III. Старослов’янська графіка

1. Склад і характер азбук

Давні слов’янські азбуки є буквеними писемними системами, тобто кожен знак (буква) означає не ціле слово (як в ідеографії), і не склад (як у складовому письмі), а окремий звук у слові (фонему). У загальній історії розвитку письма буквено-звукове письмо сформувалося значно пізніше від складового. Це, на думку науковців, можна пояснити тим, що буквено-звукові системи передбачають більш розвинену здатність людини до розкладання мовлення на його найпростіші елементи – звуки.

Слов’янські азбуки є вокалізовано-звуковими, тобто на письмі буквами позначають і голосні, і приголосні звуки¹².

До нас дійшли пам’ятки, написані двома слов’янськими азбуками, що мають назви глаголиця¹³ і кирилиця.

За зображенням окремих буквених знаків глаголиця була для графіки чимось новим, що свідчить про її авторський характер. Більшість знаків кирилиці перейшли без змін з візантійського маюскульного унціалу¹⁴. Обидві азбуки мають унціальний характер: в текстах букви різко розмежовані між собою (простір між ними порожній), вписані у дволінійну рядкову схему, тобто букви є однакові за висотою. У глаголиці майже всі знаки мають горизонтальну дводільність. У кирилиці частини окремих знаків виходять знизу за рядок, наприклад , , , ; зверху за рядок виходив лише знак .

Буквені знаки обох азбук геометрично правильні – більшість з них мають вертикальну або горизонтальну симетрію.

Графічних елементів, з яких складаються знаки обох азбук, не так багато. У глаголиці найчастіше використовують коло (петельку), рідше – вертикальну пряму лінію. Петелька є у складі майже всіх глаголичних знаків. Інколи вона подвоєна, потроєна, а деякі літери містять навіть чотири петельки. Саме петелька визначає загальний вигляд цілої азбуки, оформляє її стильову специфіку. Саме вона формує враження про овальність, заокругленість глаголичного письма. У кирилиці петелька не використовується зовсім, а коло – обмежено. Замість них тут порівняно рідко маємо трикутник. Основним конструктивним елементом майже усіх літер є пряма вертикальна лінія, яка з іншими лініями, рисками утворює різні кути. Важливим стильовим елементом є також короткі вертикальні або похилі клинці на кінцях прямих ліній (наприклад, у літер , , ,  та ін.). Усе це справляє враження гостроти, різкості, кутастості.

2. Порівняльна характеристика глаголиці та кирилиці

Різниця між глаголицею та кирилицею стосується передусім їх знакового складу. У глаголиці – 40 знаків, у кирилиці – 43 знаки. Створена Константином абетка, за свідченням Чорноризця Храбра, містила 38 букв, з них 24 – за зразком грецьких, 14 – для передачі специфічних слов’янських звуків. Деякі букви можна зустріти або лише у глаголиці (буква для неслов’янського приголосного звука g’)¹⁵, або у кирилиці (букви  та ).

У глаголиці немає грецьких букв для позначення звукосполучень кс та пс, у первісній глаголиці не було також знаків, що у кирилиці носять назву “фіта” (гр. “тета”), “іжиця” (гр. “іпсилон”).

Однак між буквами, що мають одне і те ж звукове значення, в абетках спостерігається певна графічна подібність. У деяких випадках основою подібності є візантійське письмо. Так, в обох

абетках є по кілька знаків для звуків і та о. Звуки у та и зображені шляхом комбінації двох букв (так звані диграфи). Існують певні спільні елементи в принципових схемах графічного відтворення окремих звуків. Найбільш чітко вони проступають тоді, коли підкріплені даними інших тогочасних графічних систем. Так, зображення звука е має однакову структуру не лише у давніх слов’янських азбуках, а й у грецькому письмі, у всіх латинських шрифтах, у готському письмі, коптському письмі і т. д. Закритий овал позначає звук о в багатьох інших системах письма. Те саме можна зауважити щодо позначення звука і прямою вертикальною рискою. Дещо інакше виглядає ситуація з позначенням специфічних слов’янських звуків. Літера для звука ш запозичена в обох азбуках із семітського письма¹⁶. Однакову верхню частину в обох азбуках має буква для звукосполучення шт’. Подібність є між літерами для звуків ч та ц. Певна подібність існує і при позначенні голосних. Так, кириличні  та  мають певну подібність не лише між собою, а й з відповідними знаками у глаголиці. Якщо повернути глаголичний знак для носового звука о на 90 градусів і стилізувати його у дусі кирилиці, то подібність очевидна.

Наведені приклади дозволяють припустити, що коли створювали знаки для специфічних слов’янських звуків у одній з азбук, інша азбука вже функціонувала як упорядкована система, до того ж мала широкий ареал поширення. Автор абетки, шукаючи позначень для специфічних слов’янських звуків, знав уже існуючу графічну систему.