З Четвертого універсалу Української Центральної Ради (січень 1918 р.)

Народе України!

Твоєю,силою, волею, словом утворилась на Українській Землі вільна Українська Народня Респу­бліка. Здійснилася давня мрія Твоїх батьків, борців за волю й право робочого люду!

Та в трудну годину народилась воля України. Чотири роки жорстокої війни обезсилили наш край і народ. Фабрики не виробляють товарів. Підприємства здержують свою працю, залізні дороги роз­биті, гроші падають у ціні. Скількість хліба зменшується. Наступає голод. По краю розмножилися ватаги грабіжників і убийників, особливо, коли з фронту рушило російське військо, творячи кріваву різню, безлад і руїну На нашій землі.

Та для того, щоб ні російське Правительство. ні ніяке инше не ставило перешкод Україні в уста­новленню того бажаного мира, для того, щоб повести свій край до ладу, творчої праці, закріплення революції і нашої волі, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всім горожанам України:

Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суве­ренною Державою Українського Народу.

З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й іншими ми бажаємо жити в згоді й приязни, але ніяка з них не може вміщуватися в життя самостійної Української Республіки.

Вдасть у ній буде належати тільки до народу України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого наро­ду — селян, робітників і салдатів та виконуючий орган, який віднині буде називатися Радою Народніх Міністрів.-,. .

Щодо так званих большевиків і инших напасників, "які розграблюють і руйнують наш кран, то поручаємо Правительству Української Народньої Республіки твердо й рішучо взятися за боротьбу з ними:

. Одночасно з тим, коли армія буде демобілізуватися, доручаємо розпускати салдатів, а після за-. твердження мирових договорів розпустити армію зовсім, на місце постійної армії завести народню . міліцію, щоб наше військо служило обороні робочого люду, а не забаганкам пануючих верств..

Знищені війною і демобілізацією місцевости мають бути відбудовані при помочи державного скарбу.

Коли наші вояки вернуться додому, народні ради — громадські й повітові й городські думи ма­ють бути перевибрані в часі, який буде установлений, щоб і вони мали в них голос. Міжтим, щоб установити таку вдасть, до якої мали-б довірря й яка спіралася-б на всі революційно-демократичні верстви народа, має Правительство додати до помочи місцевим самоврядуванням ради робітничо-селянських й салдатських депутатів, вибраних із місцевих людей.

В земельних справах комісія, вибрана на останній сесії Центральної Ради, вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власности й соціа­лізацію землі згідно з нашою постановою на 7 сесії.

Сей закон буде розглянено за кілька днів на повній сесії Центральної Ради й Рада Міністрів уживе всіх способів, щоб передача землі земельними комітетами в руки трудящих відбулася ще з початком весняних робіт.

Ліси, води й усі підземні багатства, як добро українського трудового народу, переходять у розпо­рядження Народньої Української Республіки.

Всі демократичні свободи, проголошені Третім Універсалом Української Центральної Ради, по­тверджується й окремо проголошується: в самостійній Українській Народній Республіці всі народи користуються правом національно-персональної автономії, яку визнано за ними законом 22 січня.

Все перечислене в Універсалі, чого не вспіємо виконати ми, Центральна Рада й наша Рада Міні­стрів, у найблищі тижні виконають, справдять і до оконечного ладу доведуть Українські Установчі Збори.

Ми поручаємо всім нашим громадянам перевести вибори як найбільш енергічно, підняти всі зу­силля, щоб підрахунок голосів був закінчений як найскорше, щоб за пару тижнів зібралися наші Установчі Збори, — найвищий господарь і управитель нашої землі, й Констітуцією нашої незалежної Української Народньої Республіки закріпили свободу, порядок і добробут на добро всього трудово­го народу її на тепер і на будучі часи. Сей найвищий наш орган має рішити про федеративну зв'язь з народніми республіками колишньої російської імперії. До того ж часу всіх горожан самостійної Української Народньої Республіки зазиваємо стояти непохитно на сторожі добутої свободи й прав нашого народу й усіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої Україн­ської Республіки.

Українська Центральна Рада. Київ. 9 (22) січня 1918 р.

1. Які положення документа свідчать про перехід Української Центральної Ради від автономізму до самостійницьких позицій?

2. Яка програма соціально-економічного розвитку викладена в універсалі?

3. Чим було викликане прийняття Четвертого Універсалу і які наслідки воно мало?

ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет Володимир Антонов-Овсієнко (1883—1938)

Більшовицький військовий діяч, дипломат Володимир Олександрович Ащрнов-Овсієнко народив­ся 1883 р. у Чернігові. Навчався у Воронезькому кадетському корпусі (1902—1904), потім — у Петерб урзькому юнкерському училищі. 1903 р. вступив у Російську соціал-демократичну робітничу партію. Антонов-Овсієнко брав участь у революції 1905—1907 років, зокрема в 1905 р. він став одним з орга­нізаторів збройних повстань у Ново-Александрії (Польща) і Севасто­полі. Пізніше вів революційну роботу у Фінляндії, Санкт-Петербурзі, Москві. За революційну діяльність був засуджений до смертної кари, яку замінили 20-ма роками каторги. Після втечі в 1910 р. Антонов-Овсієнко емігрував до Франції, де співпрацював із меншовиками. По­вернувшись у 1917 р. у Росію, став членом більшовицької партії. Був одним із керівників жовтневого перевороту в Петрограді.

У листопаді 1917 р. Антонова-Овсієнка обрали членом комітету у військових і морських справах Раднаркому. Наприкінці листопада він був призначений командувачем військ, які вели боротьбу проти Донського військового уряду генерала Каледіна. Антонов-Овсієнко брав участь у розробці плану воєнних дій проти Української Народ-

ної Республіки. Цей план передбачав захоплення більшовицькими військами Харкова, Полтави, Ка­теринослава і наступ на Київ. У грудні 1917 р. Антонов-Овсієнко, стягнувши до Харкова значну кіль­кість військ, захопив місто і перетворив його на центр антиукраїнських сил. Наприкінці грудня 1917 р. об'єднав більшовицькі війська в три армійські групи під командуванням П. Єгорова, Р. Березіна та С. Студинського. Командувачем цих військ Антонов-Овсієнко призначив есера М. Муравйова.

У період визволення армією УНР території України від більшовиків — 7 березня 1918 р. — за вка­зівкою В. Леніна Антонова-Овсієнка призначили головнокомандувачем червоногвардійських частин в Україні, які мали завдання стримувати наступ українсько-австро-німецьких частин.

Антонов-Овсієнко входив до складу більшовицького уряду в Україні — Народного секретаріату. У січні—червні 1919 р. командував Українським фронтом. У 1922—1924 роках був начальником політуправління Реввійськради.

З 1924 р. Антонов-Овсієнко перебував на дипломатичній роботі. У 1925—1933 — представник СРСР у Чехословаччині, Литві та Польщі, пізніше — нарком юстиції СРСР. Як і багато інших радянських державних діячів, був репресований.

ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет Юрій Коцюбинський(1896—1937)

Д ержавний, політичний і військовий діяч, дипломат Юрій Михайлович Коцюбинський народився 1896 р. у Вінниці. Він був син відомого українського письменника Михайла Коцюбинського. Невдовзі після народження сина сім'я переїхала до Чернігова. Освіту хлопець здобув у Чернігівській гімназії.

17-річним юнаком Юрій увійшов до соціалістичного гуртка мо­лоді, пропагував марксистську літературу. Восени 1916 р. був мобі­лізований до царської армії, закінчив Одеську школу прапорщиків, службу проходив у Петрограді. В 1917 р. став членом Військової організації при столичному комітеті РСДРП(б), комісаром Семенів-ського гвардійського резервного полку. Під час більшовицького пе­ревороту охороняв із загоном матросів міст, до якого мала підійти «Аврора». Згодом на чолі зведеного загону червоногвардійців. брав участь у придушенні виступу Керенського-Краснова. Займав посади коменданта Московсько-Нарвського району, заступника головного комісара військово-навчальних закладів республіки. В останні дні 1917 р. за вказівкою голови ВЦВК Я. Свердлова терміново виїхав на Україну, щоб увійти до складу радянського уряду, створеного в Хар­кові. Ю. Коцюбинський одержав пост заступника, потім виконуючого обов'язки народного секретаря військових справ. Разом із військами

М. Муравйова Коцюбинський прибув до Києва. На другий день штурму столиці він був призначений головнокомандувачем радянських військ на Україні.

З квітня 1918 р. він — член Всеукраїнського військово-революційного комітету, із листопада — член Тимчасового робітничо-селянського уряду України. У січні—червні 1919 р. — член революційно-військової ради Українського фронту, із серпня голова Чернігівського, губвиконкому, секретар губкому КП(б)У. У березні 1919 — березні 1920 років перебував на керівній роботі в Полтавському губвиконкомі й губкомі КП(б)У, у липні — грудні 1919 р. член Зафронтового бюро ЦК КП(б)У. З 1920 р. — на дипломатичній роботі: представник Радянської України у Відні (1921—1922), перший радник повпредства СРСР в Австрії (1925—1926), радник повпредства СРСР у Польщі (1927—1930). З 1930 р. — заступник наркома землеробства, із 1933 р. — заступник голови, із 1934 р. — голова Держплану і заступник голови РНК УСРР. : ■'

У 1925—1927 роках Коцюбинський примикав до троцькістської опозиції, проте в 1928 р. офіційно покаявся. Незважаючи на це, у листопаді 1934 р.. під час чергової партійної чистки, був знятий з усіх посад. У лютому 1935 р. його заарештували і через рік розстріляли. ,

ФАКТИ

Стислий довідник Перша спроба радянізації України

На захопленій території України більшовики розпочали політику радянізації. До Києва переїхали створені в Харкові Центральний Виконавчий комітет рад України (ВУЦВК) і Народний секретаріат. Влада на місцях передавалася революційним комітетам. Почалося створення робітничо-селянської ар­мії України, першопочатком якої стало Червоне козацтво. Важливими напрямками радянізації стали націоналізація великих підприємств, підпорядкування української промисловості Вищій раді народ­ного господарства (ВРНГ) Росії, ліквідація поміщицького землеволодіння, вивезення хліба з України до Росії.

Політика більшовицького режиму викликала протест із боку українського населення. Це спричи­нило прагнення місцевих більшовицьких лідерів до розчленування українських земель та створення

регіональних «республік», щоб утримати владу на місцях. На початку 1918 р. на території України було штучно утворено Донецько-Криворізьку, Таврійську, Одеську та Донську республіки.

Однак Раднарком Росії на чолі з В. Леніним уважав роздроблення України небезпечним для справи соціалістичної революції. У березні 1918 р. II Всеукраїнський з'їзд рад України заборонив відокрем­лення будь-яких областей, після чого регіональні «республіки» припинили своє існування.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Додаткова інформація Прорахунки Української Центральної Ради у внутрішній та зовнішній політиці

		Перший
УЦР не вдалося сформувати ді-		УЦР не створила органивлади на місцях, не зуміла налагодити ефек
євого державного апарату		тивного керівництва, забезпечити постачання міст продовольством,
		домогтися порядку і законності. Після більшовицького перевороту
		в Україні збереглися установи Тимчасового уряду й залишалися
		в силі видані ним закони.
		Другий
УЦР виявила непослідовність		Певний час лідери УЦР ухилялися від обговорення гострих
у реалізації соціально-		соціально-економічних питань, оскільки мали різні погляди на їх
економічної політики		вирішення. Це послаблювало вплив УЦР на широкі верстви на-
		селення. У Третьому Універсалі УЦР уперше визначила програму
		соціально-економічних перетворень, яка передбачала ліквідацію
;'-■■":		поміщицького землеволодіння і передачу земель селянам без вику-
		пу, установлення державного контролю над виробництвом, запро-
		вадження 8-годинного робочого дня. Але УЦР не виявила послідов-
		ності в реалізації цієї програми. Унаслідок цього заможні верстви
		населення (поміщики, буржуазія) звинувачували УЦР у тому, що
		вона проводить політику в інтересах бідноти (селян, робітників), а
		біднота стверджувала, що УЦР підтримує лише багатих.
Третій
УЦР не змогла нейтралізувати		Більшовики намагалися посилити свій вплив на громадськість шля-
соціальну демагогію більшови-		хом обіцянок, тому розгорнули боротьбу за владу під популістськи-
ків		ми* гаслами: «Землю — селянам!», «Фабрики і заводи — робітни-
		кам!», «Мир -— народам, владу — радам!». Це найбільше спрацюва-
		ло в пролетарських районах Донбасу.
		Четвертий
УЦР мала недостатню під-		Більшість українського населення прагнула вирішення соціально-
тримку' широких верств насе-		економічних питань, але не дуже захоплювалася ідеєю національ-
лення		ного відродження. Фактично єдиною верствою населення, яка усві-
		домлювала необхідність національно-визвольної боротьби, стала
		інтелігенція, але вона була порівняно нечисленною.
П'ятий
Діячі УЦР захоплювались ідеєю		Більшість діячів УЦР прагнули домогтися автономії України у скла-
федералізму й намагалися вті-		ді федеративної Росії, про що свідчило проголошення Першого,
лити її в життя за будь-яких		Другого і Третього Універсалів. УЦР придушила збройний виступ
обставин		самостійників (4—5 липня 1917 р.), які намагалися примусити УЦР
		проголосити незалежність України. Розгортання першої війни ра-
		дянської Росії проти УНР (грудень 1917 -— травень 1918 рр.) покла-
		ло край ілюзіям УЦР щодо автономізації й федералізму. Четвертий
		Універсал проголосив незалежність УНР і розрив усіх зв'язків із
		радянською Росією, проте домогтися цього УЦР не вдалося. УЦР
		утратила контроль над більшою частиною території України.
	Шостий
Лідери УЦР ігнорували такий	Улітку 1917 р. українські військові частини (полк ім. Б. Хмельни-
важливий чинник у державо-	цького, полк ім. П. Полуботка, підрозділи Відьного козацтва) го-
творчому процесі, як армія	тові були прийняти присягу на вірність УЦР. Однак соціалістичні
	лідери УЦР з недовірою ставилися до військових і взагалі вважали,
	що революція покладе край необхідності тримати регулярну армію.
	У результаті УЦР утратила масову підтримку військ.
Сьомий
УЦР не вдалося налагодити рів-	Відносини з Росією. Тимчасовий уряд прагнув зберегти «єдину
ноправні відносини із сусідніми	і неподільну Росію», тому рішуче відмовлявся визнати право Укра-
і великими державами, домог-	їни на автономію (умови прийняття Першого і Другого Універсалів
тися справжнього міжнарод-	УЦР). Більшовики прагнули встановлення в Україні радянської вла-
ного визнання	ди, що призвело до першої війни радянської Росії з УНР (грудень
	1917 —травень 1918 рр.) ^ ,
	Відносини з Антантою. Лідери УЦР домагалися визнання УНР кра-
	їнами Антанти, але реальної підтримки не одержали. Лідери країн
	Антанти надавали допомогу білогвардійцям під час громадянської
	війни в Росії.
	Відносини з Четверним союзом. Країни Четверного союзу визнали
	УНР як суверенну державу й підписали з нею Брестський мирний
	договір (27 січня 1918 р.). Проте в обмін на допомогу в боротьбі
	з радянською Росією УЦР фактично віддала Україну під окупацію
	Німеччини та Австро-Угорщини.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Робота з картосхемою «Українська революція 1917—1918 рр. Українська державність 1918—1921 рр.»

Покажіть на картосхемі:

• територію автономної України відповідно до «Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріату , Тимчасового уряду на Україні»;

• територію Української Народної Республіки, проголошеної Третім Універсалом Центрально Ради; . • • кордони та назви держав, "що межували з Українською Народною Республікою;

• напрямки наступу більшовиків під час першої війни УНР із радянською Росією;

• місця найбільших боїв українських військ із більшовиками. наприкінці 1917 — на початку 1918 років.

1. Що стало приводом до початку Української національно-демократичної революції навесні 1917 р.?

А проголошення з'їздом рад у Харкові радянської влади в УНР

Б перемога Лютневої демократичної революції в Петрограді

В проголошення автономії України у складі федеративної Росії

Г початок революційних подій в Австро-Угорщині й Німеччині

2. Яке гасло українського національно-визвольного руху відповідає змісту Першого Універсалу Цен­тральної Ради?

А «Вільна Україна у вільній Росії!»

Б «Вся влада Радам!»

В «Хай живе самостійна Україна!»

Г «Україна для українців!»

3. - Позначте мету збройного виступу українського полку ім, П. Полуботка внаслідок оприлюднення

Другого Універсалу.

А установлення контролю над Києвом, проголошення незалежності України

Б припинення Першой світової війни, негайний, початок мирних переговорів

В повалення влади Центральної Ради, установлення більшовицького режиму

Г усунення Тимчасового уряду, установлення відкритої військової диктатури