4. Числове значення букв

У глаголиці та кирилиці букви виконували також роль цифр. У такому випадку з обох боків букви ставили крапки, а зверху – титло: . Слов’яни використовували десяткову систему: дев’ять літер (одна енеада) означали одиниці, інші дев’ять – десятки, ще дев’ять – сотні. Знака для 0 не було. У пам’ятках, які дійшли до нас, немає особливих знаків для тисячі. Зазвичай тисячі позначали словами, наприклад  , рідше – буквою для одиниць і словом, наприклад } . У пізніших кириличних пам’ятках використовували позначення тисяч за візантійським взірцем – літера, перед якою ставили спеціальну риску: ¤.

Дві слов’янські абетки відрізнялися числовим значенням букв. У глаголиці числове значення послідовно мають усі літери від початку абетки. У кирилиці використовували візантійську систему, тому букви, що означали специфічні слов’янські звуки, числового значення , як правило, не мали. Що стосується кириличних літер , ,  на позначення специфічних слов’янських звуків, то закріплені за ними числові значення 900, 90, 6 пояснюють їх подібністю до графем грецької азбуки коппа, сампі, стигма¹⁷. Згодом для позначення числа 900 почали використовувати букву 

Окремі числа у кирилиці позначали грецькими літерами:  = 9,  = 60,  = 400, p = 700.

5. Небуквені знаки

У давніх рукописах, писаних глаголицею і кирилицею, зустрічаються кілька типів небуквених знаків. Вони були перенесені з візантійської писемної практики і не всі були потрібними в слов’янському письмі.

Титло – використовували передусім для позначення того, що слово написане скорочено, а також для позначення букв-чисел. Спочатку допускалося скорочене написання тільки обмеженої кількості священних імен (nomina sacra), наприклад,  – 7, ;  – ;  – 7 Форма титлів була різною: &, , ˜ , 7, C. Титла були двох видів – прості та буквені, коли при скороченому написанні деякі букви виносилися над рядок і покривалися “покритієм”, тобто титлом у формі дуги. Такі виносні букви полегшували правильне читання скороченого запису.

Паєрик або єртиця – в найдавніших пам’ятках мав форму маленького півкола 3, а в пізніших – форму апострофа ’ і вживався замість пропущених на письмі редукованих  та , які зникли з вимови.

Камора – мала форму маленького півкола 6і вживалася праворуч біля тих букв, що означали м’які або пом’якшені приголосні, зокрема р, л, н, рідше б, п, в, м, наприклад:  – ,  – .

Над голосними, здебільшого на початку слова, писали за грецьким зразком придихи або духи. У грецькому письмі для придихів використовували букву H. Для густого придиху – ліву половинку букви: ├, для тонкого – праву: ┤. Такі знаки використано у найдавнішій глаголичній пам’ятці Київські листки. Поступово форма придихів змінилася у грецькому письмі до ‘ та ’. У такому вигляді вони зустрічаються у слов’янських пам’ятках. Ці знаки були зайвими у слов’янському письмі, тому їх вживали непослідовно.

Дуже обмежено у пам’ятках вживали знаки наголосів, або сили, теж механічно запозичені з грецького письма.

З бігом часу вживання надрядкових знаків частішає, стає певною правописною “модою”.

Крапка (нижня, середня і верхня) мала функції не лише сучасної крапки, а й коми, знаку оклику, знаку питання або трьох крапок. Найчастіше крапка розділяє не речення, а менші його частини, котрі вимовляються без паузи, на одному диханні, і утворюють інтонаційну і смислову цілість.

У рукописах можна зустріти комбінації з двох, трьох або більше крапок, крапок і рисок. Їхня роль передовсім орнаментальна. Крапками виділяли також букви-числа. У кінці книги, розділу або якогось уривка писали стишицю або статтю – комбінацію крапок, що нагадувала хрестик.

У окремих пам’ятках вжито двокрапку у значенні крапки або крапки з комою, а також використано крапки з комою у значенні знаку питання.