5. Розвиток науки управління

Перші спроби створити наукові основи управління виробництвом зроблено в кінці XIX ст., коли інтенсивний розвиток капі­талістичного виробництва потребував розробки ефективних ме­тодів управління великими заводами та фабриками.

Однією з перших широкого поширення набула теорія науко­вого управління Ф.У. Тейлора. Розробляючи систему дифе­ренціації трудових процесів, Ф. Тейлор зумів обґрунтувати тео­ретично і показати практично переваги комплексного підходу до удосконалення організації виробництва та управління. Сут­ністю тейлоризму, як теорії наукового управління, є жорстка рег­ламентація трудових процесів. Ф. Тейлору належить заслуга розробки й реалізації принципів функціонального управління на противагу тогочасній жорсткій лінійній (ієрархічній) сис­темі управління. Основним концепціям Ф. Тейлора були влас­тиві такі особливості: механіцизм у трактуванні процесів управ­ління (людина як придаток машини) і встановлення норм з ви­сокою інтенсивністю праці. Створена ним система наукового керівництва (Science Management) сприяла дальшому розвитку теорії управління. Тейлорівську класичну теорію управління було розвинуто в працях Г. Емерсона, А. Файоля, Г. Ганта, А. Хопфа та інших вчених-економістів.

Перехід від дещо спрощеного уявлення про управління ви­робництвом як про управління окремими працівниками, сфор­мульованого Ф. Тейлором, до загальних принципів раціонально­го управління всієї виробничої організації здійснив сучасник Тейлора американський інженер Г. Емерсон (1853—1931), який у своїй основній праці «Дванадцять принципів виробництва» сформулював емпіричні вимоги до побудови та функціонування апарату управління. Він розробив принципи підвищення ефек­тивності не лише виробничої праці, а й будь-якої цілеспрямова­ної діяльності людини: у державному управлінні, у зовнішній політиці, у військовій справі, на транспорті і в домашньому гос­подарстві. Г. Емерсон також розробив штабну організацію апа­рату управління. Він визначив ефективність як максимально вигідне співвідношення між витраченими зусиллями, грошима, обладнанням та економічним ефектом, що не втратило свого значення і в наші дні.

Значний внесок у розвиток теорії наукового управління зро­бив французький дослідник та адміністратор Анрі Файоль (1841— 1925). Основні праці А. Файоля: «Вчення про управління», «Загальне і промислове управління». Файоль сформулював кон­цепцію адміністративного управління, відповідно до якої в за­гальну адміністративну функцію керівництва мають обов'язко­во входити передбачення, планування, організація, координація і контроль діяльності керованого підрозділу. Методологію адмі­ністративного управління було покладено в основу лінійно-штаб­ної організаційної структури, яка замінила функціональну струк­туру Ф. Тейлора і знайшла широке застосування для побудови апарату управління як підприємствами, так і іншими організа­ційними системами (державне керівництво, банки тощо).

Багато уваги питанням організації управління у своїх пра­цях приділяв німецький соціолог М. Вебер, який розробив теорію ідеальної бюрократичної організації управління. Поняття бюрократія (від франц. — бюро, канцелярія та грец. — влада, пану­вання, букв. — панування канцелярії) М. Вебер трактував як концепцію раціональної колективної діяльності. Основними рисами бюрократичної організації він вважав поділ процесів управління на операції, а також розробку норм і стандартів управління, ліквідацію суб'єктивізму, фаворитизму та родинності, відповідності посади та кваліфікації працівника. На цій основі М. Вебер сформував евристичну організаційну модель апарату управління, яку до цього часу широко застосовують на підприєм­ствах. На думку М. Вебера, «ідеальна бюрократія» порівняно з іншими організаціями має такі переваги, як машинне виробниц­тво порівняно з ручним (табл. 1.3).

Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократії. При­чина такого тривалого широкомасштабного використання бю­рократичних структур полягає в тому, що їхні характеристики досить добре підходять для більшості промислових підприємств, організацій сфери послуг, усіх видів державних установ.

Таблиця 1.3. Характеристики раціональної бюрократії за М. Вебером

№ пор.	Зміст окремих характеристик
1	Чіткий розподіл праці, що зумовлює появу висококваліфіко­ваних спеціалістів на кожній посаді
2	Ієрархічність управління, за якої кожний нижчий рівень кон­тролюється вищим і підпорядковується йому
3	Наявність системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність виконання обов'язків
4	Об'єктивізм, з яким офіційні особи виконують посадові обо­в'язки
5	Наймання на роботу тільки відповідно до кваліфікаційних вимог

Представники емпіричної школи (Г. Саймон, П. Дракер та ін.) намагалися створити новий підхід до управління шляхом ек­лектичного поєднання елементів теорії людських стосунків з положеннями тейлорівського наукового управління. Найбіль­шим досягненням цієї школи є розробка концепції децентралі­зованого управління за окремими видами виробів (управління за продуктом), що знайшла використання для побудови органі­заційних структур великих промислових корпорацій, таких як «General Motors», IBM та інших.