3. Обмежена осудність

Стаття 20 передбачає, що підлягає кримінальної відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину в силу наявності в неї психічного розладу не здатна була повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Виходячи з змісту закону, можна зробити наступні висновки: 1) обмежена осудність пов'язана з наявністю у суб'єкта певного психічного розладу, психічної аномалії; 2) внаслідок цього психічного стану особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого діяння. Однак, на відміну від неосудної особи, у обмежено осудної особи здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними повністю не виключається; 3) обмежена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єкта, а, отже, не виключає і кримінальну відповідальність за вчинене.

Значення обмеженої осудності полягає в тому, що вона враховується судом при призначенні покарання і є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

4. Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння

1. Пияцтво, наркоманія, токсикоманія є тим соціальним злом, що прямо пов'язано зі злочинністю. Кримінологічні дослідження показують, що під впливом пияцтва вчинюються 40 – 45 відсотків всіх злочинів, а такі тяжкі злочини як вбивство, тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, грабежі і розбої в 70 – 80 відсотків випадків вчинюються в стані сп'яніння (так званого фізіологічного сп'яніння).

Звичайно, ступінь сп'яніння при вчиненні злочинів буває різною. Нерідко особи, що вчинили злочини в стані сильного сп'яніння, посилаються на те, що зовсім не пам'ятають, як вчинили злочин і чим були обумовлені їх дії. Дійсно, зловживання спиртними напоями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, з'являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозок людини, отруєний названими речовинами, завжди дає негативні збої у своїй діяльності.

У зв'язку з цим і виникає питання про осудність і неосудність особи, що вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп'яніння, і про правомірність їх притягнення до кримінальної відповідальності.

2. У ст. 21 це питання вирішене досить виразно: «Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння, внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів і інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності». Таким чином, за загальним правилом, стан сп'яніння незалежно від його ступеня не виключає кримінальної відповідальнісіь. Така позиція закону має принципово важливе значення для профілактики і попередження злочинів, вчинюваних у стані сп'яніння.

Пояснюється це тим, що при звичайному фізіологічному сп'янінні відсутній медичний критерій – психічне захворювання, а тому немає підстави для визнання особи неосудною. При фізіологічному сп'янінні не настають ті істотні зміни в психічному стані особи, що характерні для психічного захворювання. Необхідно враховувати і те, що такі особи самі й за власною волею доводять себе до стану сп'яніння, добре розуміючи негативний вплив спиртних напоїв, наркотиків або інших одурманюючих речовин на свою поведінку. Вони усвідомлюють характер можливої їх негативної поведінки в результаті стану сп'яніння, передбачають суспільно-небезпечні наслідки. Практика свідчить, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп'яніння особа не втрачає повною мірою здатності усвідомлювати характер вчинюваних дій і керувати ними. Інший підхід до рішення розглянутого питання привів би до необґрунтованого звільнення від кримінальної відповідальності багатьох осіб, що вчинили тяжкі, особливо тяжкі злочини. Так, не можна було б притягти до кримінальній відповідальності водія автотранспорту, що, знаходячись у стані глибокого алкогольного сп'яніння, скоїв автоаварію, в наслідок якої загинули люди.

Отже, при вчиненні злочинів у стані фізіологічного сп'яніння відсутній не тільки медичний, але і юридичний критерій неосудності. Більш того, в таких випадках осудність особи настільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судово-психіатричну експертизу.

3. Однак у судовій практиці, хоча і рідко, але зустрічаються випадки, коли на ґрунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні захворювання –біла гарячка, алкогольний галлюциноз тощо. Під впливом таких захворювань особа може вчинити суспільно небезпечне діяння в стані, коли вона не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. У цих випадках на підставі ч. 2 ст. 19 особа визнається неосудною і не підлягає кримінальної відповідальності.

Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголіків, але навіть і в тих, хто не страждає на алкоголізм. У практиці зустрічаються випадки, коли під впливом різних несприятливих обставин – фізичного або психічного виснаження, нервових перевантажень і інших несприятливих обставин, навіть при незначному вживанні алкоголю або наркотиків настають такі серйозні розлади психіки (так зване патологічне сп'яніння), коли особа не усвідомлює свої дії або не може керувати ними. Такі особи, з урахуванням висновків судово-психіатричної експертизи, визнаються неосудними.

З огляду на підвищену небезпечність осіб, що вчинюють злочини в стані сп'яніння, у п. 13 ст. 67 ця обставина визнається обтяжуючою при призначенні покарання. Але в залежності від характеру вчиненого злочину суд має право і не визнавати цю обставину обтяжуючою (ч. 2 ст. 67). Це, наприклад, випадки, коли вчинення злочину ніяк не пов'язано з станом сп'яніння, або коли, наприклад, неповнолітній, що раніше не вживав спиртні напої, під впливом дорослих довів себе до стану сп'яніння і в такому стані вчинив хуліганство.

У всіх випадках, коли суд не визнає стан сп'яніння обтяжуючою обставиною, він повинен у вироку навести мотиви свого рішення.