Тема 3. Потреби, ресурси, виробничі можливості План

1. Сутність та структура потреб, особливості їх розвитку.

2. Економічні інтереси: сутність, суб’єкти, класифікація.

3. Ресурси та фактори суспільного виробництва.

4. Економічні блага: поняття, властивості, класифікація.

Основні положення

За останніми узагальненими визначеннями потреба – це нужда в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому. У найзагальнішому вигляді розрізняють: фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком людей як біологічних істот; соціальні потреби, зумовлені соціальною природою людини; духовні потреби, зумовлені розвитком людини як особистості; економічні потреби тощо. Найхарактернішою рисою потреб є їхній динамічний та мінливий характер, який узагальнюється законом зростання потреб. Відповідно до цього закону розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу. Взаємодія потреб і виробництва обумовлює процес суспільного відтворення. Вирішення суперечності між відносною безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів створює проблему вибору ефективних варіантів економічної діяльності.

За критерієм нагальності потреб та ієрархічності взаємозв’язків між ними вирізняються моделі Ф.Герцберга, А.Маслоу, К.Альдерфера.

Економічні потреби – це потреби в економічних благах та економічній діяльності. Їхня класифікація здійснюється за певними критеріями: за характером виникнення та необхідністю задоволення (первинні та вторинні); за засобами задоволення (матеріальні та нематеріальні); за можливостями задоволення (насичені та ненасичені); за участю у відтворювальному процесі (виробничі та невиробничі); за мірою визначеності тощо.

Економічні інтереси – усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їх господарської діяльності. Суб’єктами економічних інтересів виступають фізичні особи, домогосподарства, колективи людей, підприємства, суспільства. Об’єкти економічних інтересів – економічні блага. Інтереси можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме: за суб’єктами, за нагальністю, за часовою ознакою, за об’єктами, за можливістю реалізації тощо. Наприклад, за територіальною ознакою виокремлюють такі інтереси: муніципальні, регіональні, національні, глобальні тощо.

Взаємодія потреб та інтересів є рушійною силою соціально-економічного прогресу. Для інтересів більшою мірою характерна суперечливість, аніж злагода та поєднання. Проблема поєднання економічних інтересів залишається дискусійною. Проте життєвий досвід показує, що тільки узгоджене поєднання інтересів різних класів та прошарків суспільства у задоволення індивідуальних та суспільних потреб є рушійною силою соціально-економічного прогресу.

Виробничі ресурси – це матеріальні або нематеріальні об’єкти, або засоби, які необхідні для здійснення суспільного виробництва. Спрощена класифікація ресурсів включає в себе матеріальні, трудові та природні ресурси. До складу природних ресурсів входять біологічні, енергетичні та мінеральні, кліматичні ресурси та ін. трудові ресурси, представлені володарями робочої сили.

Виробничі ресурси поділяються на відтворювальні та невідтворювальні, вичерпні та невичерпні, замінні та незамінні. У процесі використання вони перетворюються у фактори виробництва.

Фактори виробництва – це все те, що забезпечує виробництво матеріальних і духовних благ. Марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на два види: особисті та речові. Особистий фактор – це люди, трудові колективи, що зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального та нематеріального виробництва. Кожен працівник такого колективу є носієм робочої сили. Речовий чинник охоплює елементи, які створюють його матеріальну основу, і включає в себе предмети і засоби праці. Сучасна економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію. Праця, як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на створення економічних благ і надання послуг. Капітал – це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг; та сукупність людського капіталу (знання, навички, здібності людей тощо). Земля розглядається як основоположний фактор виробництва. Наука – це специфічна форма людської діяльності, що спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.

Обмеженість ресурсів, а відтак, і факторів виробництва, на тлі постійно зростаючих і необмежених у своєму зростанні потреб примушує суспільство шукати шляхи найбільш ощадливого використання ресурсів. Поряд з цим на кожен даний момент суспільство має тільки певну сукупність факторів виробництва, здатних забезпечити виробництво необхідних благ. Усе це ставить перед суспільним виробництвом проблему альтернативності, проблему вибору, в якому співвідношенні один до одного необхідно виготовляти конкретні блага.

Означена проблема в економічній літературі відома як проблема виробничих можливостей.

Блага в економічній теорії поділяють на економічні й неекономічні. Неекономічні блага – ті, які є в природі в готовому для споживання вигляді в кількості, що перевищує потребу в них. Тому їх не потрібно виробляти, вони не є об’єктом економічної діяльності. Економічні – блага, кількість яких менша за потребу в них, тому їх треба виробляти. Їх характерна риса – обмеженість, рідкісність.

Оскільки благо є засобом задоволення потреби, воно відзначається корисністю для споживача. Корисність – це здатність задовольняти певні потреби, приносити споживачу задоволення або зменшувати страждання. Корисність та обмеженість економічних благ наділяє їх цінністю для споживача. Цінність блага для споживача визначена не лише його корисністю, але і його кількістю, запасом. Тобто чим корисніше благо, тим воно цінніше для споживача, проте чим більшою його кількістю він володіє, тим менше цінує одну одиницю. Для відображення цієї обставини в економічній науці існує поняття граничної корисності. Під нею розуміють додаткову корисність, яку можна отримати від споживання додаткової одиниці блага. Вважають, що зі споживанням кожної додаткової одиниці блага потреба задовольняється все більше, а отже, гранична корисність наступної одиниці зменшується. Це ілюструє дію закону спадної граничної корисності. Суть полягає в тому, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше користі, ніж попередня. Граничною корисністю останньої одиниці блага й визначена його цінність для споживача.

Споживання й оцінка благ можуть бути пов’язаними між собою. Певні блага призначені для задоволення однієї або ж близьких потреб, тому можуть заміняти одне одного. Такі блага називають конкуруючими, взаємозамінними або субститутами (лат. substitute – заміщення). Деякі блага можна споживати лише з іншими або ж їх сумісне споживання підвищує їх загальну корисність. Такі блага називають взаємодоповняльними або комплементарними. Кількість і різноманітність взаємопов’язаних благ може істотно впливати на їх оцінку споживачем.

Основні поняття

Потреби. Економічні потреби. Структура економічних потреб. Економічні блага. Економічний закон зростання потреб. Проблема вибору. Економічні інтереси. Система економічних інтересів. Об’єкти та суб’єкти економічних інтересів. Взаємодія економічних інтересів. Економічні ресурси. Абсолютна та відносна обмеженість ресурсів. Взаємозамінність ресурсів. Праця. Земля. Капітал. Підприємницькі здібності.