Суглоби і їх будова

Обов’язковими структурними компонентами суглобу є:

1. Суглобові поверхні – найчастіше збігаються одна з одною, або між ними знаходяться хрящові пластинки – суглобові диски. Іноді суглобові диски нагадують півмісяць і тоді їх називають менісками. Суглобові поверхні завжди вкриті тонким шаром суглобового хряща, при вивченні якого під невеликим збільшенням мікроскопа виділяють поверхневу, проміжну та глибоку зони, а також субхондральну кісткову пластинку.

2. суглобова порожнина – ніколи не сполучається з навколишнім середовищем, завдяки тому, що вона оточена суглобовою капсулою. В порожнині міститься невелика кількість липкої синовіальної рідини, яка змащує суглобові поверхні і сприяє їх ковзанню.

3. суглобова капсула – побудована з волокнистої сполучної тканини і складається з двох шарів:

зовнішній або волокнистий шар сформований з щільної волокнистої сполучної тканини, волокна якої ідуть у поздовжньому і поперечному напрямках;

внутрішній або синовіальний шар має складну будову і поділяється на :

а) ворсинчасту частину – поверхня якої вкрита спеціальними утворами – синовіальними ворсинками, які продукують синовіальну рідину (синовію)

б) плоску частину.

4. Синовіальна рідина (синовія)

Крім ворсинок, на поверхні синовіального шару можна побачити синовіальні складки, в яких іноді відкладається жир.

Суглобова капсула багатьох суглобів місцями ущільнюється і досягає значної товщини за рахунок сполучнотканинних утворів – зв’язок, що доповнюють і зміцнюють суглоб. Залежно від розміщення зв’язок відносно суглобової капсули розрізняють:

1. зовнішньокапсульні зв’язки – сполучнотканинні утвори, що знаходяться на деякій, інколи досить значній відстані від суглобової капсули (велико- та малогомілкові бічні зв’язки)

2. капсульні зв’язки – потовщення самої суглобової капсули;

3. внутрішньокапсульні зв’язки – розміщуються в суглобовій порожнині і з’єднують кістки, що зчленовуються.

За формою суглобових поверхонь розрізняють:

кулястий суглоб – в якому суглобова поверхня однієї з кісток наближається до кулі, а друга кістка має вгнуту суглобову западину (плечовий суглоб);

циліндричний суглоб – суглобова поверхня однієї з кісток нагадує відрізок циліндра;

блокоподібний суглоб – коли на циліндричній суглобовій поверхні є борозна, а на відповідній вгнутій поверхні - гребінь;

еліпсоподібний суглоб – видовжені суглобові поверхні нагадують відрізок еліпсоїду;

сідлоподібний суглоб – суглобові поверхні вгнуті в поздовжньому і опуклі в поперечному напрямах (нагадують два сідла, складені разом: зап’ястковий суглоб великого пальця);

плоскі суглоби – утворені плоскими суглобовими поверхнями, які розглядають як поверхні кулі з дуже великим радіусом;

виросткові суглоби – суглобова поверхня складається з відрізків кількох фігур (колінні суглоби).

Залежно від кількості кісток, які з’єднуються, суглоби поділяються на:

плоскі суглоби – таке синовіальне з’єднання, яке утворюється двома кістками (міжфалангові суглоби кисті);

складні суглоби – суглоби, у яких зчленовується більше ніж дві кістки. Інколи складний суглоб складається з кількох функціонально самостійних простих суглобів, що мають спільну суглобову капсулу (ліктьовий суглоб).

Якщо розглядати суглобові поверхні, як відрізки геометричних фігур, то можна уявити, що рухи кісток, які зчленовуються, відбуваються навколо осі обертання цих відрізків. Отже, вісь обертання – це уявна лінія, яку проводять крізь центр суглоба і навколо якої одна кістка обертається відносно іншої.

З алежно від кількості осей, навколо яких можуть відбуватися рухи, розрізняють такі суглоби:

1. Одноосьові – циліндричні та блокоподібні: виконують великий обсяг рухів.

2. Двохосьові – еліпсоподібні – та сідлоподібні: виконують великий обсяг рухів.

3. Багатоосьові – плоскі суглоби (об’єм рухів невеликий, лише незначне ковзання, хоча і багато осей) і кулясті суглоби.

Чим більше осей обертання мають суглоби, тим більша в них рухомість і різноманітність рухів, але міцність таких з’єднань менша і тому частіше, ніж в інших з’єднаннях кісток, можливі різні травми.

При аналізі рухів тіла людини і хребетних тварин виділяють:

1. навколо поперечної, або фронтальної, осі відбувається згинання – зменшення кута між кістками, які з’єднуються;

2. розгинання – збільшення кута між ними;

3. навколо передньо-задньої, або сагітальної, осі можливі приведення – наближення до серединної площини;

4. відведення – віддалення від неї;

5. навколо вертикальної осі відбуваються обертання.

Обертання назовні називають супінацією, а досередини – пронацією. Колове обертання, при якому вільний кінець кінцівки (кисть) описує коло, а кінцівка в цілому – поверхню конуса, дістало назву циркуляції.