Малий таз

1. Зовнішня кон'югата - відстань між лобковим симфізом і ромбом Міхаеліса – (20-21 см);

2. Діагональна кон'югата - відстань між нижнім краєм симфізу і мисом (12,5-13 см);

3. Гінекологічна кон'югата (істинна) - відстань між найбільш виступаючою части­ною лобкового симфізу і мисом (10,5-11 см);

4. Анатомічна кон’югата - відстань між верхнім краєм симфізу і мисом (11 см);

5. Поперечний розмір входу в малий таз – відстань між найбільш віддаленими точками пограничної лінії (13 см)

6 . Прямий розмір виходу із малого та­за - відстань між нижнім краєм лобкового симфізу і верхівкою куприка (10 см). Під час пологів цей розмір збільшується на 1-1,5 см внаслідок відхилення куприка назад;

7. Кут нахилу таза - це кут, який утво­рений горизонтальною площиною і входом в порожнину малого таза

Кістки вільної нижньої кінцівки та їх з'єднання

Стегнова кістка (femur) - найбільша довга кістка нашого скелета. У ній розрізняють тіло і два епіфізи верхній (проксимальний) і нижній (дистальний). На її верхньому кінці знаходиться головка, за нею - шийка, вгорі та внизу від якої помітні великий та малий вертлюги. Між вертлюгами на передній поверхні є міжвертлюгова лінія, а на задній міжвертлюговий гребінь. Задня поверхня тіла кістки містить шорстку лінію, яка складається з внутрішньої та з овнішньої губ. Нижній кінець кістки потовщений завдяки наявності тут медіального та латераль­ного виростків, на яких розташовані однойменні надвиростки. Між виростками спереду знаходиться надколінкова поверхня, а ззаду – між виросткова ямка.

Наколінок (patella) – міститься у товщі сухожилка чотириголового м’яза стегна. Округлої форми кістка, в якій розрізняють основу, розміщену біля її верхнього краю, та верхівку, обернену донизу. Задня поверхня є суглобовою, вона сполучається з надколінковою поверхнею стегнової кістки і поділена поздовжнім гребінцем на дві площинки: меншу, при середню, і більшу, бічну. Це має практичне значення, щоб розпізнати правий і лівий надколінки.

В еликогомілкова кістка (tiЬіа) на гомілці лежить медіально. Має тіло та верхній (проксимальний) і нижній (дистальний) епіфізи. Верхній кінець несе латеральний та медіальний виростки, на яких знаходяться суглобові поверхні для зчленування із стегновою кісткою. Ці поверхні об’єднуються в одну і називаються верхньою суглобовою поверхнею. Майже посередині її визначається між виросткове підвищення. На задньонижній поверхні бічного виростка є малогомілкова суглобова поверхня для зчленування з малогомілковою кісткою. Тіло має тригранну форму з гострим переднім краєм. Нижній кінець містить нижню суглобову поверхню (для зчленування з надп'ятковою (таранною) кісткою) і медіальну щиколотку (присередню кісточку). На бічній поверхні міститься малогомілкова вирізка, до якої прилягає нижній відділ малогомілкової кістки.

Малогомілкова кістка (fibula) на гомілці лежить латерально. Має тіло, верхній (проксимальний) і нижній (дистальний) епіфізи. Верхній кінець несе головку із суглобовою поверхнею (для зчленування з великогомілковою кісткою). Нижче від головки знаходиться шийка малогомілкової кістки. Тіло має три краї: передній, задній, міжкістковий. Зазначені краї відокремлюють три поверхні: бічну, присередню і задню. Нижній кінець має латеральну щиколотку (бічну кісточку), на якій знаходиться суглобова поверхня для зчленування з надп'ятковою кісткою.

Кістки стопи (ossa pedis) поділяються на три відділи: кістки заплесна, кістки плесна та кістки пальців (фаланги).

Б удова стопи залежить від її функції, оскільки вона підтримує тіло у вертикальному положенні і зумовлює пересування людини. Стопа побудована і функціонує як пружне рухоме склепіння. Ця особливість будови стопи є характерною ознакою людини, що пов’язано з прямоходінням. Виділяють п’ять поздовжніх і одне поперечне склепіння. Розміщення кісток стопи у вигляді склепіння підтримують численні міцні зв’язки та м’язи.

У разі ослаблення цього апарату склепіння опускається, стопа набуває неправильної будови і має назву плоскої стопи.

Кістки заплесна

Заплесно складається з таких кіс­ток: надп'яткової, п'яткової, кубоподіб­ної, човникоподібної та трьох клиноподіб­них - медіальної, проміжної і латераль­ної.

Надп’яткова кістка має головку із суглобовою поверхнею (спрямована вперед), за якою іде шийка, а за нею -тіло. На тілі зверху розташований блок для зчленування з великогомілковою кісткою, а на нижній поверхні - сугло­бові поверхні для зчленування з п'ятко­вою кісткою.

П'яткова кістка лежить під над­п'ятковою і має тіло та шорсткий горб, спрямований назад і вниз. На тілі роз­ташовані суглобові поверхні для зчле­нування з надп'ятковою та кубоподіб­ною кістками.

Кістки плесна

Плесно складається з п'яти корот­ких трубчастих кісток, в яких розрізняють головку, тіло та основу.

Фаланги пальців

Кожен палець, крім великого, має три фаланги: проксимальну, середню та дистальну. Великий палець має лише проксимальну та дистальну фаланги. У кожній фаланзі виділяють основу фаланги, тіло та головку.

З’єднання кісток нижньої кінцівки

Між кістками вільної нижньої кінцівки є як неперервні (синдесмози), так і перервні з'єднання (суглоби). Найбільше практичне значення мають кульшовий, колінний та надп'ятковий (гомілковостопний) суглоби.

К ульшовий суглоб утворений головкою стегнової кістки та кульшовою западиною тазової кістки. За будовою - це простий, за формою - чашоподібний, за функцією - багатоосьовий суглоб. Він являється різновидом кулястого суглоба і в ньому можливі рухи навколо всіх осей, але дещо в обмеженому об'ємі. Всередині суглоба знаходиться хрящова губа (для кращого охоплення суглобової поверхні головки) і зв'язка головки стегнової кістки, в якій проходять судини та нерви, що живлять головку. Най­більш міцною зв'язкою, яка підкріплює суглоб і витримує вагу до 300 кг, є клубово-стегнова зв'язка.

Колінний суглоб утворений внаслідок зчленування трьох кісток: виростків великогомілкової та стегнової кісток і наколінка. Це досить складний суглоб, всередині якого знаходяться медіальний та латеральний меніски, передня та задня хрестоподібні зв’язки, а капсула утворює багато виворотів (сумок). Деякі сумки сполучаються

з порожниною колінного суглоба, що має практичне значення при запальних процесах. За будовою суглоб складний, за формою - виростковий, за функцією - двоосьовий. В ньому можливі згинання та розгинання і при зігнутому коліні - обертання навколо вертикальної осі (внаслідок розслаблення бічних зв'язок, які підкріплюють капсулу).

З'єднання кісток гомілки між собою. Верхні кінці великогомілкової та малогомілкової кісток утворюють плоский малорухомий суглоб. Тіла кісток гомілок з’єднані за допомогою синдесмозу (міжкісткової мембрани) , а нижні кінці – теж за допомогою синдезмозу (з’вязки). Надп'ятковий суглоб (гомілковостопний), аrtiсиlаtіо talocruralis, утво­рений нижніми кінцями малогомілкової та великогомілкової кісток, суглобові поверхні яких, як вилка, охоплюють надп'яткову кістку. За будовою цей суглоб складний, за формою - блокоподібний, за функцією - одноосьовий. У ньому можливі згинання і розгинання стопи навколо фронтальної осі.

К істки заплесна зчленовуються суглобами, капсули яких підкріплюються короткими зв'язками як із підошовної, так і з дорзальної поверхонь стопи. Рухи в цих суглобах доповнюють рухи в надп'ятковому суглобі.

Із суглобів заплесна практичне значення мають над-

п’ ятково-човникоподібний і п'ятково-кубоподібний, які хірурги об'єднують в один поперечний суг­лоб заплесна - суглоб Шопара. По лінії цього суглоба можна ампуту­вати стопу, попередньо перерізавши міжкісткову зв'язку, яка йде до човникоподібної і кубоподібної кісток. Цю зв'язку називають "ключем" суглоба Шопара. Кістки заплесна з'єднуються з основами плеснових кісток і утворюють плоскі малорухомі заплесно-плеснові суглоби. В хірургії вони відомі як суглоб Лісфранка. Його "ключем" є медіальна заплесно-плеснова міжкісткова зв'язка.

Плеснофалангові та міжфалангові суглоби за своєю будовою і рухами подібні до аналогічних суглобів кисті.

Стопа як ціле

Стопа (реs, реdіs) виконує функцію опори під час стояння і ходьби. Внаслідок вертикального положення тіла людини і збільшення навантаження на стопу при прямоходінні, її кістки утворили пружне склепіння. Розрізняють п'ять по­здовжніх склепінь (відповідно до п'яти променів стопи) і одне поперечне. Всі поздовжні склепіння починаються на п'ятковій кістці і звідси їх лінії прямують вперед уздовж плеснових кісток. В поперечному напрямку всі п'ять склепінь мають неоднакову висоту. Тому в ділянці найвищих точок формується поперечне склепіння. Укріплюють склепіння зв'язки, м'язи та фасції. При ослабленні цього апарату (наприклад, в старшому віці) склепіння опускається, що призводить до розвитку плоскостопості.