Трудовий договір

У КЗпП України є положення про трудовий договір.

Трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуватися внутрішнього трудового розпоряд­ку, а роботодавець — виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови, необхідні для виконання роботи, перед­бачені чинним законодавством і угодою сторін.

Роботодавець — власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, або фізична особа, яка вико­ристовує найману працю.

Працівник — особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим дого­вором.

Трудовий договір може бути:

• безстроковим;

• строковим;

• таким, що його укладають на період виконання певної роботи.

Трудовий договір укладають у письмовій формі та оформлю­ють наказом або розпорядженням по підприємству про зараху­вання працівника на роботу.

Умови договору не можуть містити положень, які суперечать чинній законодавчій і нормативній базі.

Під час укладання документа роботодавець повинен поінфор­мувати (під розписку) працівника про умови праці та про наяв­ність на його робочому місці небезпечних і шкідливих чинників, можливі наслідки їх виливу на здоров’я та про пільги і компенса­ції за умови праці.

Відомості про умови праці можуть міститися в самому трудово­му договорі або в правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Роботодавець зобов’язаний до початку роботи за укладеним договором роз’яснити працівникові його права та обов’язки, ознайомити з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами захисту, про­інструктувати з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці та пожежної безпеки.

Працівникові не може бути запропонована робота, яка про­типоказана йому через стан здоров’я. До виконання робіт підви­щеної небезпеки та тих, які потребують професійного добору, до­пускають осіб за наявністю висновку спеціальної медичної експертизи (наркологічної, психофізіологічної тощо).

Згідно із чинним законодавством, усі працівники підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання. Страхування — важливий чинник соціального захисту працівників, оскільки це система прав і гарантій, які спрямовані на матеріальну підтримку працівників і членів їх родин у разі втрати ними заробітку через захворювання, нещасний випадок на виробництві тощо.

Трудовий договір може бути розірваний:

1. за власним бажанням працівника;

2. за домовленістю сторін;

3. у разі ліквідації установи (підприємства);

4. у разі професійної непридатності працівника;

5. за постійного порушення працівником трудової дисципліни;

6. у разі скорочення штатів;

7. у разі розголошення комерційної або державної таємниці (якщо такий пункт було внесено до трудового договору).

У наказі про звільнення працівника та в його трудовій книжці має бути зазначено причину звільнення, оскільки існують різні правові наслідки його (наприклад, збереження безперервного ста­жу, виплата компенсацій та ін.).

Особливою формою трудового договору є контракт.

У контракті за угодою сторін встановлюють строк дії, права, обов’язки сторін і їх відповідальність, умови матеріального за­безпечення й організації роботи працівника, порядок розірван­ня договору.

До такої форми трудової угоди вдаються лише у випадках, пе­редбачених чинним законодавством. Так, постанова КМ України № 170 від 19.03.94 р. “Про порядок використання контрактної форми трудового договору” регламентує укладання контрактів лише з певними категоріями працівників.