечити саме «перехід» до правового регулювання на змістових засадах, визначених новим осн. законом. З цим, зокрема, пов’язано вимогу п. 1 розд. XV Конституції України, за якою закони та ін. нормат. акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними в тій частині, що їй не суперечать. Под. вимоги встановлено П. п. к. деяких ін. країн (Греція, Італія). В ін. випадках вони об’єктивно випливають із самої природи конституції як нормат.-прав. акта найвищої сили.

Будучи складовою конституції, П. п. к. мають відповідну юрид. природу. Тому внесення до них змін повинно відбуватися у такому ж порядку, як і до ін. частин конституції, якщо інше прямо не застережено. Проте більшість прав, норм, що містять П. п. к., мають тимчас. характер. Після реалізації змісту цих норм вони фактично вичерпуються, а відповідні положення стають т. з. мертвою буквою. Питання їх форм, скасування є, по суті, питанням юрид. техніки. Водночас скасування того чи ін. П. п. к. є скасуванням положення саме осн. закону.