4.5. Міжнародні вимоги до систем якості. Призначення і зміст стандартів серії iso 9000

Питаннями розробки, прийняття і видання міжнародних стандартів займаються міжнародні організації зі стандартизації. Існують дві рівноправні міжнародні організації зі стандартизації, що розрізняються за сферами діяльності:

ISO – Міжнародна організація зі стандартизації (International Standard Organization)

IEC – Міжнародна електротехнічна комісія (International Electrotechnical Commission).

Міжнародні організації зі стандартизації є цивільно-правовими об'єднаннями відповідно до швейцарського права. Територіально секретаріати IEC і ISO знаходяться в Женеві в одному будинку. За загальними питаннями стандартизації ISO і IEC виступають узгоджено. Інтереси кожної окремо узятої країни в області стандартизації виражені через її офіційного представника.

Докладну інформацію про діяльність ISO, про міжнародні стандарти в різних областях можна одержати через Internet за адресою http://www.iso.ch/.

Головна мета ISO полягає в розробці міжнародних стандартів і активному сприянні їхньому добровільному прийняттю і використанню для досягнення максимально можливого рівня ефективності промисловості і торгівлі в усьому світі.

Основні напрямки діяльності ISO:

розробка і публікація міжнародних стандартів у всіх областях технічної й економічної діяльності (за винятком електротехніки й електроніки);

сприяння прийняттю міжнародних стандартів національними системами стандартизації;

міжнародне співробітництво.

Склад ISO

На даний час членами ISO є 120 країн, а її діяльність пов'язана з 500 міжнародними організаціями. До числа нових членів ISO увійшли деякі країни СНД, у тому числі Білорусія, Україна (представлена Держстандартом), Туркменістан і Узбекистан. У рамках ISO працює 185 технічних комітетів. Основними органами ISO є Генеральна асамблея, Рада і Виконавче бюро (комітет).

Перший збірник стандартів, що містять вимоги до забезпечення і керування якістю, з'явився після Другої світової війни для постачальників воєнної промисловості. У 60-і роки цей збірник вимог військової спрямованості став використовуватися в цивільній промисловості, у першу чергу, при виробництві літаків і автомобілів, а також у машинобудівній промисловості. У цей час стандарти на забезпечення якості були на рівні внутрішнього стандарту компаній або груп компаній (рис. 4.7). Наприкінці 70-х почалися роботи, насамперед у Великобританії, а також в інших європейських країнах (Швейцарія і Нідерланди), з формулювання зовнішнього національного стандарту забезпечення якості. Британські стандарти BS 5750 були прийняті в 1979 році і стали базовими при розробці міжнародних стандартів, що містять вимоги до забезпечення якості і управління якістю. Починаючи з 1979 року стандартизація в сфері забезпечення якості вийшла на рівень прийняття національних стандартів у ряді провідних країн [51].

У 1987 році Міжнародна організація зі стандартизації ISO розробила і прийняла серію стандартів ISO 9000, узявши за основу британські стандарти BS 5750. Перший регіон, що усвідомив важливість цього просування, – Європа – упровадив стандарти ISO, увів сертифікацію на відповідність до цих стандартів і проголосив її як стратегію усунення перешкод вільної торгівлі.

1979 р. Національні стандарти (Великобританія, Швей-

царія і Нідерланди). Стандарти компаній та груп компаній

Рис. 4.7. Етапи й рівні стандартизації в сфері управління якістю

Вже в 1987 році кожна країна – член Європейського союзу (ЄС) і Європейської асоціації вільного обміну (ЄАВО) (Німеччина, Австрія, Бельгія, Данія, Іспанія, Фінляндія, Франція, Греція, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Великобританія, Швеція і Швейцарія) – узяла зобов'язання застосовувати ці стандарти у своїх межах. У листопаді 1987 року стандарти серії ISO 9000 були прийняті Європейським комітетом зі стандартизації і введені у вигляді європейських стандартів EN серії 29000 «Загальне керівництво якістю і стандарти по забезпеченню якості. Провідні вказівки на вибір і застосування». Відразу ж після затвердження стандарти ISO 9000 одержали широке поширення практично на всіх континентах земної кулі.

Цікавий досвід Японії в цьому питанні. Приймаючи участь у всіх засіданнях ISO/TK 176, Японія не вводила стандарти ISO 9000 у зв'язку з тим, що стандарти серії ISO 9000 відображають мінімальний рівень вимог до систем якості. Японські системи якості знаходяться на набагато більш високому рівні, про що свідчить якість японських товарів. Однак невиконання вимог привело до деяких труднощів у торгівлі на ринку ЄС, і в 1991 році Японія ввела в себе стандарти ISO 9000 як національні стандарти [41].

У 1994 році в області управління і забезпечення якості з'явилися стандарти нової серії – QS 9000. Стандарти випущені трьома автомобільними компаніями – Дженерал Моторз, Форд і Крайслер. Поряд з вимогами, що маються в стандартах серії ISO 9000, стандарти QS 9000 містять ряд додаткових вимог, специфічних для автомобільної промисловості. Усі постачальники великої автомобільної трійки повинні відповідати вимогам стандартів QS 9000 [51].

Після виходу в 1987 р. стандартів серії ISO 9000 кожні чотири роки організацією ISO приймаються нові редакції цих стандартів.

В Україні стандарти серії ISO 9000 були прийняті як національні (ДСТУ ISO 9000) у 1995 році.

Стандарти ISO серії 9000 включають вимоги загального характеру. Вони можуть бути використані будь-яким підприємством незалежно від галузевого виробничого сектору. Загальна структура систем якості, викладена в них, універсальна. Тому в даний час їх використовують підприємства й організації всіляких сфер діяльності. Побудова і сертифікація систем якості за вимогами міжнародних стандартів ISO серії 9000 становить інтерес для споживачів, виробників і суспільства в цілому.

Сертифікація систем якості за вимогами стандартів ISO серії 9000 має принципове значення для підприємств, що експортують продукцію на міжнародний і європейський ринки (приклад 4.1).