5. Неоязичництво

Неоязичництво (рідновіровство) в Україні представлено багатьма течіями ("Рідна Віра", РУНВіра, "Ладовіра", "Ягновіра", орантійці тощо), що об’єднані ідеєю відродження дохристиянських вірувань українців. "Рідна Віра" започаткована у 1934 році професором Володимиром Шаяном, котрий у своїй книзі "Віра Предків Наших" пропонує повернутися до коренів української духовності, удосконалювати людську особистість, підносити її національну самосвідомість. Найпотужнішою закордонною громадою є рідновіри при святіші Дажбожій у Гамільтоні (Канада). Є кілька десятків громад сповідників "Рідної Віри" в Україні. Діяльність Київської громади українських язичників "Православ’я" базується па книгах "Волховик" та "Правослов: молитви до рідних богів".

РУНВіра (Рідна українська національна віра) — одна з форм сучасної релігійності українців, засновником якої є Лев Силенко, що емігрував з України до Америки. Він запропонував нову монотеїстичну систему поглядів на світ, котрий керує Дажбог, що дає можливість поновлювати і удосконалювати своє власне єство, сприймати вічну енергію несвідомого і свідомого буття, святу правду. Основні положення РУНВіри викладено у "святому писанні" течії — "Мага Вірі" й катехізисі "Повчання. Пісні. Молитви". Основна культова споруда РУН Віри — собор святої матері України, що стоїть поблизу Нью-Йорку в Спрінг Глені (США). Громади (станиці) рунвірівців є в Америці, Канаді, Австралії, де проживають українці.

Собор рідної Віри — одна з течій українського язичництва, що виникла 1994 року на Вінниччині, адже саме на Поділлі найдовше, аж до 1620 року, Болохівські князі боронили рідну Віру, вважаючи найдавнішим символом Дажбога — Тризуб. Ладовіра — неоязичницька течія, що базується на концепції українського світу як духовно-природної та геоетнічної цілісності.

6. Сайєнтологічні рухи

Сайєнтологічні (наукологічні) рухи — одна з форм нетрадиційної релігійності. Більшість таких рухів в Україні (Діанетика Фонд Хаббарда, Наука розуму, Християнська наука тощо) мають іноземне походження. Діанетика або сайєнтологія заснована Л.Роном Хаббардом, автором книги "Діанетика: сучасна наука розумового здоров’я". В 1954 році в Каліфорнії зареєстровано Церкву наукології, що нині поширена в багатьох країнах світу і має понад 6 млн. прихильників. Вчення Хаббарда побудовано на поєднанні новітнього буддизму, інших світових релігій, фантастики, науково-технічних досягнень, практики психоаналізу. У створеній релігії багато власних нових термінів (тетан — істота-дух, що періодично вселяється в певну життєву форму, вічно перевтілюючись; інграм — накопичений протягом багатьох перевтілень певний життєвий досвід людини, від якого вона прагне звільнитися). Діанетика пропонує технологію виявлення інграма, очищення від нього, контроль з боку науколога за життям і звільненням від циклів перевтілень.

Наука Розуму — сучасний синтетичний ідейний рух, що претендує на абсолютну істину, гармонійність законів науки, філософських поглядів та одкровень релігії відповідно до людських потреб . В книгах "Творчий розум і успіх" та "Наука Розуму" засновник цієї течії американський лікар-психотерапевт Ернст Холмс доводить, що Бог безособистісний, Ісус Христос — лише людина. Дух Святий — жіночий аспект божественної Трійці. Людина, в якій людське поступається перед божественним, сама стає Христом. Філософія життя течії базується на ідеї, що негативне мислення продукує негативний досвід, а позитивні думки формують позитивну діяльність. Нині цей рух налічує близько 25 млн. послідовників. У 1991 році створено Міжнародний альянс нового мислення, до якого входить Київський центр "Науки Розуму". У минулому столітті в Америці з ініціативи Мері Енн Морс Бейкер виник релігійний рух "Християнська наука", в основі якого лежить принцип духовного зцілення без звернення до медикаментозних методів лікування. М.Бейкер постає для її послідовників наступницею Христа.

Як культ сатанізм прийшов із стародавнього Іраку, в якому релігійні концепції базувались на боротьбі Добра і Світу (закон Арта й образ Ахура-Мазди) проти Темряви і зла (Ангро-Манью). Ці образи набули поширення у міфології зороастризму та маздеїзму. Культ темних сил, головою котрих став Сатана (Диявол або Люцифер), набув особливого поширення в Європі в середні віки. Сатана використовує проти Бога силу, котру від нього і придбав. Протистоїть Сатані не сам Бог — він вище цього, а архангел Михаїл, провідник добрих ангелів та заступник віруючих у священній війні з Сатаною. Заповіти сатани містяться у так званій "Синій книзі", як символ найчастіше використовується пентаграма (зірка магів) — знак таємних товариств. Через так званий "пентаграмний ритуал" відбувається церемоніальна магія, викликання і підпорядкування демонів. Нині під сатанізмом розуміється різновид напіврелігійного руху, заснованого Алейстером Кроулі на рубежах ХІХ і ХХ ст. і реанімованого в 60-х роках в Америці. Відомий маг А.Кроулі ("великий звір 666") прагнув відкриту нову еру та змести залишки життєздатного християнства. На його думку, Сатана не є ворог людині: він — життя, любов, світ, та ще — дорога на небо йде через пекло. Свою мету Кроулі визначав як присвоєння людиною демонічних сил та досягнення через це влади над світом. У своїй антибіблії "Книга закону" Кроулі виклав сатанинське вчення і проголосив: "Роби, що бажаєш у цьому весь закон!"

За світоглядною суттю, типом об’єднання, формами діяльності сатаністи дуже різноманітні. Найвідоміша сатанинська група — "родина Менсона", найорганізованіша — "Церква Сатани" Антона Лавея. Прихильників Сатани умовно можна поділити на теоретиків ("ідейних одинаків") та практиків ("груповиків"). Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію навпаки, проводять так звані чорні меси з використанням чорних свічок, перекинутих розп’ять, проклять, ритуальних жертвопринесень тощо. Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над всіма, культ сили.

ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "РЕЛІГІЄЗНАВСТВО"

1. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. — К., 2000.

2. Еремеев Д.Е. Ислам: образ жизни и стиль мышления. — М., 1990.

3. Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 25.

4. Історія релігії в Україні /За ред. А.М.Холодного і П.Л.Яроцького. — К., 1999.

5. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. К., 1997.

6. Коран. — М., 1999.

7. Миркина З.А., Померанц Г.С. Великие религии мира. — М., 1995.

8. Матар Н.И. Знакомьтесь: ислам. — К., 1997.

9. Митр. Макарий (Булгаков). История Русской Церкви: Т. І-ІХ. — М., 1994-1997.

10. Нові релігійні течії та організації в Україні (Упор. Л.Филипович). — К., 1997.

11. Огієнко І.І. Українська церква: У 2 т. — К., 1993.

12. Подольська Є.А., Садовніков О.К. Релігієзнавство. — Харків, 2002.

13. Покровский Д. Словарь церковных терминов. — М., 1995.

14. Поснов М.Э. История христианской церкви до разделения церкви. — К., 1991.

15. Релігієзнавство /За ред. С.Л. Бублика. — К., 2000.

16. Ренан Э. Жизнь Иисуса. — М., 1991.

17. Росс Ф., Хиллс Т. Великие религии мира. — М., 1999.

18. Токарев С.А. Ранние формы религии. — М., 1990.