1.3.3 Обов’язки керівника самодіяльного хору

Ситуації, в яких керівник починає свою творчу діяльність, можуть бути різними. В одному випадку хормейстер може приступити до роботи із уже сформованим колективом, який з якоїсь причини втратив свого попереднього керівника. У цьому випадку хормейстер повинен добре осмислити й зрозуміти старі традиції колективу, взяти за основу накопичений самодіяльними співаками позитивний досвід.

Інший випадок – коли хормейстер є творцем нового хорового колективу. Він самостійно вирішує питання комплектування складу хору, визначає його художньо-творчий напрямок. Інакше кажучи, на його плечі лягають всі організаційні й творчі завдання, які постають на момент створення хору – найбільш відповідальний, трудомісткий і клопітливий момент у житті будь-якого творчого колективу, а самодіяльного особливо, тому що самодіяльна творчість будується винятково на добровільних початках.

Керівник самодіяльного хору повинен бути не тільки педагогом хормейстером, але бути ще й добрим організатором, людиною спритною, ініціативною. На думку П. Андрійчука, художнього керівника заслуженого народного ансамблю пісні і танцю України "Дарничанка", ці якості особливо необхідні в момент створення колективу.

Наводимо найважливіші принципи, котрими має керуватись керівник самодіяльного хорового колективу у своїй роботі:

• в усіх питаннях бути абсолютно чесним щодо колективу і справедливим стосовно кожного його учасника;

• жодна репетиція не повинна проводитися без належної самопідготовки – репетиційний час надто короткий, щоб його витрачати нераціонально;

• за будь-якої ситуації – максимальна зарядженість на роботу;

• кожне заняття повинно досягати поставленої мети і проводитися в різних формах (загальні, групові, вокальні, сценічні) – учасники мають отримувати насолоду від творчої праці і шкодувати за пропущеною репетицією;

• сміливо брати на себе відповідальність за вирішення спірних творчих та організаційних питань, запобігаючи таким чином виникненню конфліктних ситуацій між учасниками;

• знати творчі і особисті проблеми учасників колективу і всіма можливими засобами допомагати їм у їх розв’язанні.

Керівник повинен постійно задавати собі запитання: що я зробив сьогодні, цього тижня, місяця для людей, котрі в мене повірили? А поле діяльності в цьому напрямку безмежне: організація відвідувань учасників та їх сімей: концертів, театрів, виставок, музеїв, поїздок на відпочинок; почесні нагороди, відзнаки, грамоти; сприяння оздоровленню дітей та вирішенню побутових проблем; вітання з нагоди свят членів родини, вчителів; концерти на місцях роботи, на батьківщині, у школі, де навчається дитина тощо.

Отже, щоб зацікавити людей у роботі хорової самодіяльності, потрібне велике терпіння й наполегливість з боку керівника колективу.

Розділ іі методика вокального навчання у самодіяльному хоровому колективі

2.1 Методика роботи над хоровим твором у самодіяльному хоровому колективі

Робота над хоровими творами є основною стороною діяльності хорового колективу. Дійсно, вироблення в співаків навичок вокально-хорової техніки, вивчення ними музичної грамоти й сольфеджіо, розширення знань з історії та теорії музики – усе має бути спрямованим на кінцевий результат – вивчити й виконати конкретну програму.

Думка всіх видатних музикантів сходиться на тому, що, приступаючи до вивчення музичного твору, необхідно спочатку одержати про нього загальну уяву, зрозуміти і відчути його домінуючий настрій. Це досягається шляхом перегляду і програвання твору, в процесі якого визначаються контури майбутнього виконавського плану.

Процес розучування хорових партитур містить у собі два взаємозалежних моменти: технічне оволодівання, музично-поетичною мовою творів й їхнім художнім втіленням. І те, і інше необхідно для передачі музичних зразків.

Згодом учасники самодіяльного хору здобувають вокально-хорові навички виконання, розвивається їхні музичні здібності. Перед керівником встає нове завдання – пошук ефективних форм і методів навчання, спрямованих на розвиток здатностей співаків до музично-образного мислення.

Основою хорового співу є правильна вокально-технічна культура виконання. Тому саме робота над вокальними навичками є тим стрижнем, навколо якого розгортаються всі інші елементи навчально-хорової роботи. Педагогічні завдання керівника самодіяльного хору багато в чому подібні з роботою педагога сольного співу і ускладнюються тим, що хормейстер має справу з колективом співаків-аматорів.

Щоб навчати співу інших, необхідно самому володіти співочим голосом, постійно вдосконалювати свою майстерність, бути в співочій формі, уміти в будь-який момент показати голосом той або інший штрих, нюанс, прийом. Якщо керівник слабий у вокалі або тимчасово не в змозі співати, він повинен завжди мати в полі свого зору одного-двох яскравих співаків, здатних проілюструвати вокальні вимоги педагога.

У якій би манері, яким би голосом не співав вокаліст, фізіологічна основа звукоутворення є єдиною для всіх.

Стосовно недоліків у хоровому виконанні, зауважимо, що самодіяльним хоровим колективам найбільш притаманними є два види недоліків безпосередньо у способі звуковидобування – одні хори надмірно форсують звук, інші, навпроти, недостатньо активно подають його. Останній недолік є типовим для багатьох початкових колективів, які не володіють навичками співу. Учасники цих хорів часто соромляться, не знають, що спів має бути повнозвучним, яскравим, вільним. Тому недосвідчені співаки, як правило, задовольняються наспівуванням мелодії. Перед керівником постає завдання "витягнути" з них голос, розвинути його. Для цього існує багато різних прийомів, вправ, за допомогою яких голос поступово міцніє, здобуває силу й красу.

Розглянемо головні компоненти, з яких складаються співочий процес і техніка вокального виконання.

Звуковидобування є процесом фізіологічним, тому дія всієї голосоутворюючої системи підкоряється певним закономірностям, про які хормейстер "повинен мати уяву й на власному досвіді вміти відчувати" (за Л. Шаміною) співочий процес.

Головна умова співу – це внутрішня повна фізична воля виконавців. Вона досягається природною позою співака: прямий і вільний корпус, розправлені плечі, пряме положення голови, випрямлені коліна, ноги з опорою на п'яти, руки, що спокійно лежать на колінах.

М'язи лиця, шиї, плечей – також мають бути у спокійному стані. Ідеальним положенням співака при співі вважається положення стоячи. Однак, з огляду на тривалість репетицій і щоб уникнути фізичної перевтоми співаків, заняття проводяться в положенні сидячи. Деякі хормейстери різноманітять положення корпуса. Наприклад, розспівують хор стоячи, а нові твори – сидячи. Готовий репертуар проспівують виключно стоячи.

При співі не бажано закидати голову, гримасувати, затискати нижню щелепу. Все повинно бути просто й природно, вільно й невимушено. Керівнику необхідно домагатися від виконавців, щоб процес співу був такий же природний й органічний, як процес мови. Співати слід вільно й природно, не роблячи нічого зайвого. "Співати, тому що хочеться співати, а сам процес співу має бути приємним", – так можна сформулювати основне співоче правило. Його дотримання повинне постійно контролюватися керівником, особливо спочатку вокальної роботи. Взагалі рекомендується кожну хорову репетицію починати із "входження" у фізичне відчуття волі. Така психофізіологічна установка, регулярно має бути впроваджена у свідомість співаків, що незабаром стане навичкою, потребою, надійним і правильним рефлексом. Саме відчуття фізичної свободи дає гарантію розвитку голосу в природних для нього умовах.