Тема 11. Ринкові відносини в аграрному секторі економіки План

1. Земля як специфічний ресурс. Земельна рента: сутність та форми.

2. Неокласична теорія рентних доходів. Квазірента та доход на поточні інвестиції.

3. Аграрні відносини, їх зміст та особливості.

4. Державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва.

Основні положення

Земля – це специфічний ресурс, цінність якого постійно зростає. Це пов’язано: 1) з обмеженістю та навіть скороченням запасу цього ресурсу; 2) збільшенням попиту на землю. Треба усвідомлювати, що земля – це невідновлюваний фактор виробництва й абсолютно обмежений ресурс. Рідкісність та невідновлюваність визначають специфіку ціноутворення на ринку землі. Ціна землі визначена рентою − платою, яку землевласники сподіваються отримати за надання її в користування. Отже, відносини, що встановлюються між суб’єктами господарювання з приводу використання у виробництві землі як фактора виробництва й одержання доходу у формі ренти, називають рентними. Слід розуміти, що рента − це особливий вид відносно фіксованого доходу, не пов’язаний безпосередньо з підприємницькою діяльністю. З огляду на це розрізняють абсолютну та диференціальну ренту. Власник землі, що володіє монопольним правом власності на землю, отримує абсолютну ренту. Специфічність землі, її різноманітність за родючістю, місцем розташування тощо зумовлюють існування диференціальної ренти. Така рента буває двох типів: диференціальна рента І (першого роду) – отримувана власником із найкращих земельних ділянок; диференціальна рента ІІ (другого роду) – отримувана власником із менш привабливих земельних ділянок та утворювана в результаті покращення землі користувачем.

Проблема земельної ренти вивчалася різними теоретичними школами. Неокласики часто використовують терміни «рента» і «орендна плата» як синоніми. У дійсності рента складає лише частину суми, яку орендар сплачує земельному власникові. Орендна плата включає, крім ренти, амортизацію на будівлі і споруди (які знаходяться на землі), а також процент на вкладений капітал. Неокласична школа розширила розуміння рентних відносин, вони довели, що їх не можна обмежувати лише послугами землі і розповсюдили принципи формування ренти на усі види ресурсів, пропозиція яких є обмеженою (фіксованою). З цих позицій, економічна рента – це дохід від будь-якого ресурсу виробництва, пропозиція якого є нееластичною.

Представники неокласичної школи (А. Маршалл) вважають, що повна рента створюється за допомогою трьох факторів: природна родючість ґрунту; поліпшення землі за рахунок капіталовкладень; фактори, що впливають на місцезнаходження земельної ділянки (шляхи, залізниці тощо).

А. Маршалл вважав, що капітал буде вкладатися до того моменту, поки додаткові капіталовкладення не перестануть давати додатковий дохід. Витрати на капіталовкладення включаються в ціну продукції і повертаються до підприємця. Така ситуація характерна для довготривалого періоду часу. А для короткого періоду часу, на його думку, характерна квазірента.

Квазірента – це додатковий дохід підприємця за використання агротехніки та інтенсивне використання землі, її ще називають доходом на поточні інвестиції. Квазіренту неокласики характеризують як несправедливий додатковий прибуток у короткостроковому періоді, який одержують внаслідок того, що не доводиться здійснювати «основні» витрати на придбання засобів виробництва, тому що вони уже були здійснені попередньо. Якщо людина володіє виключними природними здібностями і обдаруваннями, які не є результатом її особливих зусиль чи жертв, здійснених заради майбутніх вигод, це дозволяє їй одержувати додатковий дохід порівняно із тим, який очікують звичайні люди за аналогічних витрат праці і капіталу. Світова квазірента означає надприбуток, який отримують ТНК, країни і цивілізації, які першими освоїли нові, більш ефективні винаходи та інновації, покоління техніки і технології (технологічна квазірента), способи ведення господарства і форми підприємництва (організаційно-господарська квазірента), фінансові і валютні механізми (фінансово-валютна рента) і ін. Квазірента – це тимчасове явище: вона реалізується до того часу, поки нові технології, спосіб господарювання, фінансовий механізм не стануть загальнопоширеними, такими, що визначають рівень світової ціни на товар чи послугу, які реалізуються на світовому ринку.

Економічні (виробничі) відносини в аграрному секторі це: відносини, які виникають з приводу: 1) привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва; 2) виробництва, розподілу, обміну й спожи­вання сільськогосподарської продукції та послуг.

Суб’єктами економічних відносин в аграрному секторі виступають: 1) суспільство в цілому в особі держави; 2) сільськогосподарські підприємства, кооперативи, товариства, селянські спілки; 3) індивідуальні виробники (ферми, сімейно-індивідуальні господарства) Взаємодія суб’єктів складає основу економічних відносин в аграрному секторі.

Аграрні відносини мають такі особливості: 1) у сільському господарстві земля – це головний об’єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва; 2) для сільського господарства характерним є збіг часу виробництва й робочого періоду, що породжує сезонний характер виробництва; 3) у сільському господарстві тісно переплітаються економічні й природні процеси відтворення. Тому кінцевим результатом є сума зусиль людини й природи; 4) складність і різноманітність економічних зв’язків у аграрній сфері.

Сільське господарство являє собою особливу галузь економіки, специфіка виробничих процесів у якій накладає відбиток на розвиток економічних відносин. Особливості процесу відтворення в сільському господарстві укладаються в наступному: 1) цикл виробництва триває один календарний рік; 2) основним засобом виробництва є земля; 3) сільськогосподарське виробництво в значній мірі залежить від природних, кліматичних умов, що найчастіше діють несприятливо; 4) у сільськогосподарських підприємствах значна частина коштів праці піддається фізичному зносу від бездіяльності; 5) у сільськогосподарських підприємствах визначена частина продукції залишається в господарстві і не надходить до економічного обороту; 6) у сільськогосподарському виробництві переплітаються і взаємодіють технічні, економічні, біологічні і соціальні фактори виробництва, що створює в ряді випадків додаткові складності і небажані наслідки для суспільства.

Метою державного регулювання сільськогосподарського виробництва є досягнення найбільш ефективного, стабільно-поступального економічного і соціального розвитку сільського господарства. Формами підтримки розвитку сільськогосподарських підприємств є три групи: непрямі, прямі та опосередковані. До непрямих належить проведення державних інтервенцій сільськогосподарської продукції, встановлення внутрішніх цін та митних тарифів в інтересах вітчизняних товаровиробників. Прямими є надання субсидій, кредитів та компенсацій частини витрат на страхування урожаю. До опосередкованих належать списання та реструктуризація заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів усіх рівнів, встановлення спеціального режиму оподаткування, розробка державних цільових програм розвитку сільськогосподарського виробництва, державне стимулювання науково-дослідної діяльності у цій сфері. Успішний розвиток сільськогосподарського виробництва досягається завдяки гармонійному поєднанню адміністративних та економічних методів підтримки сільськогосподарських підприємств. Об’єктивна необхідність адміністративного регулювання сільськогосподарського виробництва зумовлена еволюцією ринкових відносин, поширенням глобалізаційних процесів у країні та світі, які характеризуються посиленням конкуренції, розвитком монополізму та погіршенням навколишнього середовища.

Особливість застосування адміністративних методів в ринковій економіці полягає в тому, що не обмежуючи свободу суб’єктів господарювання, вони спрямовані на забезпечення збалансованості та захист їх інтересів з інтересами суспільства.

Застосування економічних методів підтримки сільськогосподарських підприємств спрямовано на вирішення питань задоволення потреб суспільства у їх продукції, забезпечення продовольчої безпеки, нарощування експортного потенціалу країни.

Основні поняття

Земля. Рентний дохід. Рента. Економічні рента. Орендна плата. Диференціальна рента. Квазірента. Технологічна квазірента. Організаційно-господарська квазірента. Фінансово-валютна рента. Сільське господарство. Аграрні відносини. Відтворення в сільському господарстві. сільськогосподарське виробництво.