Запитання для самоперевірки

1. Що може бути предметом договору лізингу?

2. Хто може бути суб’єктом лізингу?

3. Які істотні умови договору лізингу?

4. Які права має лізингодавець?

5. Які зобов’язання має лізингодавець?

6. Які права має лізингоодержувач?

7. Які зобов’язання має лізингоодержувач?

8. Яка структура лізиногвих платежів?

Тема 14. Операції із забезпечення фінансової стійкості банку методичні рекомендації

Приступаючи до вивчення цієї теми, студенти повинні розуміти, що вирішення основного завдання управління комерційним банком полягає не тільки у визначенні поточного фінансового стану банку, а й у визначенні оптимальних управлінських заходів, які дозволять перевести поточний стан банку в бажаний (фінансово стійкий). У самостійній роботі студентам необхідно розглянути порядок формування резервів для покриття можливих втрат від активних операцій та порядок здійснення аналізу банківської діяльності та складання фінан­сових звітів. Також доцільно засвоїти порядок регулювання діяльності банків в Україні.

План самостійної роботи

1. Формування резервів для покриття можливих втрат від активних операцій.

2. Фінансові звіти банку та аналіз його діяльності.

3. Інструкція “ Про порядок регулювання діяльності банків

4. Закон України "Про банки і банківську діяльність ”.

Література: 1.1; 8.

Питання 1. Формування резервів для покриття можливих втрат від активних операцій. Фінансові звіти банку та аналіз його діяльності

У процесі своєї діяльності комерційні банки певною мірою ризикують, здійснюючи активні операції. Тому з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників вони формують резерви для покриття можливих втрат від проведення активних операцій.

Резерви - це матеріальні чи грошові запаси, що створю­ються на випадок необхідності. Ця частина матеріальних, фінансових ресурсів тимчасово виключена з обороту та слугує джерелом, з якого використовуються ресурси у разі крайньої необхідності. У банківській справі розрізняють обов’язкові, загальні та спеціальні резерви.

Обов’язкові резерви - це акумульовані комерційним банком кошти, які зберігаються на резервному рахунку у центральному банку з метою забезпечення ліквідності депозит­ної заборгованості чи інших пасивних операцій банків.

Загальні резерви - це кошти, мобілізовані банком за рахунок прибутку банку після оподаткування для відшкодування непередбачених збитків від різних видів невизначених ризиків. Для покриття збитків від банківської діяльності в цілому за результатами фінансового року комерційні банки створюють резервний фонд, який, по суті, є загальним резервом, тобто резервом коштів для покриття збитків від статутної діяльності.

Спеціальні резерви - це кошти, мобілізовані комерційним банком, на покриття сумнівних боргів, непередбачених втрат, збитків від проведення активних операцій. Формування спеціальних резервів здійснюється за рахунок витрат банку.

Отже, і обов’язкові, і спеціальні, і загальні резерви створюються для страхування ризиків: обов’язкові - для страхування ризику невиконання зобов’язань комерційних

банків за депозитами та іншими пасивними операціями, спеціальні - для страхування певних ризиків невиконання зобов’язань клієнтів, контрагентів перед банком за кредитами та іншими активними операціями. Загальні резерви - для страху­вання невизначених ризиків, що притаманні діяльності банків.

Згідно з вимогами НБУ вітчизняні банки нині з метою страхування ризиків від активних операцій повинні створювати такі спеціальні резерви за активними операціями:

1. резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями;

2. резерв за коштами, розміщеними на депозитних рахунках у банках, які визнані банкрутами або ліквідуються чи зареєстровані в офшорних зонах;

3. резерв на відшкодування можливих збитків за простроченими понад ЗО днів та сумнівними щодо їх отримання нарахованими доходами за активними операціями;

4. резерв на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами;

5. резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості.

Усі зазначені резерви формуються банками шляхом віднесення на витрати. Кожен із них має свій власний напрям використання акумульованих коштів - це покриття збитків від конкретної активної операції, тобто резерв за одним видом активних операцій не може використовуватись банком для покриття збитків за іншими видами активних операцій. Саме тому резерви за активними операціями часто називають відповідними резервами. Фактично створені резерви за активними операціями не використовуються на покриття збитків від банківської діяльності в цілому. Перерахування коштів до резервів проводяться до встановленого строку подання щомісячного балансу.

Порядок формування та використання резервів за кредитними операціями, за коштами, розміщеними на депозитних рахунках у банках, які визнані банкрутами або ліквідуються чи зареєстровані в офшорних зонах, та за простроченими понад ЗО днів і сумнівними щодо їх отримання нарахованими доходами за активними операціями регулюється положенням НБУ від 06.07.00 № 279 (зі змінами та доповненнями до нього).

Резерви за операціями з цінними паперами формуються відповідно до Положення “ Про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами ”, затвердженого Постановою НБУ від 15.09.11 № 281.

Відповідно до цієї постанови для розрахунку та формування резерву банк зобов’язаний здійснювати перегляд цінних паперів, які класифіковані ним до портфеля на продаж і портфеля до погашення, не рідше одного разу на місяць з дати визнання їх на балансі. За результатами аналізу фінансового стану емітентів, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в розпорядженні банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку банк визначає нестандартні цінні папери, під які мають створюватися резерви.

Розрахунок резерву за операціями з цінними паперами здійснюється залежно від їх класифікації до відповідного портфеля та методу визначення балансової вартості.

Розрахунок та формування резерву під цінні папери банк зобов’язаний здійснювати щомісяця у повному обсязі незалежно від розміру його доходів за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку подання оборотно-сальдового балансу.

Розмір фактично сформованого резерву за операціями банку з цінними паперами контролюється за даними оборотно-сальдового балансу.

Формування резерву здійснюється у валюті номіналу цінного папера.

Банк має право не формувати резерв під цінні папери, які емітовані центральними органами виконавчої влади та Національним банком України, незалежно від того, до якого портфеля вони класифіковані, а також під вкладення в акції (частки) бірж, депозитаріїв, платіжних систем, кредитних бюро.

Банк визначає як безнадійну заборгованість за опера­ціями з цінними паперами, включаючи нараховані за ними проценти та комісії, за якими сума накопиченої уцінки становить 100 відсотків від вартості їх придбання, а також за цінними паперами, значення показника ризику яких становить “1,0”.

Банки зобов’язані формувати резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, що виникає в процесі їх діяльності.

Для розрахунку резерву під дебіторську заборгованість банки зобов’язані щомісяця за станом на перше число місяця, наступного за звітним, здійснювати інвентаризацію дебіторської заборгованості та її класифікацію за групами ризику залежно від строків обліку на балансі, а також з урахуванням строків погашення, передбачених договорами або правилами здійснення операцій/розрахунків, що встановлені законодавством України та внутрішніми положеннями банків.

Формування резерву під дебіторську заборгованість банки зобов’язані здійснювати в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів відповідно до суми фактичної дебіторської заборгованості та розрахункової суми резерву за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання форми звітності № 1-КБ “ Баланс комер­ційного банку ” (щомісяця).

Банк списує дебіторську заборгованість, що визначена ним як безнадійна, за рахунок резерву в порядку, установленому Національним банком України.

Звіт про класифікацію дебіторської заборгованості за групами ризику, розрахунок резерву та його формування, що

складається за формою “ Звіт про формування банком резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості ”, подається щомісяця головним банком - юри­дичною особою територіальному управлінню Національного банку України за місцезнаходженням головного банку в порядку, що встановлений Національним банком України щодо подання статистичної звітності.

Невиконання банками вимог цього Положення щодо забезпечення формування резервів під дебіторську забор­гованість у повному обсязі є підставою для вжиття Національним банком України відповідних заходів впливу згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” та нормативно-правовими актами Національного банку України з питань застосування до банків заходів впливу за порушення вимог банківського законодавства.

До дебіторської заборгованості, за якою банки зобов’я­зані формувати резерв, належить заборгованість, що відобра­жається в обліку за балансовими рахунками таких груп:

1. дебіторська заборгованість за операціями з банками;

2. дебіторська заборгованість за операціями з клієнтами

банку;

3. дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку;

4. дебіторська заборгованість за операціями банку з фінансовими інструментами;

5. дебіторська заборгованість за розрахунками з працівниками банку;

6. дебетові суми до з’ясування.

Резерв не формується під дебіторську заборгованість за операціями з грошово-речовими лотереями та індексацією грошових заощаджень.

Під час класифікації дебіторської заборгованості за відповідними групами ризику день виникнення заборгованості не враховується.

Для визначення розміру резерву сума дебіторської заборгованості, класифікованої за групами ризику, зважується на відповідний коефіцієнт резервування.

Для визначення розміру резерву сума дебіторської заборгованості, класифікованої за групами ризику, зважується на відповідний коефіцієнт резервування:

Група ризику	Кількість днів з часу виникнення на балансі			Кіль­ кість днів прострочення	Коефі­цієнт резервуван­ня
	Дебітор­ська за­боргова­ність, що виникає за капі­тальними вкладеннями та з придбан­ня матері­альних активів	Дебіторська заборгова­ність з прид­бання цін­них паперів на відкри­тому (вто­ринному ринку)	Інша дебітор­ська заборго­ваність
1	2	3	4	5
І	0-180	0-30	0-90	0-7	0
її	181 -270	31-60	91-180	8-90	20
III	271 -360	61 -90	181 -360	91 - 180	50
IV (збит­ки)	361 і біль­ше	91 і більше	361 і більше	181 і біль­ше	100

Резерв під дебіторську заборгованість за відповідною групою ризику формується з урахуванням кількості днів прострочення за відповідним коефіцієнтом, але не меншим, ніж коефіцієнт, що встановлений, виходячи із загального строку обліку на балансі.

Під час класифікації дебіторської заборгованості за операціями з придбання цінних паперів на відкритому

68

(вторинному) ринку враховуються строк погашення заборгованості та факт переходу права власності на придбані цінні папери. Якщо однією із сторін договору купівлі-продажу цінних паперів повторно протягом календарного року не виконано зобов’язання за договором (не здійснена оплата або передача цінних паперів), то дебіторська заборгованість за будь-якими договорами з купівлі-продажу цінних паперів із цими контрагентами має належати до третьої або четвертої групи ризику.

Дебіторська заборгованість, що віднесена до IV (збит­кової) групи ризику за кількістю днів прострочення, визнача­ється як безнадійна.

Дебіторська заборгованість вважається збитковою та має відноситися до IV групи ризику, якщо вона обліковується на балансі 361 і більше днів або яка переоформлена новими договорами (тобто заміна одного зобов’язання іншим між тими ж особами або у разі переведення боргу на іншого боржника), або виникла у результаті переоформлення кредитної заборгованості чи за операціями з контрагентом, який одночасно має заборгованість за кредитною операцією, що класифікована банком як безнадійна, або щодо якої відомі факти, що підтверджують неможливість повернення її контрагентом банку, або яка визнана безнадійною відповідно до законодавчих актів України.

Питання 2. Фінансові звіти банку та аналіз його діяльності

Аналіз діяльності банку здійснюється з допомогою різноманітних показників діяльності комерційного банку, які ми беремо з документів, що формують інформаційну базу еконо­мічного аналізу.

Аналіз фінансової звітності - це процес, який має на меті дати оцінку поточного та минулого фінансового стану банку й основних результатів його діяльності. При цьому основною

69

метою аналізу є визначення узагальнюючих оцінок і прогнозу майбутніх результатів діяльності банку.

Інформація, яка використовується при аналізі діяльності банку, повинна відповідати таким вимогам:

1. Доступність передбачає, що інформація, яка входить у фінансові звіти, має бути зрозумілою для користувача з певним рівнем знання бізнесу, економіки та бухгалтерського обліку.

2. Під значущістю розуміють те, що інформація у фінансовій звітності повинна бути корисною для прийняття рішень економічного характеру.

3. Для того, щоб інформація була значущою, вона має бути матеріальною. Інформація є матеріальною, якщо її ненадання або неправильне подання може вплинути на рішення економічного характеру.

4. Н адійність інформації забезпечується в тому разі, коли вона не містить матеріальних помилок.

Надійність інформації передбачає:

• правдиве уявлення, тобто позиція фінансової звітності забезпечує правдиве її подання, якщо вона може бути оцінена з достатньою точністю, щоб бути корисною;

• перевагу змісту над формою. Іншими словами, інформація повинна надаватися відповідно до її економічної користі, а не просто за її юридичною формою;

• нейтральність - інформація має бути вільною від упередженості, її подання у фінансовій звітності не повинно бути вибірковим для досягнення попередньо встановленого результату.

Для того, щоб відповідати таким вимогам як надійність і значущість, фінансова звітність повинна містити інформацію, яка базується на певних розрахунках (наприклад, можливість повернення боргів, строки “ життя ” виробничих активів). З метою уникнення матеріальної недооцінки або переоцінки позицій фінансової звітності при розрахунках необхідно керуватися принципом “ обережності ”.