Питання 3. Предмет кримінального процесуального доказування

Предмет доказування (ст. 91 КПК України) – це сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, які потрібно встановити по кожному кримінальному провадженню і які мають правове значення для правильного його вирішення по суті.

У предметі доказування є кримінально-правовий, цивільно-правовий, та кримінально-процесуальний елементи.

Кримінально-правовий елемент предмета доказування утворює сукупність обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, а саме:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Зазначені обставини підлягають доказуванню у кожному кримінальному провадженні. Вони можуть існувати лише в минулому.

Цивільно-правовий елемент предмета доказування визначається обставинами, пов'язаними із заявленим цивільним позовом та можливою конфіскацією майна винуватого.

Кримінально-процесуальний елемент — це ті обставини, доказати які необхідно для вирішення поточних питань провадження. Ці обставини визначено законом як підстави до прийняття кримінально-процесуальних рішень як за результатами певного обсягу діяльності у кримінальному провадженні (підстави до зас­тосування запобіжного заходу), так і для провадження процесуальних дій (підстави до провадження обшуку; до приводу свідка чи обвинуваченого тощо).

Серед обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, повинні бути встановлені насамперед ті, що стосуються події кримінального правопорушення (п.1 ст.91 КПК).

Термін «подія правопорушення» є невдалим. Можна подумати, що треба встановити всі елементи складу правопорушення. Насправді ж тут слід з’ясувати об’єкт і такі ознаки об’єктивної сторони правопорушення, як: чи мали місце дія чи бездіяльність, передбачені законом про кримінальні правопорушення, і якщо мали, то час, місце, спосіб і обстановку, умови, за яких вони були вчинені.

В той же час, коли ми ведемо мову за кримінальне правопорушення, то слід пам'ятати, що воно вчинено в певний час, в певному місці і породило певні наслідки.

Сукупність цих ознак дає можливість чітко з'ясувати хід події, коло причетних осіб, перевірити їх алібі тощо.

Зокрема, встановлення часу вчинення діяння дає нам відповідь на багато запитань: можливість скоєння його за певний проміжок часу чи в певний час; про непричетність або ж про можливу причетність окремих осіб, які перевіряються слідством. Крім того, встановлення часу вчинення кримінального правопорушення дає можливість визначитись щодо застосування амністії, строків давності тощо.

Великого значення має встановлення місця кримінального правопорушення, оскільки допомагає з'ясувати як все відбувалось, хто міг бути причетним до нього, хто міг бачити його, а в подальшому й перевірити дані, одержані в ході досудового слідства. Місцем вчинення кримінального правопорушення визначається підслідність та підсудність кримінального провадження.

Не меншого значення мають спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, оскільки нерідко вони є ознаками того чи іншого складу злочину. Наприклад: ст.185 ч. 4 КК України (крадіжка, вчинена у великих розмірах), ч. 5 цієї статті (крадіжка, вчинена в особливо крупних розмірах), ст. 115 п.5 КК України (умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб).

До інших обставин можуть належати дані про потерпілого, при необхідності про характер його дій, вжиті підозрюваним заходи щодо приховування злочину тощо. Встановлення цих обставин є вимогою кримінально-процесуального закону щодо повноти, всебічності і неупередженості м дослідження усіх обставин кримінального провадження.

Як позитив, слід відмітити, що в п.2 ст.91 нового КПК зазначено, що підлягають доказуванню не лише винуватість обвинуваченого і мотиви злочину, а й передбачено необхідність установлення форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, що фактично говорить про встановлення суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення.

Наслідки правопорушення і причинний зв'язок між дією чи бездіяльністю мають встановлюватися при доказуванні виду (фізична, моральна, матеріальна) і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розміру процесуальних витрат (п.3 ст.91 КПК).

Все це пов'язано з можливим заявленням цивільного позову. А тому необхідно довести причинний зв'язок заподіяної шкоди і суспільно-небезпечного діяння, з'ясувати хто має нести майнову відповідальність, майновий стан відповідача, вжити заходів по забезпеченню цивільного позову. Розмір заподіяної шкоди може впливати на кваліфікацію, тому дана обставина підлягає з'ясуванню з усією повнотою.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При доказуванні обставин, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер відповідальності обвинуваченого (п.4 ст. 91 КПК), необхідно встановити всі обставини, які пом’якшують, обтяжують чи виключають його кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження.

Статті 66 та 67 КК України дають перелік обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Частина цих обставин має безпосереднє відношення до характеристики особистості підозрюваного чи обвинуваченого, до суб'єктивної сторони його дій або бездіяльності, інші характеризують об'єктивну сторону чи об'єкт злочину, треті відносяться до наслідків злочину.

Всі вони враховуються при призначенні покарання, але законодавець підкреслює, що якщо будь-яка з них передбачена в статті Особливої частини Кримінального кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що обтяжує чи пом'якшує покарання.

Пом'якшуючими суд вправі визнати й інші обставини, незважаючи на те, що їх немає в переліку ч. 1 ст.66 КК України. Що ж стосується обтяжуючих обставин, то законодавець визначив їх чіткий перелік і заборонив розширювати межі цього переліку. Разом з тим суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення невизнати окремі обставини як обтяжуючі. До них належать: вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; тяжкі наслідки, завдані злочином; вчинення злочину щодо особи, яка перебуває у матеріальній, службовій чи іншій залежності від винуватого; вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій; вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або в стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання передбачені в розділі 9 КК України. Це Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, у зв'язку з примиренням винуватого з потерпілим, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду; у зв'язку з передачею особи на поруки, у зв'язку із зміною обстановки, у зв'язку із закінченням строків давності.

Перелік обставин (предмет доказування) є загальним, оскільки: по-перше, перераховані обставини підлягають доказуванню як на етапі розслідування, так і на етапі судового провадження; по-друге, названі обставини є основою не тільки обвинувального акту, але й вироку; по-третє, ці обставини підлягають доказуванню у кожному провадженні.

Загальний предмет доказування при розслідуванні та прийнятті рішення у кримінальному провадженні по суті конкретизується та доповнюється обставинами, які слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд мають встановити відповідно до змісту диспозиції статті Закону про кримінальні правопорушення, за якою було розпочато кримінальне провадження.

Обставини, що входять до предмета доказування і в кінцевому підсумку повинні бути встановлені по кожному кримінальному провадженні в результаті кримінально-процесуального доказування, можна назвати шуканими, або головними фактами. Проте, при здійсненні кримінального провадження встановленню підлягають так звані допоміжні факти (обставини), які не мають значення для доказування наявності чи відсутності події кримінального правопорушення, винуватості чи невинуватості певної особи тощо, але мають допоміжне, забезпечувальне значення для встановлення обставин, які входять до предмета доказування у кримінальному провадженні, для застосування заходів процесуального примусу, зупинення або закриття кримінального провадження.

При здійсненні кримінального провадження можуть бути встановлені і так звані супутні факти (обставини): вчинення особою, щодо якої не здійснюється кримінальне провадження дисциплінарного, адміністративного чи кримінального правопорушення; порушення прав громадян та інші порушення закону, допущені при здійсненні кримінального провадження. Встановлення таких фактів дає підстави направити матеріали провадження до відповідних органів, посадових осіб для застосування заходів дисциплінарного впливу, адміністративного стягнення, розпочати кримінальне провадження.

Встановлення під час кримінально-процесуального доказування всього кола обставин, фактів – шуканих, допоміжних і супутніх – охоплюється поняттям «обсяг дослідження», яке теж вживається в юридичній літературі.