3.2. Адміністративні суди.

Ще з часів реформ Великої французької революції функції адміністративної юстиції виконували ради префектур. Проте в результаті реформи 1953 р. ради префектур одержали функції цивільно-правового суду щодо адміністративних спорів і нову назву — адміністративні суди. Вони стали судовими установами, до компетенції яких були віднесені всі адміністративні спори, за винятком тих випадків, коли окремі категорії правовідносин спеціальними актами виключалися з їх підвідомчості й передавалися до іншої юрисдикції, тобто до спеціалізованих внутрішньовідомчих адміністративних квазісудових установ або безпосередньо до Державної ради.

Усі організаційні норми та регламент роботи адміністративних судів об'єднані в Кодексі адміністративних судів. У французькій метрополії є 26 таких судів і ще 5 судів — у заморських департаментах Франції. Організаційно суди працюють складом палати.

Суддями цих судів призначаються випускники Вищого національного училища адміністрації. Майбутніх суддів адміністративних судів готують як "звичайних суддів", проте вони не обов'язково і не завжди за фахом є юристами, частіше адміністраторами, які повинні займатися специфічною працею — оцінювати акти і дії своїх колег по адміністрації з точки зору відповідності й забезпеченості прав та інтересів громадян. Вони одержують звання радника адміністративного суду.

Статус суддів цього корпусу значно змінився після прийняття Закону від 6 січня 1986 р., коли незалежність цих суддів стала гарантуватися запровадженням принципу їх незмінюваності, а також створенням Вищої ради адміністративних судів, — єдиного консультативного органу, компетентного в питаннях добору кадрів і роботи адміністративних судів. Згідно з цим, судді без їхньої згоди не можуть бути звільнені з посади, навіть з метою просування по службі. Ці гарантії не торкаються порядку імпічменту.

Громадянин, який має намір звернутися з позовом до адміністративного суду, повинен зробити свій вибір відповідно до ретельно розроблених норм, які регулюють територіальну компетенцію цих судів.

Чинні норми визначають компетенцію адміністративних судів відповідно до двох основних принципів і одного додаткового.

Згідно з першим принципом, частину справ віднесено до компетенції місцевого адміністративного суду залежно від локалізації конфлікту. (Наприклад, у справах, пов'язаних а договорами, компетентним є той суд, на території якого контракт виконується, а в разі труднощів у застосуванні цієї норми — за місцем укладання договору).

Відповідно до другого принципу, частина скарг подається за місцеперебуванням заявника. (Наприклад, щодо індивідуальних судових спорів, які стосуються державних службовців, компетенція визначається місцем служби заінтересованої особи).

Додатковий принцип полягає у тому, що коли нема підстав для застосування двох основних принципів, то справа надходить до того адміністративного суду, під компетенцію якого підпадає автор оспорюваного акта або дії.

3.3. Апеляційні адміністративні суди.

Апеляційні адміністративні суди були створені відповідно як суди другого рівня в системі адміністративної юрисдикції з метою полегшити роботу Державної ради шляхом передачі до нової інстанції значної частини справ, рішення в яких оскаржуються в апеляційному порядку. Франція поділена на п'ять апеляційних адміністративних округів (Бордо, Ліон, Нансі, Нант, Париж).

Адміністративні й апеляційні адміністративні суди становлять єдину гармонійну ієрархічну систему закладів адміністративної юстиції Франції, на вершині якої є Державна рада. Проте, крім вказаних судів, які фактично за функціями й процедурою значно наблизилися до судів загальної юрисдикції і стали схожими більше на суди, ніж на структурні підрозділи державної адміністрації, в системі адміністративної служби все ж є підрозділи, які одночасно виконують контрольні та суддівські функції щодо чиновників апарату управління. Це так звані спеціалізовані внутрішньовідомчі адміністративні суди, які значну частину своєї діяльності здійснюють як контрольну і тільки деяку частину праці щодо визначення законності акта чи дії підконтрольних органів здійснюють як судову. Їхні повноваження не регулюються загальними правилами, які застосовуються до розглянутої системи адміністративних судів, а уточнюються спеціальними актами, що видаються для кожної окремої установи. До них належать:

• розрахункова палата (центральна установа держави щодо витратної частини державного бюджету) і розрахункові регіональні палати, що здійснюють перевірки бухгалтерських рахунків державних органів і організацій;

• дисциплінарний суд з питань бюджетно-фінансової дисципліни, який застосовує відповідні заходи щодо представників державної адміністрації і керівників державних установ у випадках порушення ними бюджетного та фінансового законодавства при користуванні бюджетними коштами; а також контрольна комісія банків, центральна комісія соціальної допомоги й дисциплінарна рада народної освіти;

• дисциплінарна рада професійних асоціацій, об'єднань, орденів, гуртків тощо; департаментські комісії;

• Вища рада магістратури (дисциплінарний суд для всіх чиновників судового відомства), якщо вона приймає рішення у сфері дисциплінарної відповідальності.

Таких спеціалізованих адміністративних установ, які здійснюють суддівські функції, у Франції нараховується близько 50. Їхні рішення підлягають апеляційному оскарженню безпосередньо до Державної ради.