Грамота Павла Скоропадського (29 квітня 1918 р.)

Громадяне України!

Всім Вам, козаки та громадяне України, відомі події посліднього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову відродившася Українська Держава стояла коло краю загибелі.

Спаслась вона дякуючи могутньому підтриманню центральних держав, які, вірні свому слову, продовжують і по цей час боротись за цільність і спокій України.

При такій піддержці у всіх зродилась надія, що пічнсться відбудовання порядку в Державі й еко­номічне життя України вій де, врешті, в нормальне русло.

Але ці надії не справдились. Бувше Українське Правительство не здійснило державного будуван­ня України, позаяк було зовсім не здатне до цього.

Бешкети й анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безроботиця збільшуються і роз­повсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду.

При такому становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Вла­ду, яка здібна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці. Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади.

Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.

Управління Україною буде провадитися через посередництво призначеного мною Кабінету Міні­стрів і на остаточнім обгрунтованні нижче долучених до цього законів про тимчасовий державний устрій України.

Центральна і Мала Рада, а также всі земельні комітети з нинішнього дня розпускаються. Всі Мі­ністри і товариші звільняються.

Всі инші урядовці, працюючі в державних Інституціях, зістаються на своїх посадах і повинні про­довжувати виконання своїх обов'язків.

В найближчий час буде виданий закон, установляючий новий порядок виборів до Українського Сойму.

До цього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду до­магатись негайного виконання всіх державних розпоряджень і буду підтримувати авторитет влади. не спиняючись ні перед якими самими крайніми мірами.

Права приватної власности — як фундаменту культури і цівілізації, відбудовуються в повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського Уряду, а рівно тимчасового уряду російського, відміня­ються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі.

Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартости від великих влас­ників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів.

Рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага буде звернена на поліпшення правового становища і умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких умовах ні на один час не кидали своєї відповідальної праці.

В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватнього підприємства й ініціятиви.

Передбачаю всю трудність стоючої переді мною праці і молю Бога дати мені силу, аби гідно ви­конати те, що я вважаю своїм обов'язком перед рідною Україною в сучасний виключний і критичний для неї час.

Мені далекі і чужі які-б-то не було власні побудження, і головною своєю метою я ставлю користь і благо народу і всім дорогої нам України.

В цій свідомости кличу всіх Вас, громадян і козаків України — без ріжниці національності й ві­росповідання — помогти мені і моїм працьовникам і співробітникам в нашому загальному велике відповідальному діді.

Гетьман Всієї України Павло Скоропадський Отаман Ради Міністрів М. Устимович

1. Які історичні обставини спричинили встановлення гетьманату? Як про це сказано в документі?

2. Яку програму дій виголосив П. Скоропадський у день проголошення його гетьманом?

3. Наскільки ця програма була реалізована?

ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет Павло Скоропадський (1873—1945)

У країнський військовий і державний діяч, гетьман України Павло Петрович Скоропадський народився 1873 р. у Вісбадені (Німеччина). Рід Скоропадських бере початок від першої по­ловини XVII ст., із Федора Скоропадського, який брав участь у Національно-визвольній війні під проводом .Б.Хмельницького і загинув 1648 р. під Жовтими Водами. Один із предків майбутнього . гетьмана.І.ІСкоропадський був гетьманом України (1708—1722). Прапрадід Павла Петровича Яків Михайлович Скоропадській навчався в Києво-Могилянській академії і був останнім генеральним бунчужним у період правління К. Розумовського. Батько гетьмана Петро Іванович, за сімейною традицією, навчався в школі гвардій­ських прапорщиків і став офіцером. Соціальне походження, а саме належність до дворянської аристократії, відбилося на формуванні світогляду гетьмана.

Упродовж 1886—1893 років він навчався в Петербурзькому пажеському корпусі, у 1904—1905 роках брав участь у російсько-японській війні, нагороджений Георгіївською зброєю і багатьма орденами за особисту мужність і героїзм. Під час Першої світової війни П.П. Скоропадський пройшов шлях від командира кінного полку до командуючого 34-м армій­ським корпусом, отримав звання генерал-лейтенанта та ряд нагород.

Лютнева революція 1917 р. в Петрограді призвела до деморалізації армії і поступової її більшови­зації. В Україні національний революційний рух очолила Центральна Рада. Секретаріат військових справ Центральної Ради призначив П. Скоропадського командувачем усіх українських частин на Пра­вобережжі. До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва, створення якого розпоча­лося влітку 1917 року.

Безлад, який панував у країні, викликав негативне ставлення до Центральної Ради з боку її со­юзників — німців та австрійців, котрі сподівалися, що цей уряд забезпечуватиме їх продовольством, а тому й підтримували його. Зростало незадоволення і селянських мас. За обставин, що склалися, гро­мадськість почала схилятися до встановлення сильної влади.

29 квітня 1918 р. Україна була проголошена Гетьманською державою на чолі з Павлом Скоропад­ським. Більшість партій та верств населення відмовили в підтримці Центральній Раді та її Раді Міні­стрів, тому переворот пройшов без пострілів і крові.

Отримавши владу, П.П. Скоропадський направив свої зусилля на створення незалежної української держави: був прийнятий закон про українське громадянство, затверджений державний герб, уведена власна грошова система, сформовано декілька національних дивізій, проголошена автокефалія Укра­їнської церкви, організована Українська Академія наук, відкрито два державні університети. Його внутрішня політика ґрунтувалася на відродженні історичної української традиції (гетьманство як по­літична форма, конституювання козацтва як стану) і на відновленні дореволюційних порядків (права власності на землю, свободи торгівлі і приватного підприємництва). Українізація, проте, не означала проведення націоналістичного (антиросійського) курсу. Режим надавав підтримку організаціям росій­ських офіцерів, хоч і перешкоджав створенню ними крупних військових формувань.

У зовнішній політиці П. Скоропадський орієнтувався на Німеччину та її союзників, підтвердив усі раніше укладені Україною договори; проте не добився визнання з боку Антанти і низки нейтральних країн. Уклав договір із націоналістичною владою Криму, йступив у військовий союз із козачими уря­дами Дону і Кубані.

Після поразки Німеччини і початку евакуації німецьких військ з України спробував спиратися на Антанту і Білий рух. Відмовився від гасла незалежної України і заявив про готовність воювати за від­творення єдиної Росії разом із Добровольчою і Донською арміями. Проте повстання, підняте, проти нього в середині листопада лідерами Українського національного союзу (В.К. Винниченко, С.В. Пет­люра), і успішний наступ (при нейтралітеті німців) петлюрівських загонів на Київ привели до краху Української Держави. 14 грудня 1918 р. Скоропадський відмовився від влади і під виглядом пораненого німецького майору покинув Київ: «Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців до­кладав усіх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якому він опинився. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням. І нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади» (із тексту зречення П. Скоропадського від влади).

У 1918—1945 роках Павло Скоропадський жив у Німеччині.

ФАКТИ Стислий довідник

Прихід до влади Директори. Внутрішня і зовнішня політика Директорії. Окупація військами Антанти півдня України

У серпні 1918 р. в умовах кризи гетьманату представники УСДРП, УПСР, УПСФ заснували Український національний союз (УНС)) який 14 листопада 1918 р. створив Директорію на чолі з В. Винниченком для організації аитигетьманського повстання й відновлення УНР.

Війська Директорії почали наступ з Білої Церкви на Київ і розгромили гетьманські війська під Мотовилівкою.

14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади й емігрував до Німеччини. Уся повнота влади в Україні перейшла до Директорії УНР.

Відсутність ефективного державного апарату, суперечлива внутрішня та зовнішня політика осла­били соціальну опору Директорії (інтелігенція, селяни, робітники), чим скористалася радянська Росія, захопивши територію УНР. Офіційно Директорія була ліквідована указом С. Петлюри 20 листопада 1920 р.

Внутрішньо- і зовнішньополітичний курс Директорії

Напрямки політики	ДЩЦ ИЦЩИИ Основні заходи
Створення державного апарату	Відновлення УНР, створення органів законодавчої {Трудовий конгрес) і виконавчої {Рада міністрів на чолі з В. Чехівським) влади, розбудова органів місцевої влади (трудові ради селян, робітників, інтелігенції), проголошення Акта злуки (об'єднання) УНР і ЗУНР (22 січня 1919 р.)
Політика в сільському господарстві, промисловості, культурі	Скасування приватної власності на землю й передача її селянам, відновлення 8-годинного робочого дня й робочого контролю на підприємствах, уведення в обіг української грошової одиниці — гривні
Зовнішня політика	Ведення війни з радянською Росією (грудень 1918 р. — квітень 1919 р.) і Польщею (листопад 1918р. — липень 1919 р.), установлення міжнародних зв'язків із Голландією, Угорщиною, Чехословаччиною, Італією, прагнення встановити дипломатичні відносини з країнами Антанти, участь у роботі Паризької мирної конференції (18 січня — 28 червня 1919р.)

СЛОВНИК Поняття й терміни

Українська Народна Республіка (УНР) — українська держава, яка існувала на землях Наддні­прянщини в 1917—1920 рр.

Акт злуки — проголошення об'єднання двох українських державних утворень — УНР і ЗУНР в єдину соборну незалежну державу 22 січня 1919 р.

ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет Володимир Винниченко _І880—1951)

В ідомий український політичний і державний діяч, визна­чний письменник, голова Генерального секретаріату за часів Центральної Ради, Голова Директорії (1918—1919) Володимир Кирилович Винниченко народився 26 липня 1880 р. у м. Єлисаветграді в селянській родині. Попри матеріальні труднощі та зневагу учнів і вчителів, закінчив гімназію. У 1901 р. він вступив на юридичний факультет Київського університету і того ж року створив таємну студентську революційну органі­зацію «Студентська громада». Згодом вступив до Революційної української партії (РУП). За свою політичну діяльність В. Вин­ниченко був виключений з університету без права навчання в будь-якому іншому навчальному закладі. Однак ця обставина не вплинула на бажання В; Винниченка продовжити займатися політикою. У 1904 р. він уже брав участь у створенні Україн­ської соціал-демократичної робітничої партії, входив до складу центральних органів партії, редагував друкований орган «Бо­ротьба».

Протягом, 1906—1914 років В. Винниченко, постійно пере­слідуваний поліцією, був змушений періодично жити в еміграції. Після Лютневої революції 1917 р. він повернувся до Києва. З березня того ж року перебував на посаді заступника голови Української Цен­тральної Ради, а згодом — заступника голови Малої Ради! У червні 1917 р. В. Винниченка призначили головою першого українського уряду — Генерального секретаріату УЦР з одночасним виконанням обов'язків генерального секретаря внутрішніх справ. Він був автором та співавтором усіх головних законодавчих актів УЦР, у тому числі чотирьох універсалів Центральної Ради.

Під натиском більшовицьких військ уряд УНР на чолі з новим прем'єром змушений був евакую­ватися до Житомира. Під час гетьманату жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині. Тут був заарешто­ваний гетьманською вартою в надуманій підозрі підготовки до державної змови. Але завдяки своєму авторитету був швидко звільнений із-під варти. Після чого він знову перейшов до активної політичної діяльності.

У серпні 1918 р. Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого ор-

гану — Директорії, головою якої став у листопаді 1918 р. Незабаром через суперечності із Симоном Петлюрою Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон.

За два місяці до еміграції він записав у «Щоденнику»: «Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрусюю з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу... Тут у соціалістичній совєтській Росії я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти».

Проте і в еміграції політична кар'єра Винниченка тривала. У Відні він за короткий час написав три­томну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації».

На початку 1920 року він почав інтенсивно шукати шляхи до повернення на Батьківщину. Радян­ське керівництво, особисто Володимир Ленін, із прихильністю поставилося до прохання Винниченка. Наприкінці травня 1920 р. Винниченко разом із дружиною прибув до Москви, де дістав пропозицію зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР із портфелем наркома закордонних справ, із ко­оптацією в члени ЦК КП(б)У. Коли ж він ознайомився з економічним і політичним становищем краї­ни, державними відносинами між Росією й Україною, то зрозумів, що його запрошують до співпраці з тактичних міркувань. Тому відмовився від участі в роботі уряду УСРР і в середині вересня 1920 р. знову виїхав за кордон.

Повернувшись до Відня, Винниченко виступає з критикою національної та соціальної політики РКП(б) і Радянського уряду. Він продовжує уважно стежити за подіями в СРСР, займається літератур­ною творчістю, живописом.

Під час німецької окупації Франції Володимира Кириловича було кинуто до концтабору за відмову від співробітництва з нацистами. По закінченні війни він закликав до загального роззброєння та мир­ного співіснування народів світу.

Упродовж останніх 25 років свого життя Винниченко прожив у французькому містечку Мужен, біляІКанн, у власному невеликому будинку, де займався літературною творчістю та живописом.

ФАКТИ Стислий довідник

Утворення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Акт злуки УНР і ЗУНР. «Чортківська офензива»

Поразка Австро-Угорщини в Першій світовій війні сприяла посиленню національно-визвольного руху в Західній Україні, яка прагнула до незалежності й власної державності.

18 жовтня 1918 р. у Львові українські політичні діячі Східної Галичини й Буковини створили Укра­їнську Національну Раду, яка заявила про прагнення об'єднати всі західноукраїнські землі в єдину державу.

1 листопада 1918 р. українські військові частини під командуванням Д. Вітовського взяли під свій контроль Львів та інші міста Галичини. 11 листопада 1918 р. Українська Національна Рада призначила уряд —Державний секретаріат, який очолив К. Левицький, а 13 листопад» 1918 р. проголосила створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), президентом якої став Є. Петрушевич.

Внутрішньо- і зовнішньополітичний курс ЗУНР

Напрямки полі інки	Основні заходи
Створення державного	створення органів законодавчої (Українська Національна Рада) та вико-
апарат}	навчої (Державний секретаріат) влади, створення Української галицької
	армії (УГА) для захисту республіки, проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР
	проголошення Акта злуки (об'єднання) УНР і ЗУНР (22 січня 1919 р.)
•Політика в сільському	ліквідація поміщицького землеволодіння й розподіл землі між малозе-
господарстві, промисло-	мельними і безземельними селянами, установлення державної монополії
вості, культурі	на продаж зерна, хліба, цукру, сірників, худоби, уведення в обіг україн-
	ської грошової одиниці — гривні
Зовнішня політика	Прагнення домогтися міжнародного визнання країнами Антанти, ведення
	війни з Польщею за західноукраїнські землі (листопад 1918 р. — липень
	1919 р.).
	У червні 1919 р. УГА провела Чортківську офетиіу — наступальну опе-
	рацію, яка змусила польську армію тимчасово відступити. Однак напри-
	кінці липня 1919 р. польські війська перейшли в контрнаступ і відкинули
	УГА до р. Збруч, завершивши окупацію ЗУНР

Міжнародна ізоляція ЗУНР, відсутність дієвої допомоги з боку УНР, яка сама воювала на кількох фронтах, воєнна перевага Польщі призвели до поразки ЗУНР. Паризька мирна конференція (1919) уза­конила окупацію Польщею Східної Галичини, Румунією — Північної Буковини й Бессарабії, Чехословаччиною — Закарпаття.

СЛОВНИК Поняття й терміни

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) — українська держава, створена на західноукра­їнських землях у листопаді 1918 р. після розпаду Австро-Угорщини.

«Чортківська офензива» — наступальна операція УГА в червні 1919 р., яка змусила польську ар­мію тимчасово відступити.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ Робота з історичним джерелом

Відозва Української Національної Ради 1 листопада 1918 р.

Український Народе!

Голосимо тобі вість про твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави.

Дня 19 жовтня твоєю волею утворилася на українських землях бувшої австро-угорської монархії Українська Держава і її найвища власть, Українська Національна Рада.

З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави...

Заки будуть установлені органи державної власти в законнім порядку українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні краєві і громадські уряди і в імені Української На­ціональної Ради виконувати власть.

Де сього ще не зроблено,, дотеперішні неприхильні Українській Державі уряди мають бути усу­нені.

Всі жовніри української народности підлягають від нині виключно Українській Національній Раді і приказам установлених «ею військових властей Української Держави. Всі вони мають стати на її оборону. Українських жовнірів з фронтів відкликається отсим до рідного краю на оборону Україн­ської Держави.

Все здібне до оружжя українське населеннє має утворити боєві відділи, які або ввійдуть в склад української армії або на місцях оберігатимуть спокій і порядок. Особливо мають бути оберігані за­лізниці, почта й телеграф.

Всім гррожанам української держави без ріжниці народности і віросповідання запоручається горо-жанську, національну і віроісповідну рівноправність. Національні меншости Української Держави — Позики, Жиди, Німці — мають вислати своїх відпоручників до Української Національної Ради.

1. У яких історичних умовах виник цей документ?

2. Що поєднує цей документ з універсалами Центральної Ради?

3. Які наслідки мало оприлюднення цього документа

ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет Євген Петрушевич (1863-1940)

У країнський громадсько-політичний діяч, президент Західноукраїнської Народної Республіки Єв­ген Петрушевич народився 1863 р. у м. Буськ (нині Львівської області) в сім'ї греко-католицького свя­щеника. Після закінчення Академічної гімназії записався на студії правничого факультету Львівського університету. Уже в студентські роки став одним із лідерів молодіжного руху, очолював «Академічне братство». Після отримання ступеня доктора права Петрушевич відкрив у м. Сокаль (нині Львівської області) адвокатську канцелярію, був також головою повітової «Просвіти».

З утворенням у 1899 р. Української національно-демократичної партії Євген Петрушевич став її активним членом. Не випадково, що на перших (після прийняття в Австро-Угорщині демократично­го закону) виборах до парламенту 1907 р. його обрано послом від великої виборчої округи Сокаль— Радехів—Броди. Петрушевич критикував політику австрійського уряду в національному питанні, постійно звертав увагу парламенту на нехтування властями інтересів бідноти, наполегливо вимагав упровадження реформ, насамперед виборів до Галицького сейму, у якому існуюча більшість україн­ців мала всього 12 послів. На виборах 1913 р. до Галицького сей­му ввійшли 34 українські депутати. Зайнявши провідні позиції в комісії для опрацювання нового виборчого закону, Є. Петрушевич і К. Левицький домоглися збільшення квоти українців у сеймі до 62 мандатів, що було схвалено послами сейму. Крім того, після дов­голітньої боротьби, у лютому 1914 р. було ухвалено постанову про заснування у Львові українського університету. Не менш активну участь брав Є. Петрушевич у діяльності австрійського парламенту. Під час міжнародних переговорів у м. Брест-Литовському в лю­тому 1918 р. він очолив галицьку делегацію, яка сприяла внесенню в таємний додаток до укладеної угоди між центральними держа­вами, УНР та більшовицькою Росією зобов'язання Австрії надати Галичині автономію до 20 липня 1918 р.

Однак мирним шляхом перебрати владу в Галичині не вдалося. У зв'язку з реальною загрозою при­єднання Галичини до Польщі провід Української Національної Ради під керівництвом К. Левицького й Військовий комітет на чолі з Д. Вітовським здійснили 1 листопада 1918 р. переможне повстання у Львові. 1 листопада було проголошено утворення ЗУНР, а 9 листопада сформовано її перший уряд. У краї розгорнулося національно-державне будівництво. Розв'язана поляками війната запеклі бої у Львові змусили керівництво ЗУНР переїхати до Станіслава. Після урочистого проголошення і схвален­ня Акта злуки УНР і ЗУНР у Києві 22 січня 1919 р.

Є Петрушевич увійшов до складу Директорії.

Улітку 1919 р. польське військо за сприяння Антанти захопило майже всю Галичину, а румун­ське — Буковину. Під загрозою державної кризи Українська Національна Рада 9 червня надала Є. Пе-трушевичу диктаторські права, які означали суміщення обов'язків президента й голови уряду. Відтак функції Державного-секретаріату-передано уповноваженим, зокрема С. Голубовичу — функції упо­вноваженого з внутрішніх справ, В. Курмановичу — військових, С. Витвицькому — закордонних та ін. У цілому це рішення було схвалене галицьким суспільством, але керівництво УНР розцінило його як недемократичне, убачаючи в ньому сепаратистські тенденції. Є. Петрушевича усунуто з Директорії, а щоб утримати надійний, вплив на регіон, при уряді УНР утворено міністерство Галичини на чолі із соціалістом С. Вітиком. У результаті відносини Є. Петрушевича із С. Петлюрою, які й до того не були ідеальні, загострилися. Ситуацію намагався використати радянський уряд України. Його голова X. Раковський пропонував військовий союз у боротьбі з Польщею всього за однієї умови — порвати стосунки з Директорією. Але соборницькі інтереси Є. Петрушевича перемогли й він прийняв пропо­зицію С. Петлюри приєднати Галицьку армію до армії УНР для спільної боротьби з більшовиками за визволення України. Урядові структури й УГА перейшли Збруч і розмістилися в районі м. Кам'янець-Подільський. У серпні об'єднана армія розгорнула бойові дії на Правобережжі й на короткий час визволила Київ. Невдовзі вона билася на двох фронтах — проти більшовицького та денікінського вій­ська. Коли Українська галицька армія змушена була укласти перемир'я з денікінцями, а С. Петлюра здав полякам Кам'янець-Подільський, керівництво ЗУНР через Румунію виїхало до Відня.

Опинившись в еміграції, Є. Петрушевич продовжував боротьбу за відновлення незалежності ЗУНР на міжнародній арені.

Є. Петрушевич змушений був у травні 1923 р. розпустити уряд ЗУНР в екзилі й ліквідувати дипло­матичні представництва та місії за кордоном. Галицькі державні й політичні діячі вернулися до краю і включилися в легальну діяльність відповідно до програм партій і рухів. Є. Петрушевич переїхав у Берлін, де продовжив дипломатично-пропагандистські акції на захист поневоленого народу, розпо­всюджував ноти протесту проти діяльності польських окупаційних властей, надсилав заяви до Ліги Націй, видавав газету «Український прапор», надавав морально-політичну підтримку інтернованим -істинам Галицької армії в Чехословаччині.

ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет Дмитро Вітовський (1887—1919)

І деолог стрілецької політичної думки, державний військовий діяч Західноукраїнської Народної Республіки Дмитро Вітовський народився 1887 г в с.Медухи недалеко Галича (тепер Івано-Франківська область). Після закінчення гімназії в Станіслав (тепер Івано-Франківськ), вступив на юридичний факультет Львівського університету. Ще під час навчання в гімназії брав активну участь у роботі таємного гуртка, а в студентські роки вступив до Української Радикальної Партії.

На початку Першої світової війни Д. Вітовський вступив до Легіо­ну Українських січових стрільців. У 1914—1915 роках він командував сотнею, пізніше куренем Українських січових стрільців під час крово­пролитних боїв проти російських військ у Карпатах, на Маківці, над Стріпою. Улітку 1915 р. очолював військову комендатуру Галича. Ві­товський заснував друкований орган УСС — журнал «Шляхи», який виходив у 1915—1918 роках у Львові. У 1916—1917 роках Д. Вітовський, як комісар УСС у Ковелі, займався організацією українського шкільни­цтва, його стараннями було відкрито 17 народних шкіл.

Апогеєм військово-політичної діяльності Д. Вітовського стало очо­лене ним переможне Листопадове повстання у Львові 1918 р., яке пере­росло в національно-демократичну революцію і проголошення ЗУНР.

24 жовтня 1918 р., коли розвал Австро-Угорської імперії став фак­том, офіцерська нарада в Чернівцях уповноважила Вітовського очолити таємний військовий комітет у Львові. ЗО жовтня він прибув до Льво-

ва, його підвищили до рангу шамана та призначили головнокомандувачем. На історичному засіданні Української Національної Ради 31 жовтня Вітовський обґрунтував план негайного повстання з метою проголошення незалежності Східної Галичини. Задум блискуче реалізовано — без жодного крово­пролиття.

Перебуваючи на посаді державного секретаря військових справ ЗУНР, Дмитро Вітовський у досить складних умовах здійснює організацію Української галицької армії. Всього за півтора місяці титанічні мобілізаційні зусилля дали молодій західноукраїнській державі нову, стотисячну армію.

Від листопада 1918 р. до лютого 1919 р. він виконував функції військового міністра ЗУНР, а згодом брав участь у складі делегації ЗУНР у роботі Паризької мирної конференції, яка підбивала підсум­ки Першої світової війни. Метою участі делегації була спроба переконати Вищу Раду країн Антанти вжити заходів для припинення агресії з боку Польщі проти української держави. Проте всі зусилля виявилися марними.

4 серпня 1919 р. полковник Д. Вітовський вирушив із Берліна до Кам'янця-Подільського (тодішньої . столиці УНР). У Бре£лау (нині Вроцлав) літак отримав важливий вантаж — документи і гроші для Ди­ректорії, які друкувалися в Німеччині. 4 серпня літак вибухйув на кордоні з Польщею під Ратибором. Екіпаж, полковник Вітовський і його ад'ютант Юліян Чучман загинули.

Стислий довідник

Україна в першій половині 1919 р. Більшовицький режим в Україні. Друга радянсько-українська війна. Прийняття Конституції УСРР 1919 р.

У грудні 1918 — квітні 1919 років відбулася друга радянсько-українська війна, яка закінчилася . перемогою радянської Росії й установленням радянської влади майже на всій території України (за винятком західноукраїнських земель). 6 січня 1919 р. була проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). 10 березня 1919 р. на III Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові була при­йнята перша Конституція УСРР, розроблена на основі Конституції РРФСР.

Формально УСРР проголошувалася суверенною республікою. Вища законодавча влада належала Всеукраїнському з'їзду Рад, а в період між з'їздами — Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітетові (ВУЦВК) на чолі з Л Петровським. Виконавча влада належала Раді Народних Комісарів (РНК) на чолі зХ. Раковським. Влада на місцях передавалася комітетам бідноти (комбідам) [рево­люційним комітетам (ревкомам). Для придушення опору противників радянської влади створюва­лися Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), народні суди, революційні трибунали й робітничо-селянська міліція.

Фактично УСРР не була суверенною державою. КП(б)У підпорядковувалася РКП(б). Вищі органи влади УСРР (ВУЦВК, РНК України, Українська Рада народного господарства) діяли під безпосеред­нім керівництвом відповідних оргріів влади РРФСР. Був установлений контроль РСФРР над економі­кою України. Унаслідок створення військово-політичного союзу радянських республік об'єднанню під керівництвом вищих державних органів РРФСР підлягали війська, промисловість, залізничий тран­спорт, фінанси.

Як і в радянській Росії, в Україні більшовики проводили політику «воєнного комунізму» (1919— 1921). Ця політика передбачала націоналізацію промислових підприємств, централізацію управління промисловістю, уведення загальної трудової повинності, мілітаризацію праці, запровадження продо­вольчої розкладки, заборону приватної торгівлі, уведення зрівняльної оплати праці, запровадження карткової системи розподілу продуктів.

Політика «воєнного комунізму» викликала антибільшовицькі виступи селян під проводом отама­нів М. Григор'єва, Н. Махна, Зеленого (Д. Терпило) і призвела до економічної та політичної кризи на­прикінці 1920 — на початку 1921 років.

СЛОВНИК

Поняття й терміни

Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) — держава, проголошена більшовика­ми на українських землях 6 січня 1919 р. під час другої радянсько-української війни.

Конституція УСРР — Основний Закон, що законодавчо закріплював державний і суспільний устрій Української Соціалістичної Радянської Республіки, прийнятий 10 березня 1919 р. на III Всеукраїнсько­му з'їзді Рад у Харкові.

«Воєнний комунізм» — економічна політика більшовиків 1919—1921 років, запроваджена в роки громадянської війни з метою зосередження всіх трудових і матеріальних ресурсів у руках держави.

Націоналізація — перехід промислових підприємств, банків, землі з приватної власності у влас­ність держави.

Продовольча диктатура — система надзвичайних заходів радянської влади в роки громадянської війни, спрямованих на забезпечення продовольством робітників та Червоної армії.

Продовольча розкладка (продрозкладка) — система державних заготівель харчових продуктів і сільськогосподарської сировини, побудована на примусовому товарообміні.

ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет Василь Боженко (1871—1919)

П ольовий командир та військовий діяч часів громадянської війни Василь Боженко народився в сім'ї бідняка у с. Бережинка Херсонської губернії Єлисаветградського повіту. Із 12-ти років йому довелося піти на заробітки. У березні 1904 року за поширення листівок Одеського комітету РСДРП був уперше заарештований. Боженко брав участь у російсько-японській війні. Повернувшись із фрон­ту, продовжував революційну роботу на Єлисаветградщині, за що в 1907 р. був заарештований і три роки провів у в'язниці.

У 1915—1917 роках Боженко працював столяром у Київських механічних майстернях, був головою профспілки деревообробни­ків. З березня 1917 р. на зборах представників заводів та майсте­рень його було обрано до Тимчасового виконавчого комітету з ор­ганізації Київської Ради робітничих депутатів, тоді ж він вступив* у більшовицьку партію.

Під час Київського січневого збройного повстання 1918 р. на чолі Деміївського червоногвардійського загону Боженко брав участь у боях проти Української Центральної Ради. З березня 1918 р. після окупації Києва німецькими військами він перебував на Донбасі. У травні того ж року на чолі невеликого загону Боженко виходить з України в «нейтральну зону».

Наприкінці вересня 1918 р. Боженко був призначений командиром 2-го батальйону, а в листопа­ді — командиром Таращанського полку, пізніше — командиром Таращанської бригади, що входила

до складу 1-ї Української радянської дивізії, згодом до 44-ї Стрілецької дивізії, якою командував Щорс.

Таращанський полк разом із Богунським брав участь у бойових діях проти Директорії й оволодів Ки­євом 5 лютого 1919 р., за що був нагороджений Червоним прапором, а командир Боженко — іменною золотою зброєю. Помер Боженко на станції Славута 21 серпня 1919 р.

ФАКТИ ...:. Стислий довідник \

Україна в другій половині 1919 р. Денікінський режим в Україні

Навесні 1919 р. білогвардійські війська генерала А. Денікіна прорвали фронт Червоної армії на пів­дні України й наприкінці літа встановили свій контроль над Кримом і Лівобережжям. На окупованій території денікінці ліквідували радянську владу й установили окупаційний режим, поділивши Укра­їну на Харківську, Київську та Новоросійську області на чолі з губернаторами, які мали необмежені повноваження.

Характерними рисами денікінського окупаційного режиму були відновлення поміщицької влас­ності на землю, стягнення із селян податку на потреби білогвардійської армії, ліквідація 8-годинного робочого дня, збільшення норм виробітку на підприємствах, закриття українських газет і журналів, припинення діяльності Всеукраїнської академії наук (ВУАН), здійснення репресій проти політичних противників, застосування військово-польових судів, арешти та страти без суду і слідства комуністів і радянських службовців.

Проти денікінського режиму виступили селяни й робітники, яких очолили представники різних по­літичних партій (більшовики, ліві есери, боротьбисти, анархісти). 11 жовтня 1919 р. радянські війська Південного фронту під командуванням О. Єгорова перейшли в контрнаступ і до кінця березня 1920 р. розгромили основні сили Денікіна, відкинувши їх у Крим. На початку 1920 р. в Україні було втретє встановлено радянську владу та відновлено політику «воєнного комунізму».

Перший «Зимовий похід» армії; УНР. Варшавська угода між УНР та Польщею

У другій половині 1919 р. війська УНР і ЗУНР опинилися в «трикутнику смерті» між військами Радянської Росії, Польщі та армією Денікіна. Першою припинила збройний опір армія ЗУНР, яка пе­рейшла на бік денікінців. Є. Петрушевич виїхав до Відня. Директорія розпалася, С. Петлюра виїхав до Варшави. 6 грудня 1919 р. —-6 травня 1920 р. частина військ УНР під командуванням генерала М. Омеляновича-Павленка здійснила перший «Зимовий похід» тилами денікінських і радянських військ, подолавши з боями 2 тис. км.

21—24 квітня 1920 р. уряди УНР і Польщі уклали Варшавську угоду, за якою Польща визнавала існування УНР. Натомість УНР відмовлялася від претензій на західноукраїнські землі (Східну .Гали­чину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся), які відходили до Польщі. Таємна військова конвенція передбачала спільні воєнні дії УНР і Польщі в боротьбі з радянською Росією для відновлен­ня суверенітету УНР.

СЛОВНИК

Поняття й терміни

Перший «Зимовий похід» — військово-партизанський рейд військ УНР під командуванням ге­нерала М. Омеляновича-Павленка, здійснений тилами денікінських і радянських військ 6 грудня 1919 р. — 6 травня 1920 р.

Варшавський договір — угода між УНР та Польщею, укладена 20 квітня 1920 р., яка передбачала спільні військові дії проти радянських військ на території України, відновлення влади Директорії УНР, визнання УНР, анексію Польщею західноукраїнських земель.

ФАКТИ Стислий довідник

Україна в 1920 р. Польсько-радянська війна на території України.

Утворення Галицької СРР. Другий «Зимовий похід» армії УНР

25 квітня 1920 р. почалася польсько-радянська війна. У квітні—травні 1920 р. об'єднані польсько-українські війська зайняли Правобережну Україну (Житомир, Вінницю, Київ) і форсували Дніпро, однак були зупинені радянськими військами. На окупованій Польщею території відновлювалося помі­щицьке землеволодіння, вивозилися промислове устаткування й сировина, що призвело до селянських повстань.

14 травня 1920 р. радянські війська Західного фронту під командуванням М. Тухачевського почали контрнаступ у напрямку Варшави, а 26 травня 1920 р. війська Південно-Західного фронту під коман­дуванням О. Єгорова розгорнули наступ на Львів, зайняли Правобережну й Західну Україну та всту­пили на територію Польщі. 15 липня 1920 р. у Східній Галичині було проголошено радянську владу й створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР).

17 серпня 1920 р. польські війська перейшли в контрнаступ під Варшавою й відтіснили радянські війська до Житомира та Бердичева. Підписання 12 жовтня 1920 р. Ризького перемир'я між Польщею та Радянською Росією означало розрив відносин Польщі з УНР. Українські війська на чолі з С. Петлю­рою продовжили боротьбу самостійно, однак у листопаді 1920 р. змушені були відступити до р. Збруч і переправитися на окуповану Польщею територію, де були інтерновані в табори для військовополо­нених.

18 березня 1921 р. РРФСР та УСРР уклали з Польщею Ризький мирний договір, за умовами якого Польща визнавала УСРР і БСРР, однак Західна Україна (Східна Галичина, Західна Волинь, Західне По­лісся, Холмщина, Підляшшя) і Західна Білорусія ввійшли до складу Польщі.

У листопаді 1921 р. відбувся другий «Зимовий похід» військ УНР під командуванням генерала-хорунжого

Ю. Тютюнника з метою організації масового антирадянського повстання селянства. Біля м. Базар на Житомирщині учасники рейду були розбиті радянськими військами, більшість повстан­ців потрапила в полон і була розстріляна. Другим «Зимовим походом» закінчилася збройна боротьба військ УНР за незалежність України.

СЛОВНИК

Поняття й терміни

Галицька Соціалістична Радянська Республіка (ГСРР) — територіальне утворення, проголоше­не більшовиками 15 липня 1920 р. у Східній Галичині під час польсько-радянської війни.

Ризький мирний договір — угода між РРФСР, УСРР, БСРР та Польщею, укладена 18 березня 1921 р., за умовами якої Польща визнавала УСРР і БСРР в обмін на входження до її складу Західної України та Західної Білорусії.

Другий «Зимовий похід» — військово-партизанський рейд військ УНР під командуванням генерала-хорунжого Ю. Тютюнника з метою організації масового антирадянського повстання селян­ства в листопаді 1921 р.

ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет Юрій Тютюнник (1891—1930)

У країнський політичний діяч, генерал-хорунжий армії УНР Юрій Йосипович Тютюнник народився в 1891 р. у с. Будище (нині Черкаської області). Навчався в сільській школі, закінчив агрошколу в Ума­ні. У роки Першої світової війни Тютюнник перебував на фронті, отримав офіцерський чин.

Восени 1917 р. Тютюнник організував у Звенигороді Кіш віль­ного козацтва, який завдавав відчутних ударів частинам 58-ї біль­шовицької армії. Було захоплено кілька червоних артилерійських підрозділів, роззброєно Звенигородську червону гвардію. Під час австро-німецької окупації Ю. Тютюнник був одним з організато­рів селянського повстання проти іноземних загарбників та геть­мана П. Скоропадського. Повстанська армія, що налічувала до 25 тис. вояків, знищила близько 6 тис. солдат армії противника, проте й сама була розгромлена.

Ю. Тютюнник у цей час очолив у Києві підпільний революцій­ний комітет, що мав тісні зв'язки з Директорією, яка в листопаді 1918 р. оголосила повстання проти гетьмана Скоропадського. Ке­ровані ревкомом загони в першій половині грудня 1918 р. захопили Печерськ та інші райони Києва. 14 грудня Ю. Тютюнник щиро ві­тає вступ до Києва Директорії.

У лютому 1919 р. частини Ю. Тютюнника об"єдналися із заго­нами

М. Григор'єва. Повстанці разом із Червовою армією повели бойові дії проти денікінців та військ Антанти, зайняли в березні

1919 р. Херсон і Одесу. Однак у травні 1919 р.. зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тю­тюнник і Григор'єв повернули зброю проти Росії.

У липні 1919 р. Ю. Тютюнник на чолі частини повстанської армії прибув до Жмеринки і приєднався до армії УНР. Улітку 1919 р. очолював групу військ у бога із більшовиками. Наприкінці серпня 1919 р. частини

Ю. Тютюнника протистояли денікінському шороусу генерала Я. Слащова. У тому ж році Юрій

Йосипович був призначений помічником командувача армії УНР. Не склав зброї і після інтернування українських частин до Польщі. За літо й осінь 1921 р. підготував план другого «Зимового походу» на територію України з метою підняти антибільшовицьке повстання. Другий «Зимовий похід» розпо­чався в листопаді 1921 р., однак українські війська зазнали поразки від більшовиків. Та інакше і бути не могло. Цей листопадовий рейд міг переможно закінчитися тільки тоді, коли б він був підтриманий широкими колами селянства. Але цього не сталося, оскільки перехід до НЕПу зробив свою політичну справу.

У 1924 р. Ю. Тютюнник повернувся в радянську Україну. Він оселився в Харкові, викладав у Хар­ківській школі червоних старшин. Юрій Йосипович написав спогади про «Зимовий похід», кілька кі­носценаріїв, працював редактором художніх фільмів, навіть зіграв роль самого себе у фільмі «ПКП».

1929 р. його було заарештовано, вивезено до Москви й без суду розстріляно.

ФАКТИ

Стислий довідник Розгром військ Врангеля і махновців

У квітні 1920 р. кримське угрупування білогвардійців очолив генерал П. Врангель. 6 червня 1920 р. врангелівські війська, скориставшись тим, що основні сили Червоної армії брали участь у війні з Поль­щею, почали наступ із Криму й захопили Північну Таврію, однак були зупинені радянськими війська­ми на лінії Херсон — Нікополь — Бердянськ.

7 серпня 1920 р. радянські війська Південного фронту на чолі з М. Фрунзе разом із військами Н. Махна перейшли в контрнаступ, який завершився розгромом білогвардійських військ у Північній Таврії й витісненням їх до Криму.

8-—11 листопада 1920 р. радянські війська взяли штурмом Перекопські укріплення, увірвалися в Крим і до 16 листопада встановили радянську владу в Сімферополі, Севастополі, Феодосії, Керчі, Алушті та Ялті. Частина білогвардійських військ та біженців евакуювалися на кораблях Антанти до Туреччини, а ті, що залишилися, стали жертвами «червоного терору».

Після розгрому військ П. Врангеля радянське командування вирішило знищити махновців. 25 ли­стопада 1920 р. радянські війська оточили війська Н. Махна в районі Євпаторії в Криму, а 26 листопа­да — у Гуляй-Полі. Зазнавши великих втрат, махновці прорвали оточення, однак незабаром їм було зав­дано нищівної поразки. У серпні 1921 р. Н. Махно разом із невеликим загоном відступив до Румунії.

СЛОВНИК Поняття й терміни

«Червоний терор» — розправа більшовиків зі своїми політичними противниками після встанов­лення радянської влади.

Анархізм — суспільно-політична течія, яка характеризується відмовою від будь-якої організованої політичної діяльності та державної влади.

ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет Нестор Махно (1888-1934)

У країнський повстанський отаман, один із лідерів анархістсько­го руху Нестор Іванович Махно народився 1888 р. у с. Гуляй-Поле Катеринославської губернії в селянській сім'ї. Деякий час навчався в гуляйпільській початковій школі. У 1906 р. став членом анархіст­ської організації «Спілка бідних хліборобів». У 1906—1908 роках за участь у експроріаційних акціях Махна кілька разів заарешто­вували. У березні 1910 р. Одеський військовий суд засудив Махна до смертної кари, яка незабаром була змінена довічною каторгою. У 1911—1917 роках Махно був ув'язнений у Бутирській тюрмі в Мо­скві.

Після Лютневої революції 1917 р. в Росії він повернувся на Ка-теринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і вій­ськовий діяч. Махно став одним з ініціаторів заснування Селянської спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників і металістів. Створена Махном міс

цева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.

З початку січня 1919 р. Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії і Антанти. Він очолював бригаду в першій Задніпровській дивізії, до якої входила частина війська отамана Григор'єва.

Протягом вересня—жовтня 1919 р. війська Махна вели бої проти Денікіна знищуючи окремі части­ни та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було вимушене кинути свої найкращі сили на чолі зі Слащовим і отаманом Шкуром. У кінці 1919 — на початку 1920 років проти повстанців були стягнуті великі сили радянських військ під командуванням Якіра.

Під час наступу військ Врангеля у вересні—жовтні 1920 р. Махно знову пішов на зближення з біль­шовиками. У ході Перекопсько-Чонгарської операції Червоної армії махновські загони першими фор­сували Сиваш. Одразу після розгрому військ Врангеля радянське командування, порушуючи підписа­ну угоду, розпочало рішучу ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади.

Боротьба Махна проти більшовицької диктатури завершилася влітку 1921 р., коли він із залишка­ми своїх людей перейшов румунський кордон, а звідти подався до Польщі. Радянський уряд зажадав видачі Махно. Після суду над Махном у Польщі він був виправданий і в 1924 р. виїхав у Німеччину, потім до Франції. Будучи серйозно хворий, існував переважно на пожертвування анархістів. Залишив тритомні мемуари.

ФАКТИ

Стислий довідник Культура і духовне життя в Україні в 1917—1920 рр.

Повалення царизму, боротьба за незалежність, кардинальні соціально-економічні зміни сприяли духовному піднесенню українського суспільства. Однак жорстока боротьба різних політичних сил, матеріальні й людські втрати під час Першої світової й громадянської воєн, еміграція діячів літератури й мистецтва за кордон негативно вплинули на розвиток культури. Період 1917—1920 років став почат­ком українського національного культурного відродження.

Галузь культури	Основні досягнення культури
Освіта	Позитивні зміни відбулися в галузі освіти, збільшилася кількість загальноосвітніх шкіл і вищих навчальних закладів. Центральна рада, Гетьманат і Директорія сприяли українізації системи освіти: відкривалися українські гімназії й університети (у Києві та Кам'янець-Подільському), запроваджувалося обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України. Радянська влада запровадила обов'язкове безплатне навчання дітей із 7 до 16 років, створила республіканську комісію для ліквідації неписьменності дорослих, відкрила робітничі факультети для підготовки робітничої та селянської молоді до вступу у ВНЗ
Наука	Відбулося відкриття Української академії наук (24 листопада 1918 р.), яка мала історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний відділи. Першими академіками стали В. Вернадський (президент УАН), А. Кримський, Д. Багалій, М. Кащенко, М. Туган-Барановський та ін.
Література	У літературі існували напрямки: романтизм (В. Сосюра. «Червона зима», «Третя рота В. Чумак. «Заспів»; А. Еллан-Блакитний. «Удари молота і серця»; П. Тичина. «Золотий гомін», «Сонячні кларнети»), неокласицизм (М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара), розвивалися авангардні напрямки — символізмі футуризм
Образотворче мистецтво	Розвивалося образотворче мистецтво: було відкрито Українську академію мистецтв, членами якої стали художники М. Бойчук. Г. Нарбут, Ф. Кричевський, О. Мурашко. Було відкрито перший в Україні пам'ятник Т. Шевченку (м. Ромни, скульптор І. Кавалерідзе)
Театральне мистецтво	Значні зміни відбулися в театральному мистецтві: були засновані Український театр драми та опери (Київ), Новий драматичний театр ім. І. Франка (Вінниця), у яких працювали режисери-новат Г.Юра
Музичне мистецтво	Розвивалося музичне мистецтво: бум створені Українська республіканська капела під проводом К. Стеценка й 0 - Державна українська мандрівна капела («Думка») на чолі з Н. Городовеивх, таорнли композитори Л. Ревуцький, Г. Верьовка, М. Леонтович, Б. Лятошинсь-:

Робота з історичним джерелом

Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви Декрет Тимчасового Робітничо-Селянського

уряду України 19 січня 1919 р.

1. Церква відокремлюється від держави.

2. В межах республіки забороняється видавати будь-які місцеві закони або постанови, які б утис­кали або обмежували волю сумління, або встановлювали будь-які переваги та привілеї на підставі віросповідної приналежності людини.

3. Кожний громадянин може сповідати будь-яку релігію або не сповідати жодної. Всякі правопо-збавлення, що зв'язані з сповіданням будь-якої віри або з несповіданням жодної, скасовуються...

5. Вільне виконання релігійних обрядів забезпечується, оскільки вони не порушують громад­ського ладу і не супроводяться замахами на права громадян Радянської Республіки. Місцева влада має право вжити всіх потрібних заходів для гарантування в цих випадках громадянського ладу і безпеки.

6. Ніхто не може, посилаючись на свої релігійні переконання, уникати виконання своїх грома­дянських обов'язків. Винятки з цього положення при умові заміни одного громадського обов'язку іншим, в кожному окремому випадку за ухвалою народного суду...

9. Школа відокремлюється від церкви...

12. Жодні церковні та релігійні громади не мають права володіти власністю. Прав юридичної осо­би не мають.

13. Все майно церковних і релігійних громад, що існують на Україні, є народною власністю.

1. У яких історичних умовах виник цей документ?

2. Які основні положення він закріплює?

3. Які наслідки мало прийняття цього документа?

Робота з картосхемою «Українська революція 1917—1918 років. Українська державність 1918—1921 років»

Покажіть на картосхемі:

• напрямок наступу радянських військ у січні—березні 1919 р.

• райони дії загонів Н. Махна;

• напрямок наступу Добровольчої армії генерала А. Денікіна;

• напрямок наступу Червоної армії в жовтні 1919 р. — січні 1920 р.; .

• перший «Зимовий похід» армії УНР;

• межу просування радянських військ на кінець березня 1920 р.;

• наступ Червоної армії в травні—серпні 1920 р.;

• другий «Зимовий похід» армії УНР. ( карта Є)

1. Як називається документ, витяг із якого наведено?

«Українська Народна Республіка, з одної, і Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина, з другої сторони, заявляють, що воєнний стан між ними покінчений. ...Між Українською Народ­ною Республікою... і Австро-Угорщиною, ...оскільки ті дві держави граничимуть із собою, будуть мати ті границі, які існували між: Австро-Угорською монархією і Росією перед вибухом війни».

А Брестський мир Б Варшавська угода В Конституція УНР Ґ Ризький мир

2. Кому з українських громадсько-політичних діячів належить наведена характеристика? «Почесний військовий отаман Вільного Козацтва, гетьман Української Держави, ініціатор відро­дження козацтва».

А В. Винниченку . Б Н. Махну В С. Петлюрі Г П. Скоропадському

3. Коли в Києві відбулося проголошення Акта злуки Української Народної Республіки і Західноукра­їнської Народної Республіки?

А 29 квітня 1918 р. Б 14 грудня 1918 р.. В 22 січня 1919 р. Г 5 лютого 1919 р.

4 . Якою цифрою позначено на картосхемі напря­мок наступу військ Червоної армії під коман­дуванням В. Антонова-Овсієнка в 1919 р.?

А 1 Б 2 В З Г 4

5. Якими були спільні причини поразки Української революції й національно-визвольних змагань українського народу? .

А відсутність єдності в діях задля загальнонаціональних інтересів

Б слабка підтримка українських політичних партій та організацій

В погане забезпечення українських військ зброєю і спорядженням

Г нездатність створити ефективну систему державного управління

6. Які діячі української культури 1917—1920 років були композиторами?

А Д. Багалій, В. Вернадський, А. Кримський

Б М. Бойчук, Ф. Кричевський, Г. Нарбут

В Г. Верьовка, М. Леонтович, Л. Ревуцький

Г М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина

7. Установіть відповідність між поняттями та їх визначеннями.

1 мілітаризація праці А. запровадженя карткової системи розподілу продуктів за

2 націоналізація промисловості класовою ознакою

3 продовольча розкладка Б перехід промислових підприємств із приватної власності

4 централізація управління у власність держави

В підпорядкування промисловості Всеросійській раді на­родного господарства

Г система заготівель, побудована на примусовому вилучен­ні продовольства в

селян

Д введення загальної трудової повинності та військових по­рядків на підприємствах

8. Установіть послідовність подій боротьби за збереження державної незалежності України.

А здійснення військами УНР першого «Зимового походу»

Б проголошення Західноукраїнської Народної Республіки

В повалення військами Директорії гетьманського режиму

Г перемога українського національного повстання у Львові

КОМЕНТАРІ ДО ОКРЕМИХ ВІДПОВІДЕЙ НА ЗАВДАННЯ ТЕСТУ У ФОРМАТІ ЗНО, УМІЩЕНОГО В ЖУРНАЛІ «ТІМО-АБІТУЙЄНТ. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ», № 9

Вашій увазі пропонуються коментарі до завдань, які побудовані на матеріалі тем, що охоплюють історію України від початку XX ст. до 1920 р., розглянутих на сторінках двох останніх номерів жур­налу.

У коментарях запропоновано алгоритми встановлення правильної відповіді, які можна використо­вувати і при виконанні інших завдань такого типу.

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

26. Прочитайте уривок з історичного есе І. Лисяка-Рудницького та виконайте завдання.

«Поява сильної та динамічної спільноти у Галичині наклала відбиток на українські землі в Росії. Так сформувалася концепція Галичини, як маленького краю з великою місією, покликаного стати географічною базою і плацдармом визвольної боротьби усього українського народу...»

В уривку йдеться про концепцію Галичини, як

А «українського Рубікону». Б. «української Землі Обіцяної».

В «українського Третього Риму».

Г «українського П'ємонту».

Завдання 26 перевіряє уміння працювати з історичним джерелом (отримувати інформацію з дже­рела, застосовувати набуті знання у зв'язку з його змістом).

Виконуючи завдання, в умові якого міститься уривок історичного джерела, варто звернути ува­гу на ключові слова, що допоможуть нам відповісти на запитання, поставлене до нього. У даному випадку необхідно встановити відповідність між: характеристикою й концептуальним визначенням Галичини, тобто обрати серед запропонованих вираз, який уживали для характеристики місця й ролі Галичини в національно-визвольній боротьбі кінця XIX— початку XXст.

Ключовими висловлюваннями щодо характеристики Галичини є:

1) «маленький край з великою місією»;

2) «покликаний стати географічною базою та плацдармом визвольної боротьби всього українсько­го народу».

Залучивши знання із всесвітньої історії й проаналізувавши запропоновані варіанти відповіді, можна встановити, що найбільше дана характеристика подібна до характеристики П'ємонту. Це історич­на область Італії, у минулому королівство, довкола якого в XIX ст. відбулося об'єднання італійських земель у єдину державу.

., Правильна відповідь: Г

27. Підписання 17 жовтня 1905 р. Миколою II Маніфесту про «дарування» населенню громадянських прав і свобод сприяло

А організації лівими силами збройних повстань у промислових містах.

Б поширенню серед революціонерів терористичних методів боротьби.

В становленню провідних українських партій і суспільних організацій.

Г посиленню владними структурами репресій проти опозиційних сил. -

Завдання 21 перевіряє сформованість уміння встановлювати наслідки історичних подій.

Упоратися із цим завданням можна лише за умови детального аналізу подій, про які йдеться в умові —революції 1905—1907рр., а саме підписання Миколою II Маніфесту 17 жовтня.

Видання названого Маніфесту стало наслідком широкомасштабного жовтневого політичного страйку. Революційну хвилю жовтня 1905 р. царизмові не вдалося придушити силою, і він змушений був піти на поступки. Було видано Маніфест, у якому народові обіцяли громадянські свободи (недо­торканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парла­менту — законодавчої Державної думи із залученням до виборів усіх верств населення. Цей документ мав надзвичайно важливі наслідки.

По-перше, він суттєво розширив межі легальної політичної та культурної діяльності, помітно її пожвавив та урізноманітнив. У 1905 р. в Лубнах виникає перша в Російській імперії україномовна газета «Хлібороб». Незабаром газети українською мовою почали виходити в Катеринославі, Одесі,

Полтаві, Харкові та інших містах. У Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині та інших містах виникають осередки культурно-освітньої організації «Просвіта».

По-друге, нового імпульсу було надано процесові масової самоорганізації суспільства, тобто утво­ренню партій, рад, профспілок та інших суспільних організацій. Під час революції зростає чисельність партії російських есерів, більшовицької та меншовицької фракцій РСДРП. Водночас на базі попередніх об'єднань виникають і набирають сили та досвіду українські партії, які 1917р. стануть домінуючими в Центральній Раді: 1905 р. із частини Революційної української партії (РУП), що перейшла на марк­систську платформу, утворюється Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП); у 1907р. на основі гуртків есерів, які вийшли з РУП ще 1903—1904 років, виростає Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).

Зіставимо пригадане із запропонованими варіантами відповіді. Очевидно, що правильним буде ва­ріант В.

Правильна відповідь: В

28. Зображені пам'ятки української архітектури збудовано в стилі

А бароко. Б модерну. В класицизму. Г реалізму.

Завдання 28 перевіряє сформованість уміння отримувати інформацію з візуального джерела. У даному випадку йдеться про необхідність визначити стиль, у якому збудовані українські пам'ятки архітектур: Загальна геометрія будівель, наявність веж, характер оздоблення, трапецієподібна форма вікон, а також: час спорудження (підписи під малюнками дозволяють віднести ці будинки що-найраніше до другої половини XIX ст. — до пореформеного періоду в Наддніпрянській Україні) дають можливість визначити архітектурний стиль—модерн.

Правильна відповідь: Б

29. Головна українська рада, Союз визволення України — це політичні організації, створені в

А 1914 р. Б 1915 р. В 1916 р Г 1917 р.

Завдання 29 перевіряє знання дат. Ураховуючи, що програмою ЗНО дати створення Головної укра­їнської ради та Союзу визволення України (політичних організацій, що виникли на початку Першої світової війни) віднесені до обов'язкових, варто пам'ятати, що ці організації були створені в серпні 1914 р.

Правильна відповідь: А

30. Проголошення Українською Центральною Радою Першого Універсалу спричинено

А більшовизацією Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.

Б відмовою Тимчасового уряду визнати право України на автономію.

В відправленням українізованих військових частин на фронт.

Г збройним виступом самостійників у Києві.

Завдання ЗО перевіряє сформованість уміння встановлювати причини історичних подій.

Як і при аналізі завдання 27, доцільним буде провести детальний аналіз подій, про які йдеться в умові — проголошення Українською Центральною Радою Першого Універсалу.

Скликаний у квітні 1917р. Всеукраїнський національний конгрес визначив базовий принцип держа­вотворення: «тільки національно-теритщщльна автономія України у змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі». Спираючись на рішення Українського військового з'їзду, Всеукраїнського національного конгресу, виражаючи революційні на­строї та інтереси українського народу, Українська Центральна Рада дедалі активніше вимагає визна­ння і схвалення Тимчасовим урядом автономії України. Із цією метою в травні 1917р. до Петрограда виїхала представницька делегація, очолювана лідерами найвпливовіших українських партій — В. Ви-нниченком, М. Ковалевським та С. Єфремовим. Тимчасовий уряд відхилив вимоги щодо автономії, мотивуючи свої дії тим, що, по-перше, оскільки Центральна Рада не обрана шляхом всенародного го­лосування, вона не може висловлювати волю всього народу українських земель; по-друге, проголошен­ня автономії України могло б спричинити низку територіальних та інших непорозумінь; по-третє, питання про адміністративний устрій майбутньої Російської федеративної республіки мають вирі­шувати тільки Установчі збори, скликання яких планувалося на кінець року.

Таке рішення Тимчасового уряду надзвичайно загострило українсько-російські відносини. 23 червня 1917р. Центральна Рада приймає І Універсал, у якому проголошує автономію України і підкреслює, що «однині самі будемо творити наше життя».

Зіставимо пригадане із запропонованими варіантами відповіді. Очевидно, що правильним буде вріант Б.

Правильна відповідь: Б

3 1. На карті заштриховано території,

А контрольовані більшовицькими військами напередодні гетьманського перевороту.

Б передані Українській Народній Республіці за умовами Брест-Литовського договору.

В підвладні Генеральному секретаріату після падіння Тимчасового уряду.

Г утрачені УНР у результаті завершення першої війни з радянською Росією.

Завдання 31 передбачає перевірку сформованості просторової предметної компетентності учас­ників тестування з історії України, оскільки умова містить картосхему.

Алгоритмом виконання можуть бути наступні кроки.

Перший. Визначаємо та узагальнюємо інформацію, подану на карті, із позиції поставленого до неї запитання. Завдання вимагає визначити щішитриховану територію. Отже, на першому етапі з'ясовуємо, які території, власне, заштриховані. За назвами міст визначаємо, що це землі, розміщені навколо Катеринослава. Луганська, Харкова, Сум, Стародуба.

Другий крок. Установлюємо відповідність отриманої інформації з карти до кожного запропонова­ного варіанта відповіді. Дана процедура дозволяє нам «упізнати» в заштрихованих територіях «чо­тири з половиною губернії» — Харківщину, Катеринославщину, Херсонщину, Таврію (без Криму) і ча­стину Чернігівщини, які вийшли з-під контролю Генерального секретаріату відповідно до «Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріату Тимчасового уряду на Україні» і знову увійшли до території Української Народної республіки, а отже, стали підвладними її виконавчому органові — Генеральному секретаріату — відповідно до Третього Універсалу Центральної Ради. Цей документ було прийнято в листопаді 1917 р. після падіння Тимчасового уряду.

Правильна відповідь: В . -

32. Про яку державу йдеться в уривку з історичного джерела?

«Тепер є сприятливі обставини... завдання створення в Києві Української академії наук бере на себе держава. Завдання це — справа державної ваги, й вирішити його не під силу приватному товари­ству. Участь держави в цій справі, створення Комісії на чолі з В. І. Вернадським дасть можли­вість втілити думку про Академію скоро та найбільш повно...»

А Українську Народну Республіку доби Центральної Ради ...

Б Українську Державу гетьмана П. Скоропадського

В Українську Народну Республіку доби Директорії

Г Українську Радянську Соціалістичну Республіку

Завдання 32 перевіряє вміння працювати з історичним джерелом (отримувати інформацію з дже­рела, застосовувати набуті знання у зв'язку з його змістом). У джерелі йдеться про організацію Укра­їнської академії наук і створення із цією метою комісії на чолі з В.І. Вернадським.

Завдання вимагає встановити назву державного утворення на українських землях, за існування якого відбувалися описані події.

Зіставивши отриману з джерела інформацію із запропонованими варіантами відповіді, можемо при­гадати, що саме за гетьманату помітними були зрушення в галузі культури та освіти: створено понад 150 українських гімназій; вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників; від­крито два державних університети в Києві та Кам'янці-Подільському; засновано широку мережу за­гальнокультурних закладів та установ (Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Українська національна бібліотека, Український театр драми та опе­ри, Українська державна капела, Державний симфонічний оркестр тощо). У листопаді 1918 р. було відкрито Українську академію наук, президентом якої став В. Вернадський.

Правильна відповідь: Б

33. У листопаді 1918 р. Український національний союз утворює Директорію з метою

А підготовки Акта злуки УНР та ЗУНР.

Б боротьби проти наступаючих частин Червоної армії.

В організації повстання проти гетьмана П. Скоропадського.

Г боротьби проти білогвардійських військ генерала А. Денікіна.

Завдання 33 відноситься до категорії тестів, які перевіряють знання передумов, причин, приводів, сутності, наслідків і значення історичних подій та явищ.

У травні 1918 р. партії просоціалістичної орієнтації утворили опозиційний гетьманові Український національно-державний союз (із серпня — Український національний союз). 13 листопада на таємному засіданні цієї організації розглядалося питання про збройний виступ проти П. Скоропадського. Для керівництва виступом обрали тимчасовий верховний орган УНР — Директорію — у складі В. Винни-ченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, О. Андрієвського, А. Макаренка. Правильна відповідь: В

Завдання на встановлення правильної послідовності

56. Установіть послідовність подій Української революції.

А Утворення Генерального секретаріату

Б Проголошення Української Народної Республіки

В Збройний виступ самостійників у Києві

Г Утворення Української Центральної Ради

Завдання 56 передбачає встановлення хронологічної послідовності подій Української революції. Початком Української революції можна вважати посилення політичної активності під впли­вом подій Лютневої революції в Петербурзі і створення 4 березня 1917 р. Української Центральної Ради — громадсько-політичного об'єднання, що в надзвичайно короткий час стало представницьким органом народної влади. 23 червня 1917 р. Центральна Рада приймає Перший Універсал, у якому про­голошує автономію України. Одним із перших кроків після проголошення Універсалу стало створення Тимчасового революційного уряду — Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком.

Така активна державотворча діяльність викликала занепокоєння в Петрограді. Проте на відкри­тий конфлікт із Центральною Радою Тимчасовий уряд у тих обставинах іти не міг, необхідно було шукати компроміс. Знайдений компроміс став основою Другого Універсалу Центральної Ради, про­голошеного 3 липня 1917р. Він став причиною урядової кризи в Росії. Наростаюча криза та політична невизначеність ситуації підштовхнули до активних дій самостійників. 4—6 липня в Києві відбувся збройний виступ полку ім. П. Полуботка, який мав на меті встановити цілковитий контроль над Києвом і змусити Центральну Раду проголосити самостійність України. Спільними діями збройних формувань Центральної Ради і Тимчасового уряду цей виступ було придушено.

Жовтневе більшовицьке повстання та падіння Тимчасового уряду, з одного боку, вирішували ча­стину проблем та конфліктів, з іншого — породили нові. У жовтні 1917 р. в Україні розгорнулася бо­ротьба між: трьома політичними силами — прибічниками Тимчасового уряду, опорою яких був штаб Київського військового округу (КВО), більшовиками, які користувалися підтримкою рад робітничих і селянських депутатів, та національними силами, що гуртувалися навколо Центральної Ради. Продовжуючи власну державотворчу лінію, 7 листопада 1917 р. вона ухвалює Третій Універсал, у якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах дев'яти українських губерній.

Правильна відповідь: ГА В Б

Завдання множинного вибору з короткою відповіддю

59. Укажіть положення, що розкривають основний зміст Третього Універсалу Української Центральної Ради.

1 Поширення влади Української Центральної Ради на Київщину, Поділля, Волинь і Чернігів­щину.

2 Проголошення автономії України у складі демократичної Російської Республіки.

3 Установлення восьмигодинного робочого дня, державного контролю за продукцією, виробле­ною в Україні.

4 Проголошення Української Народної Республіки.

5 Скасування приватної власності на землю поміщицьких та інших «нетрудових» господарств.

6 Проголошення православ'я державною релігією УНР.

Завдання 59 перевіряє сформованість умінь групувати історичну інформацію за вказаною ознакою, а також: аналізувати та оцінювати істинність висловлювань, спираючись на власні історичні знання.

7 листопада 1917 р. Українська Центральна Рада ухвалила Третій Універсал, у якому проголошу­валося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах дев'яти українських губерній. Цей документ визначав широку програму дій: скасування поміщицького землеволодіння; запровадження 8-годинного робочого дня; установлення державного контролю над виробництвом; надання націо­нальним меншинам «національно-персональної автономії»; забезпечення українському народові демо­кратичних прав і свобод; скасування смертної кари, амністію політв'язням; скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів. На жаль, універсал мав суттєву суперечність: широко окресливши Україну як незалежну державу, він усе ж залишив федеративний

зв'язок із Росією, що як держава вже не існувала.

Проаналізуємо наведені в завданні положення з огляду на їхню відповідність наведеній характери­стиці документа.

1 Поширення влади Української Центральної Ради на Київщину, Поділля, Волинь і Чернігівщи­ну. — Ні

2 Проголошення автономії України у складі демократичної Російської Республіки. — Ні.

3 Установлення восьмигодинного робочого дня, державного контролю за продукцією, виробленою в Україні. — Так.

4 Проголошення Української Народної Республіки. — Так.

5 Скасування приватної власності на землю поміщицьких та інших «нетрудових» господарств- так

6 Проголошення православ'я державнокУрелігією УНР. — Ні. Правильна відповідь: 3,4, 5

у складі федеративної Росії. Однак Тимчасовий уряд узяв курс на збереження «єдиної і неподільної) Росії й відмовився визнати право України на автономію.