1. Безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд;

2. Виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд - це дистанційний моніторинг діяль­ності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. У більшості країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші супутні форми), що подається органам банківського нагляду на регулярній основі та дає їм можливість постійно поновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема, про їхню капітальну позицію, ліквідну позицію, рентабельність, а також, певною мірою, і про якість активів.

Дані звітності аналізуються та зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різноманітні стандартні показ­ники. Такі звіти дають змогу:

• виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи;

• досліджувати тенденції в діяльності банків за певний

період;

• проводити порівняльний аналіз за групами банків.

Безвиїзний нагляд використовується як система раннього

застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до банків коригувальних заходів до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці. Проте потрібно зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він провадиться на основі достовірної звітності, отриманої від банків, та у разі дотримання

ними певних стандартів обліку та звітності й високого рівня комп’ютеризації банківської діяльності.

Інспекційні перевірки банків на місцях мають проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагля­ду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у діяльності того чи іншого банку, і визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дає змогу органам банківського нагляду перевіряти такі аспекти діяльності банків:

• достовірність звітності;

• дотримання законів і нормативних актів;

• надійність управління банком;

• стійкість фінансового стану банку.

Порівняно з безвиїзним наглядом, інспекційні перевірки надають наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якості управління банком і взагалі реального фінансового стану банку. Проте цей метод нагляду є більш трудомістким, потребує більшої чисельності персоналу.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюваними. Необхідно також додати, що наглядові органи повинні мати контакт із керівниками банків і глибоке розуміння банківської діяльності.

Важливим елементом банківського нагляду є здатність наглядових органів здійснювати нагляд на консолідованій основі, тобто вони повинні розглядати діяльність банку як усередині країни, так і за її межами, аналізувати операції, що провадяться безпосередньо банком, і ті, що провадяться через дочірні організації банку. Правовою основою взаємовідносин між аудиторською організацією, органом банківського нагляду і комерційним банком, що перевіряється, є тристороння угода, згідно з якою комерційний банк уповноважує аудитора надавати наглядовому органу інформацію, необхідну для здійснення пруденційного нагляду. Водночас, за наглядовими органами залишається право у будь-який час перевірити первісну документацію банку чи провести певні дослідження діяльності банку власними силами.

Запитання для самоперевірки

1. З якою метою формуються резерви комерційних банків?

2. Які види резервів існують в банківській практиці?

3. Яка структура інформаційної бази комерційного банку та з якою метою вона формується?

4. Які вимоги висуваються до інформаційної бази банку?

5. Які види перевірки звітів використовуються банками?

6. Які нормативи характеризують фінансову стійкість банку?

7. Які нормативи характеризують ліквідність та кредито­спроможність банку?

8. Які нормативи характеризують процес інвестування та валютну позицію банку?

9. Яка структура банківського нагляду та з якою метою він здійснюється?

Список рекомендованої літератури