Розділ ііі. Концертно-виконавська діяльність самодіяльного хорового колективу

3.1 Репертуар як фактор успішної концертно-виконавської діяльності самодіяльного хорового колективу

Добір репертуару – найважливіша естетична проблема виконавського мистецтва і завжди була основою у художній творчості. З репертуаром пов’язана не лише ідейно-художня направленість мистецтва, але й сам стиль виконавства. Репертуар, як сукупність творів, складає основу діяльності колективу, сприяє розвитку творчої активності виконавців, знаходиться в безпосередньому зв’язку з різними формами й етапами роботи хору, чи то репетиція або концерт, початок чи вершина творчого шляху колективу. Репертуар впливає на весь навчально-виховний процес, на його основі накопичуються музично-теоретичні знання, виробляються вокально-хорові навички, складається художньо-виконавська діяльність хору. Від вмілого добору творів залежить ріст майстерності колективу, перспективи його розвитку, – все, що пов’язано з виконавськими задачами, а саме з тим, як співати. Формування світогляду виконавців, розширення їх життєвого досвіду проходять через осмислення репертуару, тому висока ідейність того чи іншого твору, призначеного для хорового виконавства, є першим і основним принципом при виборі репертуару.

Але було б не справедливим відносити до репертуарних творів лише ті, які носять прямо виражений пропагандистський характер. Гарна лірична пісня, побудована на народних інтонаціях, сюжетне полотно, що розкриває історичне минуле народу, жартівлива пісня, наповнена здоровим народним гумором, – все це може бути цікавим матеріалом для виховної роботи в колективі. Навіть твори пейзажної лірики здатні пробудити такі почуття, як доброта, чуйність, що безумовно допомагає формуванню людини гуманної, здатної зрозуміти й оцінити душевну красу інших людей. Поняття ідейного рівня твору не може розглядатися ізольовано від поняття його художньої цінності. Лише той твір здатен по справжньому об’єднувати і надихати людей, ідейна зрілість якого підкріплена воістину художнім образом.

Репертуар самодіяльних колективів так само різноманітний за джерелами його формування, за жанром, стилем, тематикою, художньому рівню, як багатогранно й неоднорідно саме поняття "художня самодіяльність". Зрозуміло, що колективи академічного й народного напрямів, великі за кількісним складом й невеликі колективи, творчо зрілі й ті, що роблять перші кроки у хоровому мистецтві, дорослі та дитячі, міські і сільські мають не однаковий рівень керування, умови навчально-виховної роботи, концертної діяльності тощо. Все це у тій чи іншій мірі відображається на утриманні творчості самодіяльних хорових колективів, хоч нерідко саме репертуар, його тематична направленість, його основне джерело має вирішальне значення при створенні колективів. Репертуарний діапазон сучасної хорової самодіяльності достатньо широкий, а шляхи, методи і джерела його формування – різноманітні.

Добір та формування репертуару самодіяльного хору

Задача репертуару – старанно розвивати й вдосконалювати музично-виразне мислення учасників хору, їх творчу активність, а також збагачувати інтонаційний слухацький досвід, громадську "музичну пам'ять". Це можливо лише через оновлення й розширення музичного матеріалу. Величезні фонди класичної хорової музики можуть стати одним із значних джерел формування репертуару сучасної хорової самодіяльності.

Саме в формуванні репертуару виявляється тонкий смак і самобутність мислення хормейстера. Варто співати те, що ніхто ще не співав так, як ще ніхто не співав. Цей принцип допоможе хормейстерові викорінити з концертних програм стандарт, який так часто на фестивалях і концертах тисне важким пресом на мистецтво. Такий стандарт є необхідним в індустріальному будівництві, в техніці, але не в мистецтві.

Практика підказує, що оптимальне правило в доборі репертуару можливе за принципом: сьогодення пов’язувати із вчорашнім і завтрашнім днем. У цій формулі – програма дій на довгий час. З багаторічного творчого портрета хору маємо бачити сьогоднішнє життя країни, її устремління в майбутнє, а також пройдений шлях в минулому. Багатьом хормейстерам не вистачає у концертних програмах безліч хорових мініатюр та розгорнутих полотен на сучасну тему, в яких глибина змісту відображала б всю багатогранність нашого буття.

В хорових композиціях з сучасною тематикою необхідно напрацьовувати широке розуміння поліфонічного письма, тонкого акварельного звукозапису, блискучого використання усіх можливостей хорового співу – всього того, чим так багата хорова класика. На жаль, можемо констатувати, що нині високохудожня обробка народної пісні випала з поля зору композиторів.

Необхідно брати до репертуару безліч народних пісень, у яких яскраво втілена ідея оптимізму і життєтворчості народу. В неменшій мірі необхідно заглядати і в завтрашній день хорового мистецтва. Треба сміливіше братися за виконання хорових партитур, написаних сучасною музичною мовою.

Виражаємо впевненість, що без нових засобів виразності, елементів алеаторики та сонористики, лінеарної поліфонії та поліритміки, складних гармонічних комплексів, круто ломаних вокальних ліній – наші хори опиняться в повній ізоляції від естетики новітнього хорового мистецтва з одного боку, і не зможуть його стимулювати з другого.

Добір репертуару залежить ще й від жанрового спрямування хору. Усі види та типи хорів рівноправні в мистецтві. Однак чимало хорів не визначають жанрової належності ні назвою, ні репертуаром. Хормейстеру необхідно з’ясовувати для себе творчу платформу, чітко визначити спрямування хору, що зобов’яже конкретно та вдумливо формувати репертуар. Коли чуємо або читаємо загальну назву – хоровий колектив тієї чи іншої організації, установи, учбового закладу, тощо.

Назва колективу має бути конкретною: хорова капела, народний хор, академічний хор, ансамбль пісні і танцю, хор народної пісні тощо. Великою популярністю користуються у сьогодення народні хори – носії співочих традицій різних етнографічних районів, що вплітаються багатобарвне співоче море нашої держави.

Плідною є спроба диференціації гуртового співу за вокально-тембральними та регіональними традиціями. Так, А. Іваницький у праці "Українська народна творчість" виокремлює окремі співочі стилі:

• карпатський регіон (гуцульський і закарпатський стилі);

• галицький (Львівщина, частина Івано-Франківщини);

• карпато-бескидський (Лемківщина);

• поліський (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська область);

• волинський (південь Волині і Рівненщини);

• степовий;

• наддніпрянський;

• подільський (східно та західно подільський).

У співочих гуртах різних регіонів та місцевостей Україні спостерігаємо певні відмінності у звуковидобуванні, тембрах, мелодії, виконанні, музично-діалектичних особливостях, репертуарі. Чітко сформовані принципи народного виконавства можуть служити критеріями для розмежування певних музично народних стилів вагоміше, аніж жанровий репертуарний критерій. Засновуючись на специфіці виконавських традицій, необхідно відмежовувати окремі регіональні стилі, манеру виконання. Звичайно, народний колективний спів явище не одностайне і не постійне. Він безперервно розвивається під впливом різних факторів, які сукупно можна назвати культурою народного побуту. Але у своїх засадних рисах цей спів народу завжди спирається на вікові традиції свого краю. Кожна область Україна має яскраві пісні та їх неперевершених виконавців.

Таким чином:

1. Регіонально-співочий стиль функціонує в тісних зв’язках з традиціями, звичаями, мовним діалектом даної території;

2. Регіональні особливості тісно пов’язані з певними вокально-тембральними традиціями;

3. Специфіка регіонального стилю полягає в своєрідній манері виконання, у прихильності до певного репертуару.

Одне з провідних місць в ідейно-художньому вихованні засобами хорової музики належить класичному спадку, який витримав перевірку часу й який живить сучасне музично-хорове мистецтво. Неможна створити нову культуру, не володіючи художніми цінностями минулого. Однак, добираючи класичний репертуар, хормейстеру слід пам’ятати про потреби сучасності, про задачі, які стоять перед нашим суспільством. Під критичним освоєнням класики слід розуміти підхід до репертуару з позицій актуальних задач дійсності. Без почуття сучасності, неможливе створення нових творчих цінностей й освоєння мистецтва минулого. Пропаганда найкращих зразків хорового наслідування не тільки відкриває перед виконавцями й слухачами хорової музики нові сторінки її, але й виховує патріотизм, національну самосвідомість. Класика, основана на народних витоках, не лише духовно збагачує, виховує, але й і формує національний характер музичного мислення у співаків та їх слухачів.

Разом з тим, поняття музичної класики не обмежене вузькими історичними рамками – до класики можуть бути віднесені як твори, створені в далекому минулому, так і сучасні твори вітчизняних й зарубіжних авторів. Головне, що відрізняє класичні зразки, – це їх висока художність, глибина змісту та досконалість форми. Бажано, щоб репертуар хорової самодіяльності постійно наповнювався новими малознайомими творами класики, не замикаючись на виконанні вузького кола будь-якої однієї частини класичного спадку.